На білому світі - Микола Якович Зарудний
— Навіщо ти закопав його? — запитав Савка Чемерис.
— А як буде електрика, то мені першому й проведуть,— відповів Михей.
З цього й почалося. Пішли люди до Коляди, до Мирона, до Снопа.
— Давайте стовпи ставити, щоб не гаяти часу.
— Платон доб'ється! То такий!
В усіх була віра, що Платон доб'ється. І Коляда з правлінням вирішили зрубати трохи дерев.
— Не буде в цьому році — буде в наступному електрика,— міркував Семен Федорович. Окрім того, ніхто не скаже, що голова колгоспу не дивиться вперед.
Від Наталки Платон отримав два листи. У них були описи зимового ранку, нові дані про бойовий шлях старенького генерала, кілька афоризмів і безліч запитань про його, Платонове, життя. Про свої почуття, про своє здоров'я — жодного слова. Скільки триватиме оця гра? Так, можливо, це і є гра. Вона ніколи не вийде за нього заміж. Хоча б тому, що не зможе приїхати і жити тут. Вона повинна бути під щоденним наглядом лікарів, її треба доглядати, як дитину. Вона знудиться в цій Сосонці… Ні, не приїде. А листи її ні до чого не зобов'язують. У двадцять один рік уже можна писати не тільки листи, а й бавити двох дітей… Ну, він ще буде страждати рік, а потім що?
Не може дати собі відповіді Платон…
— Ти не спиш, Платоне? — увійшла до кімнати Галя.
— Ні.
— Я хочу тобі щось сказати… Тільки ти не сердься на мене.
— Що таке, Галю?
— Мене вчора викликали в райком…
— Чого?
— З області один приїхав і викликав. Розпитував про Мостового і про тебе…
— Що він питав?
— Ну, чи ночував у нас Мостовий… І що ви робили тоді, в клубі, коли він грубку натопив. І з якими дівчатами додому йшли…
— Ні з якими дівчатами він не йшов. І ночував у нас. А яке кому діло?
— Я не знаю. І ще питав, чи приїжджав Мостовий до мене…
— Що за дурниці? — Платон сів на ліжко, засвітив лампу. Галя витирала заплакані очі.
— А Мостовий справді приїжджав до тебе?
— Ні… Він двічі заїхав… тебе хотів бачити… І якось мене підвіз у Косопілля.
— А сьогодні?
— Ми з подругами на концерті були. Я там і зустріла Олександра Івановича. А коли прощалась з дівчатами, то він почув, що збираюсь іти додому. Запропонував підвезти мене. Я відмовлялась, а він зупинив таксі, і… ми поїхали. Я не хотіла, а він каже: «Їдь, бо Васько чекає…»
— Не звертай на все це уваги. Ти Мостовому розповіла, що тебе викликали?
— Ні… Мені соромно.
— Треба було розказати. Жаль, що він не зайшов.
— Він не знав, що ти приїхав.
— Нічого, я з ним поговорю, а ти, сестро, не хнич. Ти ж у мене розумна.
*
На городі, за хатою, Михей Кожухар смалив кабана. З горища приніс кілька житніх околотів, поставив відра з чистою водою і священнодіяв. Допомагали йому Мазур, Данило Вигон та Савка Чемерис, який тільки тупцював навколо і потирав руки:
— Ух ти! От кабанчик! Ух ти…
— Великий ти майстер,— хвалить Вигон Михея, спостерігаючи, як вправно той орудує вогнем, водою і ножем: там підсмалить, там водою скропить, а потім ножем пошкребе.
— Тут, брат, лічно, дивись,— застерігає Савка,— не підсмажиш — шкура на салі буде, як мокрий валянок, пересмажиш — як юхтова халява, буде, і смак не той…
А Михей чаклує. Хочеться йому, ніде правди діти, щоб і похвалили його люди, і щоб самому приємно було.
— Ганю! — гукає.— Як там у тебе в печі, горить?
— Аж гуде!
— Ти мені температуру давай! Зараз печінка буде і кров'янку можна робити.
Потім кабана вносять у комору і кладуть на довгого стола. Всі збігаються, щоб подивитись, яке сало, яке м'ясо. Савка вже стоїть біля ваги.
Не поспішаючи, Михей полосує ножем. Можете дивитись!
— Ух ти…
— На спині пальців на п'ять буде…
— Не сало, а хришталь!
— Ловко ти, Михею, годував його, чистий батірброд: трошки сала, трошки м'яса…
— А це я регулював харчем. Там, де м'ясо, то бур'янець з половою, а на сало товч ішла, одним словом, комбікорм і наука… Беріть-но, молодиці, та починайте ковбаси робити, холодець варіть, смажте, бо й люди скоро можуть прийти.
— А багато ж буде? — цікавиться Савка.
— Хтозна.
— Та він півсела запросити може, чи ви Михея не знаєте мого? — посміхається Ганна.
— Хто захоче, хай приходить,— каже господар і починає розважувати сало та м'ясо.
— Навіщо оце ти, Михею, шматуєш?
— Кому винні, то віддати треба. А це вам гостинець від нас з Ганею, а це — сусідам…
— То ти ж так усього кабана роздаси! —
