Мáліна - Інгеборг Бахман
За 3-тє липня я віднаходжу ще ілюстрований щотижневик, а на полицях у Маліни — липневий номер часопису з культури й політики, і я починаю читати їх вздовж і впоперек, бо хотіла б довідатись щось про цей день. Повідомлення про книжки, яких я ніколи не бачила. ЩО РОБИТИ З ТАКОЮ КІЛЬКІСТЮ ГРОШЕЙ? це один із найнезрозуміліших заголовків; навіть Маліна не зможе мені його пояснити. Куди поділись ті гроші, і хто мав щось із ними робити? це добрий початок, подібні заголовки можуть пройняти мене вібрацією, довести до дрижання. ЯК ІНСЦЕНУЄТЬСЯ ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ? Написано з суверенним знанням ситуації та сухим, близьким до сарказму гумором… Поради для читачів, які хочуть мислити політично, які хочуть, щоб їх просвітили… чи це нам потрібно, Маліно? Я беру кулькову ручку, щоб заповнити цю анкету. Як я поінформована: достатньо, добре, дуже добре, вище середнього рівня. Кулькова ручка спочатку бруднить папір, потім зовсім перестав писати, потім знову пише тонко і чисто. Я ставлю хрестики у маленькі порожні клітини. Чи чоловік дарує Вам щось: ніколи, нечасто, несподівано зовсім, а чи тільки у дні народження та річниці весілля? Я мушу бути надзвичайно обачна, усе залежить від того, чи думаю я про Маліну, а чи про Івана, і далі я ставлю хрестики за обох, за Івана, наприклад, жодного, за Маліну зовсім раптово, хоча і на це не можна покластися. Ви одягаєтеся для того, щоб виглядати добре на людях, а чи щоб подобатися Йому? Чи регулярно ви ходите до перукарні, щотижня, раз на місяць, а чи тільки у крайньому випадку? Про який крайній випадок тут ідеться? Який державний переворот? Моє волосся звисає над державним переворотом і нагадує вже про той крайній випадок, але я не знаю, чи маю підстригти його, а чи ні. Іван твердить, що я маю його відростити. Маліна думає, його треба підстригти. З зітханням рахую хрестики. У результаті Іван має 26 пунктів, Маліна теж 26, хоч я повинна була для кожного ставити хрестик у зовсім іншу клітинку. Я додаю іще раз. Залишається 26 пунктів для кожного. «Мені 17 років, у мене таке відчуття, що я не можу любити. Впродовж кількох днів я цікавлюся чоловіком, а потім відразу ж іншим. Може, я просто чудовисько? Мій нинішній приятель має 19 років, він у розпачі, бо хотів би зі мною побратися». Блакитна блискавка врізалась у Червону блискавку, 107 мертвих і 80 покалічених.
Минуло, однак, уже багато років, а нам і далі подають усе це, зіткнення автомобілів, деякі злочини, повідомлення про майбутні зустрічі на найвищому рівні, прогнози погоди. Жодна людина сьогодні не знає, навіщо потрібно було колись про це сповіщати. Panteen Spray[335], який рекламували тоді, я почала вати всього декілька літ назад, і непотрібно було рекомендувати мені його того давно вже минулого 3-го липня, а сьогодні — і поготів.
Увечері кажу Маліні: єдине, що залишилося, це, здається, лише пак для волосся, і до цього зводиться, певно, усе, бо я все ще не знаю, що робити з такою кількістю грошей, і як інсценується державний переворот, у всякому разі грошей витрачається надто багато. Тепер цього досягнули. Коли моя банка з лаком стане порожньою, я не куплю нової. У тебе — 26 пунктів, більше ти вимагати не можеш, більше я просто тобі не дам. Роби з ними, що хочеш. Чи пам’ятаєш ти, як Блакитна блискавка врізалась у Червону блискавку? Дякую! я так і думала, так виглядає, отож, твоє співчуття жертвам тих катастроф, і ти не ліпший від мене. Однак, можливо, усе це — неймовірний обман.
Оскільки Маліна не зрозумів ані слова (я погойдуюсь у кріслі-гойдалці, а він, після того, як приніс нам щось випити, зручно сідає поруч), то я починаю розповідати:
Це неймовірний обман, я колись працювала у службі новин, я бачила зблизька увесь цей обман, як з’являються бюлетені, складені з випадкових фраз, що виринають із течії телетайпів. Одного дня хтось захворів, і я мала вийти у нічну зміну. Об одинадцятій вечора мене забрала велика чорна машина, водій накинув трохи дороги через третій район, і поблизу вулиці Райснера підсів молодий чоловік, якийсь Піттерман, обох нас відвезли на Зайденґассе[336], де всі бюро були вже темними та спорожнілими. Також і в нічних редакціях преси, які розміщені в тому ж будинку, лише зрідка з’являлися люди. По дошках, бо підлога у коридорах була розібрана, нічний портьє провів нас до найдальших приміщень, на якому поверсі, я забула, Не пам’ятаю, я нічого не пам’ятаю… Щоночі ми були вчотирьох, я готувала каву, часом просили принести морозиво нам опівночі, нічний портьє знав, де можна купити його з перших рук. Чоловіки читали аркуші, які випльовували телетайпи, вони вирізали, підклеювали та зіставляли. Зовсім пошепки ми не балакали, проте говорити на повен голос, коли у місті все спить, справді навряд чи можливо, чоловіки часом заходились сміхом, а я тихо пила свою каву й курила, вони кидали новини мені на маленький столик, де стояла друкарська машинка, новини, вибрані під випадковий настрій, а я мала їх переписувати. Оскільки я не вміла тоді сміятися разом із ними, то й осягнула повністю сенс того, що наступного ранку мало у формі новин розбудити людей зі сну. Під кінець чоловіки завжди додавали короткий абзац, який стосувався бейсболу чи боксу по той бік Атлантики.
Маліна: Як ти тоді жила? Я: До третьої ранку моє обличчя набувало все сірішого відтінку, я поступово змарніла, зламалась, тоді мене це зломило, я втратила дуже важливий ритм, його не повернеш ніколи. Я пила каву за кавою, моя рука почала все більше тремтіти під час писання, а потім я зовсім зіпсувала свій почерк. Маліна: Тому я, напевно, єдиний, хто може ще його розібрати. Я: Друга