Час перед свiтанком - Сомерсет Вільям Моем

- Де ви були вчора ввечері, коли я заходив?

- Я казала вам. У цій кімнаті.

- Чому так сталося, що ваш велосипед не був на звичному місці, коли я вперше прийшов, і був, там коли я повернувся?

Вона злегка посміхнулася.

- Я думала про це. Я згадала, що залишила його надворі, а потім вийшла і завела його.

- Чому ви повинні були про це думати? Тому що ви думали, що може знадобитися давати пояснення?

Вона насупилася.

- Я втомилася відповідати на ваші запитання, Джиме. Я хочу читати. Будь ласка, залиште мене в спокої

- Вас не було в котеджі лише час, необхідний для того, щоб з’їздити на велосипеді до поля та підпалити стіг.

- Це брехня.

- Я не можу цього довести, але я знаю, що це так.

- Гаразд, хай буде по-вашому. Тепер, будь ласка, залиште мене.

- Дора, у думках влади немає сумнівів, що стіг був підпалений як сигнал німецьким літакам. Вони збираються розслідувати. Як ви думаєте, вони будуть задоволені відповідями, які ви мені дали?

- Чому вони повинні мене щось питати? Єдине проти мене те, що я іноземка. Крім цього, ніхто б і не мріяв підозрювати мене.

- Я думаю, я повинен вам сказати, що поліція знайшла не лише залишки фьюзі. Вони також знайшли останки «Нового державника».

Вона здригнулась тепер, і він вперше побачив страх в її очах.

- Це був лише обгорілий фрагмент, і місцеві жителі не знають що з ним робити. Але вони взнають, що він є в Лондоні. Хто тут, окрім мене, отримує «Нового державника?»

Якусь мить вони втупилися один в одного.

- Кожен може потрапити до котеджу вдень, - промовила Дора. -Кожен може взяти в руки папір, кинутий у ящик для сміття.

Він нічого не відповів, і вони продовжували витріщатися один на одного.

- Що ви збираєтеся робити?- запитала вона нарешті.

- Я не можу змусити себе видати вас. - Він зробив паузу. - Якщо мені будуть задавати питання, мені доведеться говорити правду.

- Ви казали, що кохаєте мене.

Він зашарівся.

- Бог знає, що я кохаю вас. Я кохав вас. Ви ж не кохаєте мене, чи не так? Ви одружилися зі мною, щоб стати британською підданою.

Вона уважно поглянула на нього. Він побачив, що вона задумалася.

- І що, якщо я це зробила? Це не злочин. Це те, що зробили багато інших жінок-біженців. Справедливості заради, визнайте, що я ніколи не говорила, що кохаю вас. Зрештою, Мей вийшла заміж за Роджера, тому що він був хорошою парою; я була вам кращою дружиною, ніж вона була йому. Я відмовилася мати дитину; я говорила вам чому: зараз не час народжувати. Ви дійсно не можете думати, що я підпалила стіг. Яким мав би бути об’єкт? Ви так само добре знаєте, що якщо німці потраплять сюди, я постраждаю.

- Якраз перед тим, як я прийшов сюди, Роджер розповів мені, що це ваша мати-німкеня зрадила вашого батька нацистам і відправила його померти у концтабір.

- Це неправда. Це просто ще одна ваша англійська брехня.

- Наша англійська брехня? Це дещо дивно для вас так говорити.

Він помітив швидке вдихання її подиху. Це виглядало так, ніби схоплена зненацька вона зробила грубу помилку і усвідомила це. Обличчя її почервоніло, очі потемнішали й похмурніли, вона задумливо подивилася на нього. Вона прикурила ще одну цигарку.

- Ви справді вірите, що я підпалила той гидкий стіг?

- Я впевнений у цьому.

Вона вдихала дим і дивилася, як він випливає з ніздрів.

- І якщо я зробила, який це має стосунок до вас? Ця війна не ваша справа. Ви - пацифіст.

- Ви думаєте, що я не люблю свою країну?

До неї повернулося самовладання, і тепер вона говорила спокійно. У її інтонації більше не було ворожості; вона дійсно була дивно примирливою.

- Я впевнена, що любите. Але тоді чому б не прислухатися до голосу розуму? Англія переможена. Вона заслуговувала на те, щоб її перемогли. Ніщо не триває вічно на цьому світі і ви мали довгий час владу, ви - англійці; тепер наша черга. Ви насправді не припускаєте, що німці - це нелюдські чудовиська, якими ви їх уявляєте. У революції суворість необхідна, і обов’язково будуть ексцеси, але насправді ми домашні, ідеалістичні, співчутливі люди. Ми завжди захоплювалися англійцями. Ми дуже сильно бажаємо дружити з вами, якщо ви будете достатньо розумними, щоб прийняти неминуче. Вами керували римляни протягом чотирьохсот років, і вони перетворили вас з напівоголених дикунів на цивілізованих людей. Ми готові дати вам нашу науку і нашу культуру, наше мистецтво та нашу організацію; ми навчимо вас нашій промисловості та нашій дисципліні. Французи - логічний народ, і вони прийняли Новий порядок. Хіба ви не бачите, що це тільки здоровий глузд дивитися фактам в обличчя і припинити цю марну бійню? Ви пацифіст: ми пропонуємо вам мир. Ви розумний, Джиме, ви добре освічений; німці хочуть англійців, яких вони можуть поставити на високу посаду. Ваше ім’я щось означає в графстві, і партія вітала б вашу співпрацю. Знаєте, вони не дурні, нацисти; вони будуть раді, якщо німкені вийдуть заміж за англійців і народять дітей, які будуть наполовину німцями. Партія завжди винагороджувала тих, хто добре їй прислуговував, і вони мені дещо винні. Хіба ви б не хотіли володіти Грейвні? Ви любите його більше за все на світі. Ми могли б бути дуже щасливі тут, Джиме. Я обіцяю вам, що ви ніколи не пошкодуєте, що одружилися зі мною.

Він слухав її, не намагаючись сказати ні слова, але, слухаючи, він ставав все блідішим і блідішим.

- А як щодо мого батька, матері та Роджера? - спитав він тепер.

- У нас є давні рахунки, щоб розрахуватися з Роджером. Від нього позбавляться. Ваші батько і мати старі, їх можна буде вислати.

- Сука!

Відкритою рукою він так сильно ляснув її по обличчю, що вона похитнулася. Вона приклала руку до щоки і тримала її там. Вона не злякалася, а збожеволіла від люті. Її очі спалахнули.

- Свиня, - закричала вона. - Свиня. Я не можу терпіти вас. Ви такий же дурний, як і всі інші. Гаразд, ви можете почути правду. Так, я одружилася з вами, бо хотіла