На білому світі - Микола Якович Зарудний
*
Справді, на вулицях Сосонки стояли стовпи, рівні, гладенько обтесані, немов чекали, коли загудуть на них дроти. Та що стовпи? Чекали люди. Що їм тепер скаже Платон? Адже вони не забули, як Гайворон у переповненому клубі говорив:
— Мені здається, що наша Сосонка задрімала. Кожен день схожий на інший, і наші турботи такі, як були десять, двадцять і тридцять років тому… У небо злітають ракети, будуються автоматичні заводи, а ми наче на узбіччі тієї великої дороги, по якій іде велике життя. Треба починати і нам. Ми можемо зробити багато. Я знаю вас всіх і знаю, на що здатні ваші руки. Я, звичайно, не кажу про тих, хто за рік виходить у поле кілька разів, і то лиш тоді, як бригадир пооббиває пороги…
— А дітей куди подінеш?
— Розумний знайшовся!
— У Городищах он ясла дитячі є і садочок…
— Городищенські молодиці як барині!
— І пекарню там збудували!
— А ми, жінки, дітей Коляді в контору позносимо!
— Ха-ха-ха!
— Підігрітому краще!
— Хіба я своє дитя в трісках знайшла, щоб воно без догляду в поросі гралося?!
— Ти така, що і в капусті знайдеш!
— Заціпило б тобі… Своїх двійко кинув, та ще й зуби скалить, г…!
— Женщини, тихо!
— А чого ж нам Гайворон очі коле, що ми, ледачі?!
— Ти нам, Платоне, казок не розказуй про ракети, а условія нам дай!
— Іч, який партєйний!
— А ракета без хліба теж не полетить!
— Як ви партійна організація, то ви нам ясла й організуйте, щоб дітки доглянуті були, а на полі я хазяйкою буду.
— А вони ж, лічно, для свиней палаци збудували, з кахелем!
— Ще хай Коляда дзеркал накупить!
— Ото культура буде, їдріт твою качалку…
— Ха-ха-ха!
— Коляда ж дітей не проїзводить!
— Хай Клима попросить…
— Ха-ха-ха!
— Ідіть ви… От баби кляті! — Коляда встав.
— Товаришки колгоспниці, в ближчім часі ясла організуємо.— Сів.
— Тоді й про трудодні питай! Ближчим часом!
— А про електрику Платон діло говорить!
— Їдь, Платоне, й добивайся!
— Все село спасибі скаже!
— Тоді і я повірю, що недурно тебе в комуністи записали…
…Що ж тепер їм скаже Платон? Пішов до Снопа. Ничипір Іванович лежав, накрившись кожухом, і тяжко дихав:
— Так погано мені, Платоне, не знаю, чи й доживу до весни. Осколки в легенях спокою не дають. Війна вже коли закінчилась, а вони нагадують солдатові. Хочу дочекатися та побачити, як гуси прилетять. Люблю… Гуси-гуси-журавлики…
— Та нічого, тату, вичуняєте.
— Та і я ж кажу, а він все своєї,— печалиться Марія.— Бригадирство тобі залишати треба та спочити трохи. Весь же вік то в ріллі, то в окопах, то в ріллі, то в окопах…
— Треба здавати бригаду, Платоне, та на пасіку йти… Видно, нічого ти веселого не привіз. По очах бачу.
— Я розкажу вам, Ничипоре Івановичу…
— Ні, почекай. Збігай, Юхиме, та склич, як каже Михей, сосонський більшовицький комітет. А тоді вже й послухаємо.
— А чому це він так назвав?
— Та це він Коляді сказав. Як тебе й Максима прийняли в партію, то нас більше стало і вони з Підігрітим мусять прислухатись.
Більшовицький комітет зібрався швидко, Мирон Мазур заходив і до Коляди, але вони з Підігрітим ще не повернулися з Косопілля.
Платон розповів, де побував, з ким розмовляв, що написав до ЦК. На кінець розмови прийшов Михей, і Платонові довелось розказати ще раз.
— А ми вже й стовпи позакопували, по сто чоловік щодня працювало, без усяких трудоднів…
— І відступати ми не будемо,— сказав Мазур.— Не можна нам відступати.
— Так чекали всі…
Коли розходились, Михей Кожухар попередив:
— Приходьте ж взавтра до мене на свіжину. Неділя, то не гріх і посидіти. Славного кабанчика моя Ганя відгодувала. Думаю, продам трохи та куплю дещо Гані і собі… Приходьте.
Васько був удома сам. Дуже зрадів, побачивши Платона.
— Мала прийти сьогодні Галя і досі нема… Я вже не міг дочекатись, поки ти приїдеш. Привіз електрику?
— Ні, Васю…
— І тебе не будуть носити на руках?
— Ні, не будуть,— посміхнувся Платон.
— А біля нашої хати теж стовпа закопали, бачив?
— Бачив.
— А минулої неділі у нас був Олександр Іванович.
— Який Олександр Іванович?
— Мостовий.
— А-а.
Галина з'явилась пізно. Платон перечитував останні Наталчині листи, коли почув, що до хати під'їхала машина. Увійшла сестра і винувато поглянула на Платона.
— Де ти була, Галю?
— Та… на концерті… Артисти приїжджали.
— А на якій це ти машині приїхала? З Колядою?
— Ні, я на тому, на… таксі.
— Багато живеш, дівко, якщо на таксі роз'їжджаєш.
— Я не сама… Мене Олександр Іванович привіз…
— Чого це він тебе на машинах возить?
— Не знаю…
Галина
