Чінгісхан - Василь Григорович Ян

Татари примчали в Нішапур, дорогою розграбувавши Туе, Заву, Рей і кілька інших міст. З Нішапура вони послали дрібні загони в різні напрямки, щоб виявити, куди втік хорезм-шах. Вони грабували кожне місто і кожне село, палили, руйнували і не щадили нікого — ні жінок, ні старих, ні дітей.

Мухаммед знову зібрав значні загони. У рівнині Даулетабад, в околицях Хамадана, коли хорезм-шах уже мав двадцять тисяч вершників, його несподівано оточили татари. Вони перебили більшу частину його війська. Мухаммед, вбраний у селянський одяг, брав участь у бою на простому, але міцному коні. Це була остання зустріч хорезм-шаха з татарами. Хоч сили монголів не переважали мусульманських, але шах не зумів добитися перемоги, думаючи лише про свій порятунок.

Деякі татари, не пізнавши шаха, пустили в нього стріли, поранивши його коня, але Мухаммед поскакав і сховався в горах. Тут татари остаточно загубили сліди хорезм-шаха.

Звідси татари пішли на захід, до Зенджана і Казвіна, розбили хорезмське військо, очолюване Бек-Тегіном і Кюч-Бука-ханом, і рушили через Азербайджан до Муганського степу, де мали сутичку з грузинами.

Скрізь, куди приходили татари, вони не зупинялись, брали тільки найпотрібнішу їм кількість їжі й одягу, забирали тільки золото та срібло і вирушали далі. Пам’ятаючи важливість дорученої їм Чінгісханом справи, вони здійснювали переходи і вночі і вдень, з дуже короткими зупинками і йшли по слідах хорезм-шаха Мухаммеда.

У населених місцях татари забирали найкращих коней і на них мчали далі. Кожний вершник їхав, маючи двох коней, а в деяких було по кілька коней. В дорозі, під час скачки, татари пересідали з одного коня на другого і тому могли за одну добу пробігати величезні відстані, з’являтись несподівано там, де їх не ждали.

Хто верне військо все моє,

На помсту в кого є уміння?

Мої хто верне володіння,

У ворога їх одіб’є?

Шах Мухаммед прибув до округи Діануй і потай зупинився біля міста Амоля. Місцеві еміри з’явилися до нього з висловами пошани і заявили про свою готовність йому служити. З колишнього великого почту у шаха майже нікого не лишилося. Вкрай знесилений, зовсім хворий, радився він з найстарішими емірами, до яких він ставився з довірою, і, сповнений відчаю, все повторював:

— Чи знайдеться на землі спокійне місце, де б я міг передихнути від татарських блискавиць?

Тоді всі визнали, що буде найкраще, якщо хан сяде в човен і знайде собі притулок на одному з островів Абескунського моря. Послухавшись цієї поради, хорезм-шах переїхав на невеликий самотній острів у морі, зовсім безлюдний, без ознак житла.[111]

На цей острів незабаром прибули сини Мухаммеда: Озлаг-шах, Ак-шах і Джелаль ед-Дін. Тут хорезм-шах написав указ, в якому замість малолітнього Озлаг-шаха він знову призначав наступником престолу ДжелаЛь ед-Діна, якого раніше переслідував і принижував.

— Зараз тільки один Джелаль ед-Дін здатний врятувати державу, — признався Мухаммед. — Він не боїться ворогів, а, навпаки, сам шукає битви з ними. Клянуся, що коли після перемоги Джелаль ед-Діна аллах поверне знову могутність мені, то тоді лише милосердя і правда пануватиме у моїх володіннях.

Потім хорезм-шах оперезав Джелаль ед-Діна своїм мечем з алмазним руків’ям і дав йому звання «султана». Молодшим його братам він наказав присягнути на вірність йому і слухняність.

Одержавши меч хорезм-шаха, султан Джелаль ед-Дін сказав:

— Я одержую в управління царство Хорезму, коли його загарбали татари. Я очолюватиму війська, від яких зосталося лише ім’я, — вони розвіяні, мов листя після бурі. Але в цю темну ніч, що спустилася над мусульманськими країнами, я запалю в горах бойові закличні вогні і почну збирати сміливих.

Джелаль ед-Дін попрощався з батьком і вирушив назад на нові битви. Поїхали і всі інші, а Мухаммед залишився один на піскуватому острівці Абескунського моря.

Коли од берега відчалював незграбний смолений човен, хорезм-шах Мухаммед стояв на піщаній косі і дивився, потемнілий і засмучений. Гребці-туркмени підіймали великий сірий парус, а сини шаха і астрабадський емір стояли в човні, склавши руки на животі, не сміючи повернутися, поки на них був звернений погляд падишаха.

Парус наповнився вітром, човен гойднуло, і, поринаючи у хвилях, він став швидко віддалятися в бік туманних голубих гір.

Тепер у хорезм-шаха були порвані останні зв’язки з його батьківщиною і з вічно невдоволеними бунтівними підданцями. Йому більше не загрожували ні татарські наскоки, ні похмура тінь Чінгісхана. Сюди вже не доберуться невтомні Джебе і Субудай, які весь час переслідували Мухаммеда.

Тут, серед безмежної морської рівнини, можна буде з гіркотою згадати минуле, спокійно оцінити сучасне і, не кваплячись, обдумати майбутнє. На цілий місяць хорезм— шах забезпечений їжею: астрабадський правитель поставив у лощовині між піщаними горбами повстяну юрту, надіслав казан, мішок рису, баранячого сала, шкіряне відро, сокиру й інші необхідні речі. Тепер шах стане дервішем; він сам варитиме собі щодня їжу.

Човен був уже зовсім далеко, а Мухаммед все ще стояв, заглиблений у думи, потім ліг на сухий гарячий пісок і задрімав, пригрітий сонцем і обвіюваний легким морським вітром.