Чінгісхан - Василь Григорович Ян

Або ми розіб’ємо голову ворога об камінь, або він повісить наші тіла на міських стінах.

У монгольському війську був порядок, встановлений Чінгісханом. Кожний вершник знав своє місце в десятку, і в сотні, і в тисячі; тисячі воїнів збирались у великі загони, підлеглі воєводам, які одержували особливі накази від начальника правого чи лівого крила війська, а то й від самого монгольського кагана.

В усі вулиці багатого, велелюдного міста Бухари швидко поскакали монгольські вершники. З ними були посередники з бухарських старійшин — перекладачі-товмачі з мусульманських купців, що раніше торгували в монгольських кочовищах. Ці товмачі голосно оповіщали жителям, які з ляку поховалися в своїх будинках, про накази нових володарів міста, а на перехрестях вулиць з’явились «караули»[107], що стежили за порядком.

Монгольський начальник міста Таїр-хан оселився в головній мечеті, куди, виконуючи наказ Чінгісхана, були скликані бухарські старійшини. Вони подали докладні списки всіх багатих жителів міста, вказали потайні склади припасів, раніше заготовлені для війська хорезм-шаха, а також і приватні склади, і крамниці з цінними товарами.

З усіх кінців міста потягнулись до головного майдану нав’ючені верблюди, коні й вози. Налякані жителі привозили мішки з зерном, купи тканин, одягу, килимів, цінний посуд та інші речі й продукти. Все це складалося в мечетях, і від усього майна виділялася третя частина для монгольського владики Чінгісхана.

Жителів, здатних працювати, послали засипати глибокий рів, що оточував цитадель, в якій замкнувся непокірний Іхтіар-Кушлу. Він із своїми воїнами вирішив не здаватись і битися до останнього подиху. Були серед захисників фортеці й інші хани, серед них богатир-монгол Гурхан, який утік від Чінгісхана і перейшов на службу хорезм-шаха.

Монголи стежили, як працювали тисячі молодих і старих бухарців, закидаючи землею і колодами глибокий рів і квапили їх. Через два дні вже можна було наблизитися до високих стін фортеці, на яких стояли озброєні захисники.

— Ми нашу роботу виконали швидко, — говорили бухарці. — Подивимося тепер, чи швидко зуміють монголи видертися на ці високі стіни.

З наказу монголів бухарські теслярі приготували багато довгих драбин. Тоді монголи накинулись на натовп, люто стьобаючи його канчуками.

— Чого ви ждете? На що дивитеся? Ставте драбини і лізьте на стіни.

Ніхто з бухарців не наважився підійти до стіни, звідки летіла цегла і лився окріп та кипляча смола.

Але монголи, вихопивши мечі, стиснули кіньми натовп непокірних бухарців і, нарешті, почали безжалісно бити їх по головах.

Бухарці кинулися вперед, затуляючись руками. Монголи продовжували їх рубати, відтинаючи пальці і долоні.

Товмачі умовляли натовп лізти на стіну.

Дехто з бухарців кричав:

— Лізти на стіну — смерть, стояти на місці — теж смерть! Поліземо на фортецю до своїх воїнів. Може, вони нас пожаліють і перестануть битися!

Бухарці взяли драбини, приставили їх до стін і почали видиратися наверх з криками:

— Ми мусульмани, як і ви! Покладіть зброю і здавайтесь!

Воїни, які були наверху, підпускали близько тих, що підіймалися, потім збивали їх каміннями і колодами, відкидали драбини. Вони відповідали:

— Ви боягузливі собаки! Повертайте назад, бийте монголів! Дивіться, як ми всі вмираємо джахідами, а не здаємось! Не підкоряйтеся ворогам!

Монгольський богатир Гурхан, який стояв на стіні і кидав важке каміння, кричав:

— Чому монголи ховаються за спини цих покірних баранів? Нехай вони перші покажуть свою хоробрість! А куди сховався кислолиций дід Чінгісхан, рудий пес, пожирач немовлят?

І Гурхан одчайдушно бився шаблею, а коли вона зламалася, то сокирою, скидаючи тих, що видиралися, поки монголи не прошили його стрілами.

Тим часом монголи присунули китайські метальні машини. Вони кидали у фортецю великі палаючі стріли, обгорнуті паклею та смолою, і горшки з запалювальною рідиною. У фортеці спалахнули пожежі.

Облога цитаделі тривала дванадцять днів. Нарешті, перебивши майже всіх захисників, монголи вдерлися до фортеці і схопили небагатьох уцілілих, вкритих ранами і обпалених. Монголи здивувалися, дізнавшись, що тільки чотириста чоловік захищали цитадель від великого монгольського війська. Ці люди загинули, але не скорились. Коли б усі жителі так само стійко захищалися на високих міцних стінах міста, монголам не вдалося б узяти стару Бухару ні за півроку, ні за рік, і бухарців би не спіткала та жахлива доля, яку вони самі собі уготовили.

Коли городяни Бухари привезли монголам свої дари, наповнивши ними мечеті, надійшов новий наказ: «Усі жителі разом з жінками й дітьми повинні вийти з міста в поле, залишивши вдома все майно і не маючи в собою нічого, крім одягу!»

Товмачі-перекладачі їм пояснили:

— Ні про що не турбуйтеся, скрізь стоять вартові. Ваше майно буде пильно охоронятися. Цей вихід у поле потрібен, щоб перелічити, переписати всіх жителів і правильно оподаткувати їх. А хто ухилиться від наказу і залишиться в місті, буде забитий на тому місці, де його знайдуть.

Зранку цілі юрби бухарців вирушили з міста. Батьки вели за руки дітей, жінки несли немовлят, навіть дряхлі діди і бабусі, які роками не виповзали з своїх закутків, поплентались, чіпляючись одне за одного.

Монгольські роз’їзди гасали по всіх вулицях, стукали у ворота і кричали:

— Дер-халь! Хош-халь!