На білому світі - Микола Якович Зарудний
— Що ви маєте на увазі?
— Сьогодні я прочитав нову заяву на Гайворона.
— Що в ній?
— Гайворон виступив на правлінні проти плану сівби, який затверджений для їхнього колгоспу.
— У нього всі вдома? — зі злом спитав Бунчук.
— Всі, Петре Йосиповичу.
— А що ви скажете взагалі про ці заяви?
— Мушу сказати, що в основному інформують правильно. Є деякі неточності, але то вже справа совісті.
— А як ставитесь до того, що написано про вас? — Бунчук нервово ходив по кабінету.
— У клубі грубку топив, на обіді в Кожухаря був. У Гайворона ночував. Коляду критикував. І ще буду… Я йому спокою не дам. Листа від райкому, коли Гайворон їздив до Києва, писав. Факти підтверджуються.
— А які в тебе стосунки з… тією, ну, із сестрою Гайворона,— перейшов на «ти» Бунчук.
— Це нікого не мусить цікавити… І ще: я категорично проти статті в газеті.
— Анекдот, Олександре Івановичу! Якийсь запальний студентик збирає гроші, кудись їде, примушує людей закопувати стовпи… Комедія! А куди ж ми дивились? Шарлатанство в районному масштабі! — обурювався перший секретар.— За такі питання ми по голівці гладити не будемо. Гайворон на зібрані в колгоспників гроші місяць пропиячив у Києві, а…
— Неправда,— заперечив Мостовий.— Він, крім усього, здавав зимову сесію в академії, а з тих грошей витратив лише сімнадцять карбованців. До речі, уже повернув їх…
— А ці розмови про плани у вас теж не викликають занепокоєння? Гайворон, як комуніст, повинен відповідати за свої вчинки і слова. Так ось що, товаришу Мостовий,— перейшов на офіційний тон,— негайно виїжджайте у Сосонку, розберіться в усіх питаннях і наведіть порядок. Самі заварили кашу — самі й розхльобуйте. Розберіться з цим Гайвороном, можливо, що ми поспішили, прийнявши його в партію.
— Його рекомендували комуністи, яких я знаю. І з партії виключати Гайворона не буду.
— При такій ситуації особисті симпатії залишайте вдома! За справи у Сосонці ви будете відповідати головою… І зі своїми амурами розберіться,— глузливо порадив Бунчук.— Що скаже актив, народ?
— Дозвольте мої особисті справи вирішувати мені.
*
Сосонка жила тривожними новинами й чутками. Приїжджали комісії, викликали людей, розпитували, щось записували. Чиясь зла рука сіяла в селі наклепи і підозру.
Платон аж почорнів від ганьби. Його допитували:
«Де ви поділи гроші, які взяли з колгоспників?
Чи правда, що ви крали дрова?
Чому ви залишили академію?
Які у вас стосунки з Мостовим?
Чому виступили проти державного плану сівби?»
Потім з'явилась стаття в газеті…
Ничипора Снопа звинувачували в крадіжці кукурудзи, і Підігрітий лазив по горищі його хати, шукав качанів. Юхим не пускав Макара, та Ничипір Іванович відштовхнув сина:
— Якщо мені вже віри нема,— шукайте!
Марія заспокоювала чоловіка, але він вибіг на подвір'я і кричав:
— Покажіть того, хто на старість плюнув мені в душу! Хто зробив з мене злодія?!
На Мазура написали, що він привіз додому два вози картоплі з поля. Мирон відчинив погреба:
— Переважуйте… Зі свого городу ми накопали шістдесят пудів. Максиме, давай відра!
Мирон з сином до вечора витягували відрами картоплю просто на сніг. Картопля замерзала…
У Михея Кожухаря знайшли три літри бензину. Склали акта: вкрав.
На подвір'ї Сави Чемериса обмірювали копицю сіна, яке він нібито наносив з лугу. Коляда наказав забрати.
— Я не повезу,— сказав Полікарп, якого викликали з саньми.
— Ти й сам такий, зачекай! — пригрозив голова колгоспу.
— А що Лиска буде їсти! — шарпав Коляду за полу малий Тямко — онук Чемериса.— Молока хочу-у!
Платон, вчувши це, вихопив у Чугая батога і вдарив по конях. Вони рвонули з подвір'я.
— А ти тут що робиш? Захисник знайшовся! — втупився поглядом Коляда.— Мені сказано — і я перевіряю… Пишуть же, щоб їм руки покорчило, хіба воно мені потрібне?
— Так можна кожного злодієм зробити,— промовив Сава Чемерис,— як уже на Снопа і Мазура написали… Де ж та правда? — Він узяв Тимка за руку і пішов до хати.
Увечері Гайворон привів Васька до Мазура:
— Якщо можна, хай побуде у вас.
— А ти ж куди, Платоне? — запитав Мирон.
— Знову поїду… Поїду, бо хочу вірити, Мироне Миколайовичу.
— Їдь,— відповів той, потім дістав із шухляди гроші,— візьми, бо нема ж і в тебе… А це, що пишуть на нас в усі кінці, пусте. Переживемо. Ничипора мені жаль — зовсім хворий. А я витримаю. Я ці колядки вже чув на своєму віку… Він оце затіяв, щоб роти нам позатикати.
У вікно постукали:
— Дядьку Мазуре, секретар райкому просить, щоб ви з Платоном у контору прийшли! — гукав якийсь хлопчак.
У конторі, крім Мостового і Коляди, сиділи вже Підігрітий, Максим та Лісняк. Секретар привітався з Мазуром і запитав:
— Картопля вся померзла, Мироне Миколайовичу?
— Не знаю.
— Як ви могли допустити, щоб переважували картоплю? Невже не зрозуміло, що це провокація?
— А коли поробили нас злодіями, то треба ж людям довести, що це брехня? — замість батька відповів Максим.— Он у Ничипора Івановича Підігрітий кукурудзу шукав на горищі.
— Я не хотів, але сказав Семен Федорович, що
