Час перед свiтанком - Сомерсет Вільям Моем

В.САМЕРСІТ МОЕМ

ЧАС ПЕРЕД СВІТАНКОМ

1941

W. SOMERSET MAUGHAM

The Hour Before the Dawn

A Novel

1941

ПЕРЕКЛАД І КОМЕНТАРІ

ОЛЕКСАНДРА ОМЕЛЬЧЕНКА

2021

«У кожній роботі враховуйте авторський намір,

Оскільки ніхто не може здійснити більше, ніж вони задумували».

ПОУП

1

Вона перетнула широку галявину з чималими кедрами, пройшла через ковані залізні ворота в цегляній стіні, пухкої від старості, і вийшла в англійський сад. Там була припіднята тераса, що проходила вздовж усієї тильної сторони величного будинку, і до неї можна було дістатися сходами, на вершині яких, з кожного боку, була побита погодою італійська статуя на п'єдесталі. Сад, багатий веселими квітами кінця серпня, простягався від тераси до низької залізної огорожі, що відокремлювала його від великого парку і не дозволяла худобі, що паслася там, забрідати всередину. Вона була молодою жінкою зі світло-каштановим волоссям і темно-карими очима, струнка і висока, з тим незайманим поглядом, який багато англійок дивно зберігають після багатьох років заміжжя. У неї був прямий ніс з тонкими ніздрями, пряме чоло і добре окреслений рот; червоний колір її нафарбованих губ змушував її ясну білу шкіру виглядати ще більш білішою. У своїй спокійній, майже скромній манері вона була дуже миловидною жінкою, але так як в її зовнішності не було нічого вражаючого, так як вона одягалася дуже просто, ви не усвідомлювали цього, поки не поговорили з нею. Оскільки вона була сором'язлива у багатьох людей складалося враження, що вона холодна або недбала, але більшість суворих удів в графстві припускали в своїй нудній, старомодній манері, що, хоча вона й могла бути легковажно розв'язною, вона була благородною дамою. Їх трохи ображало, що вона неприховано була абсолютно байдужа до їхньої думки про неї. Без високого статусу, дочка морського офіцера і без власного гроша, вона володіла скромною гідністю добре вихованої жінки, яка без зарозумілості усвідомлює своє місце в суспільстві і не претендує щоби бути іншою, окрім той, якою вона є.

Її думки турбували її, і її обличчя було серйозним, коли вона йшла по галявині, але слабка посмішка пом'якшила її карі очі, коли вона побачила свою свекруху, пані Хендерсон, яка сиділа на терасі. Стіл накривався до чаю. Дворецький і пара лакеїв ще були в процесі і якраз виносили з дому чайник з окропом і заварювальний чайник, тарілки з хлібом і маслом, булочки і торт. Пані Хендерсон читала роман, але відклала його, коли до неї приєдналася невістка.

- Хіба ви не грали, Мей? - запитала вона.

- Ні. Мені було ліньки. Вони якраз закінчують сет, і потім прийдуть.

З тераси ви могли чути голоси гравців, коли вони оголошували рахунок, і стукіт м'яча об натягнуті струни ракетки.

- Ви виглядаєте досить змученою, люба. Ви вважаєте, що спека для вас надто нестерпна? - запитала пані Хендерсон.

Мей злегка почервоніла під добрим, але проникливим поглядом пані Хендерсон.

- О, ні, я буду грати після чаю.

- Наважуся сказати, що Роджер буде радий зіграти.

Роджер був її старшим сином і чоловіком Мей. Він прибув з-за кордону напередодні ввечері і зателефонував вранці, щоб сказати, що приїде протягом дня. Це був день народження пані Хендерсон, її п'ятдесят третій, і, згідно з їхнім звичаєм, вся сім'я була в зборі. Там були два її молодших сина, Джим, який все ще навчався в Оксфорді, і Томмі, якому було всього тринадцять і який повернувся додому зі школи; а також її дочка Джейн і доччин чоловік Йен Фостер. І, звичайно, там був її власний чоловік – генерал. Пані Хендерсон мала підозру, що іноді їм не зовсім зручно було приїжджати з будь-якого місця, де вони могли б бути, щоб провести з нею її день народження, особливо тому, що це було в останній день серпня, і на порослих вересом пустищах Йоркшира можна було підстрелити куріпок, але їй подобалося, щоб вони були там, навколо неї, в цей єдиний день у році, і хоча вони могли приїхати, коли воліли б бути в іншому місці, тільки щоб доставити їй задоволення, вона знала, що вони охоче приносили цю жертву. Вона прийняла це як доказ їхньої любові до неї. Це був її єдиний егоїзм. Роджер був військовим, служив у військовій розвідці і останні три або чотири роки майже весь час був за межами Англії. Він був у Японії та Сполучених Штатах, а протягом останніх дванадцяти місяців, починаючи з Мюнхена, він побував в Іспанії та на Балканах, кілька разів у Франції, а тепер тільки що повернувся з Польщі. Пані Хендерсон полишила надію, що він зможе провести цей день народження з нею, і з радісним подивом почула його голос по телефону того ранку. Його приїзд зробить її щастя повним. Вона також була рада за Мей. Останнім часом Мей майже не бачила його. Нажаль, вона не мала дітей.

- А ось і Джейн, - сказала пані Хендерсон зі своєю легкою посмішкою.

Джейн Фостер пройшла через ворота, піднялася сходами на терасу і опустилася на стілець. Було дивним, що у пані Хендерсон повинна бути така дочка. Пані Хендерсон була високою, вродливою сивочолою жінкою з тонкими рисами обличчя, які надавали їй дещо суворий вигляд, але з м'якими, доброзичливими очима. Вона була одягнена у чорне. Але Джейн була одягнена в яскраво-зелені штани і зелено - жовту туніку з яскравим геометричним візерунком. На ногах у неї були жовті сандалі на неймовірно товстій корковій підошві. З кожної сандалії стирчав червоний ніготь. Їй було тридцять чотири, старша дитина пані Хендерсон, висока, досить виснажена, досить мужоподібна, досить схожа