Мáліна - Інгеборг Бахман
До останніх днів червня я не маю особливого почуття довіри, проте я часто констатувала той факт, що мені особливо імпонують особи, які народилися влітку. Такі спостереження Маліна відкидає з погордою, я радше могла б підступитись до нього з питаннями з астрології, в якій я нічого не розумію. Пані Сента Новак, яка користується в колах акторських надзвичайно великим попитом, хоча надає консультації як промисловцям, так і політикам, вписала якось у кола й квадрати мої аспекти й усі можливі тенденції, вона показала мені мій гороскоп, який видався їй надзвичайно прикметним, я мала, на її думку, сама його бачити, як чітко все тут окреслено, сказала вона, надзвичайна напруга тут прочитується вже з першого погляду, це, властиво, образ не однієї людини, а двох, які втілюють у собі разючу протилежність один до одного, це мало б бути для мене довготривале випробування розривом надвоє, при цих аспектах, якщо подала я їй точні дні. Я запитую ввічливо: Розірваний і розірвана[331], чи не так? Окремо, сказала пані Новак, можна було б іще жити, але разом, навряд, окрім того, чоловіче й жіноче, розум і почуття, продуктивність і самознищення виявляються тут у надто вже дивний спосіб. Напевно, я помилилася, коли подавала їй початкові дані, бо відразу видалась їй симпатичною, я настільки природна жінка, а вона любить природних людей.
Маліна ставиться до всього з однаковою серйозністю, забобони й псевдонауки він вважає не набагато смішнішими, аніж самі науки, про які в кожнім десятилітті з’ясовується, на скількох забобонах та псевдонаукових підґрунтях вони формувалися, і від скількох результатів вони повинні відмовитись, щоб досягнути успіху. Те, що Маліна до всього ставиться абсолютно безпристрасно, до людей і до справ, характеризує його якнайкраще, і тому він належить до тих унікальних людей, які не мають ні друзів, ні ворогів, хоча вони й не стають абсолютно самодостатніми. До мене він теж звертається з тією ж турботою, часом очікувально, часом уважно, він дозволяє мені робити чи не робити те, що я хочу, він каже, що людей зрозуміти можна лише тоді, коли не залазиш їм в душу, коли нічого від них не жадаєш і не даєш їм можливості зажадати чогось від себе, усе й так з’ясується. Ця врівноваженість, ця незворушність, властиві йому, доведуть мене колись ще до відчаю, бо я реагую в усіх ситуаціях, піддаюся кожному збентеженню почуттів і зазнаю втрати, які Маліна байдуже бере до відома.
Деякі люди думають, що я і Маліна є подружжям. Те, що ми справді могли б ним стати, що така можливість існує, нам ніколи ще не спадало на думку, навіть і те, що інші можуть про нас так думати. Довший час ми жодного разу не замислювалися над тим, що ми, подібно до інших, з’являємося на людях як чоловік і жінка. Для нас це було справжнісіньким відкриттям, але ми не знали, що маємо з ним робити. Ми дуже сміялися.
Зранку, коли я ходжу з місця на місце й неуважно готую сніданок, Маліна може, наприклад, цікавитися дитиною, яка живе навпроти нас у дворі й цілий рік вигукує лише два слова: Алло, алло! Олла, олла! Я вже хотіла одного разу туди піти, втрутитися й поговорити з матір’ю цієї дитини, бо вона, очевидно, не промовляє до нього ані єдиного слова, і тут відбувається щось таке, що вселяє в мене страх за майбутнє, бо це щоденне Алло й Олла — виснажлива мука для мого слуху, гірше, ніж ревіння порохотяга Ліни, шум води, брязкіт битого посуду. Однак Маліні вчувається в тому щось інше, він не вважає, що потрібно негайно повідомити лікарів або органи, які опікаються станом дітей, він прислуховується до крику дитини так, ніби тут з’явилась істота іншого виду, яка не видається йому дивнішою від істот, які володіють сотнею, тисячею або сотнями тисяч слів. Мені здається, що зміни та переміни лишають Маліну абсолютно байдужим, бо він ні в чому не бачить ані доброго, ані злого, а тим паче чогось надзвичайного. Очевидним для нього є світ, який достеменно існує, яким він його застав. І все-таки часом я лякаюся перед ним, бо в його погляді на людину приховане величезне, всеосяжне знання, яке неможливо здобути ніде і ніколи за все життя, і яке неможливо передавати іншим. Його спосіб слухати ображає мене глибоко, бо видається, ніби в усьому, що мовиться, він чує щось невимовне, а також і те, що надто часто повторюється. Часто я надто багато собі уявляю, Маліна також звертає увагу на мою непомірну уяву, але я не можу собі уявити, що його погляд та слух такі вже й точні та достатньо незвичні. Маю підозру, що наскрізь людей він не бачить, не може зняти з них маску, бо це було б надто звиклим, а також дешевим та недостойним з огляду на людей. Маліна споглядає їх внутрішнім зором, а це щось зовсім інакше, люди не маліють від того, а стають більшими, надто жаскими, а моя здатність фантазувати, це, напевно, дуже низький різновид його здатності, через яку він усе розвиває та виділяє, доповнює та довершує. Тому я більше нічого не кажу Маліні про трьох убивць, а до того ж не хочу згадувати четвертого, про якого я не маю потреби йому щось казати, бо маю власну манеру висловлювання, і дуже мало вміння для описів. Жодні описи та враження про якісь там вечері, на яких я якось була з убивцями, Маліну не цікавлять. Він підійшов би до цього в цілому, не зупинився б на окремій імпресії або на тьмяному неспокої, а показав би мені того справжнього вбивцю, він допоміг би мені шляхом конфронтації осягнути всю істину.
Я сиджу, огорнена смутком, і тому Іван каже: Ти ж нічого не маєш, для чого варто було б існувати!
По суті, він має рацію, бо чи хтось хоче від мене чогось, чи хтось мене потребує? Однак Маліна має допомогти мені віднайти ґрунт для мого тут-буття[332], бо я не маю старого батька, чиєю опорою на схилі літ мала б бути, не маю дітей, які постійно чогось потребують, як діти Івана, тепла, зимових плащів, мікстур від кашлю, взуття для спорту. Навіть закон
