Чінгісхан - Василь Григорович Ян

Жителі виходили з воріт і розташовувались у полі кільцем, оперезавши все місто. Назад варта нікого не впускала.

Тоді стало ясно, як багато жителів жило в «благородній Бухарі», — бухарців було вдвічі-втричі більше, ніж монголів.

Спершу монголи разом з перекладачами об’їжджали жителів, запитуючи, хто з них ремісник і яке ремесло знає. Таких досвідчених ремісників вони виділяли в окремий натовп. Потім були відібрані молоді й дужі чоловіки й оточені вершниками.

Нарешті монголи почали відбирати вродливих жінок, дівчат і дітей і виводити їх з натовпу. Тут усі зрозуміли, що вони розлучаються з своїми рідними і, мабуть, назавжди. Зчинився крик і голосіння, і полилися сльози розпачу.

Як м’ясники на базарі байдуже відбирають мукаючих корів чи жалібно мекаючих кіз і женуть їх ударами на бойню, так і нові хазяїни Бухари били канчуками непокірних, накидали їм на шию аркани і, погнавши коня, виривали з натовпу.

Жах перед монголами був такий великий, що бухарці навіть не пробували опиратися.

Деякі чоловіки й батьки, бачачи, як монголи волочать у пилюці дочку чи дружину, кидалися до них, збожеволівши від горя і намагалися врятувати близьку людину. Але монголи топтали їх кіньми або, ударивши по голові палицею з залізним ядром, збивали з ніг.

Серед натовпу бухарців, вигнаних із міста, були також учені, що довгі роки проводили в медресе, де вони передавали учням свої великі знання. Двоє таких учених стояли в натовпі, і жахались, бачачи навколо нелюдські насильства.

— Ці язичники грабують мечеті, копита їхніх коней топчуть сторінки мудрих книг. Вони викрадають і душать немовлят, гвалтують дівчат на очах у батьків, — сказав перший. — Хіба я можу це стерпіти?

Другий учений, найвидатніший у місті Рукн ед-Дін Імам-Заде, відповів:

— Мовчи! Мчить вітер аллахового гніву! Соломі, яку розвіває вітер, нема чого говорити!

Однак недовго старий Рукн ед-Дін міг зберегти спокій і покірність. Бачачи, як жорстоко монголи поводяться з жінками, Рукн ед-Дін та його син заступилися за них і тут-таки були забиті. Те саме довелося зазнати багатьом іншим: бачачи ганьбу і приниження своїх родин, вони кидалися, щоб обороняти їх, і падали від смертельних ударів монголів.

Це був жахливий день, коли чулися тільки крики, стогони вмираючих і плач жінок та дітей, що назавжди розлучалися з своїми батьками, чоловіками й братами. Чоловіки були безсилі будь-чим допомогти і пригадували слова поета: «Хто не захотів міцно тримати чорне руків’я меча, на того повернеться гострий клинок його».

Монголи вернулися у покинуті населенням безлюдні вулиці. Коли вони розбрелися по домівках і в’ючили на коней награбовані речі, місто зайнялося одразу з усіх кінців. Вогняні язики і чорний дим здійнялися над стародавньою Бухарою, заславши сонце. Будівлі були нетривкі, з дерева та глини, і місто швидко обернулось на величезне багаття. Збереглися від зруйнування лише головна мечеть і стіни деяких палаців, збудованих із цегли.

Монголи, рятуючись від бурхливого вогню, помчали з міста, кидаючи награбоване. На багато років місто лишилось у вигляді купи закурених руїн, де переховувалися самі лише сови й шакали.

Все — жертва вашої розпусти і розваг.

На пальцях рук у вас не хена, ні, то кров!

Чінгісхан вирушив з Бухари до Самарканда ранньої весни року Дракона (1220). Військо йшло обома берегами Зеравшану. Не дуже утискаючи на цей раз тих, хто йому підкорявся, каган лишив загони для облоги міст Серіпуль і Дабусіє, які замкнули перед монголами свої ворота.

Прибувши до Самарканда, Чінгісхан вибрав місцем своєї стоянки заміський «Зелений» палац хорезм-шаха («Кексерай»). Сюди стали прибувати загони його чотирьох синів і юрба полонених, яких монголи гнали канчуками, мов худобу. Всі ці загони розташувались навколо міста, утворюючи суцільне кільце.

З усіх міст Хорезму Самарканд був найбільш укріплений. Старі високі стіни неприступної товщини мали залізні ворота з вежами і бійницями по боках. Гарнізон налічував сто десять тисяч воїнів. З них шістдесят тисяч розмовляло тюркськими мовами. Це були здебільшого кипчаки, а решта військ складалися з таджиків, гурців, кара-китаїв та інших племен. Було двадцять бойових слонів, застрашливих на вигляд; у їхню допомогу дуже вірив хорезм-шах. Крім того, можна було зібрати ціле військо добровольців з мирного населення, яке складалося з ремісників та їх численних рабів.

Якби на чолі оборони Самарканда було поставлено випробуваного і непокірливого полководця, такого, як Каїр-хан чи Тимур-Мелік, то місто трималося б довго, — не менше року, — поки вистачило б харчів. Але хорезм-шах призначив головним начальником військ Самарканда свого дядька, пихатого Тугай-хана, який ніколи не був полководцем, брата ненависної цариці-матері Туркан-Хатун.

Чінгісхан два дні об’їжджав місто, оглядав стіни, вали, глибокі рови, до краю наповнені