Аквітанія - Ева Гарсіа Саенс де Уртурі

-- Так, а заодно побачиш мою і потім розповіси мені все, що побачиш. Чи їм чогось бракує, чи вони дійсно захищені…

Він пообіцяв матері ніколи не відвідувати її, для її власної безпеки, але це не було порушенням обіцянки, а подарувавши своєму протеже зустріч, про яку сам так мріяв, він принаймні полегшить цей гострий біль, що ніколи не полишав його.

-- Але поки що не кажи цього герцогу. Звісно, він союзник і йому можна довіряти, але ти повинен навчитися, що байстрюкові збезчещеної черниці, яку змушували займатися проституцією, важко добитися хорошого відношення. І нікому не признавайся, що вмієш писати, тебе вважають неграмотним, це тебе захистить, якщо доведеться відправити мені повідомлення. Я дам тобі гроші, щоб ти заплатив доброму вершнику, якщо буде потрібно зв‘язатися зі мною, для мене дуже важливо те, що ти виявиш, прибувши в Компостелу. Коли побачиш її, тобі доведеться вдавати, бо для всіх присутніх вона тобі не мати. Ти готовий до такого випробування? До паломництва не можна ставитися легковажно, багато хто не повертається. Ти повернешся вже іншим, повернешся чоловіком, повернешся мудрішим і загартованішим дорогою, бурями й немилосердним сонцем.

Волден посміхнувся, вдячний за цей день, який він ніколи не забуде.

45 Найнікчемніша з грішниць

ЛЮДОВИК

Абатство Сен-Дені, 1144

Спіраль сходів вела далі вгору до дзвіниці, але я зупинився за жалюгідною подобою дверей – кількома збитими дошками, між якими були достатні щілини, щоб я напружив слух і почув дещо з того, що там говорилося. У вікні біля мене воркувала голубка, невдоволена тим, що я порушив її спокій.

-- …найнікчемніша з грішниць, -- мені здалося, що я почув.

Наскільки я зрозумів, такими різкими словами Елеонора звинувачувала сама себе.

-- Мені здається, що я проклята, отче Бернарде, -- продовжила вона. – Я хотіла дати Франції спадкоємця, але минуло сім років, а мені це не вдається, здається сам Бог заповзявся, щоб не допустити цього. Може Ви замовите слово перед Всевишнім?

Бернард щось тихо відповів, мені вдалося вловити тільки “чому Ви вважаєте себе проклятою, доню?”

-- Бо щось… щось жахливе трапилося в мої перші роки. Благаю Вас, не ятріть мою рану.

Проклятою? Елеонора вважала себе проклятою? Я сперся на круглу стіну, в мене трохи закрутилося в голові. Проклятою…?

-- Гадаєте, що це тому у Вас немає спадкоємця? – здається наполягав Бернард.

-- Очевидно, що моя плоть проклята і не пасує до короля. А якщо Бог вважає, що аквітанська кров і кров Капетинга ніколи не повинні змішуватися і не допускає зачаття?

-- Але, Ви намагаєтеся, доню? Кажуть, що король більше схожий на…

-- Знаю, знаю. Він більше схожий на ченця, ніж на короля. Ця скарга злетіла з моїх вуст і довгі язики при дворі рознесли її повсюди. Знаю, що це улюблена тема в тавернах. Але в ній є велика істина: король на мене не дивиться і не наближається до мене. Він вважає, що я винна у спаленні Вітрі. Відтоді він мене не торкався.

Голубка почала пурхати навколо мене, вона побачила в мені загарбника і намагалася прогнати. Я замахав руками, щоб відігнати її, за шумом крил не було нічого чутно.

-- В молодого короля сильна воля, зваживши, яка Ви красива, -- прошепотів солодкий голос отця Бернарда. – А щодо Вітрі, то Бог вже пробачив, так вважає понтифік, який скасував накладений на королівство інтердикт. Знаю, Вас турбує відлучення від церкви Вашої сестри й шурина. Я порозмовляю з папою, гадаю, це можна владнати належним чином.

-- Я не смію Вас стільки просити.

-- А я своєю чергою прошу Вас утримувати Молодого Короля від військових ініціатив. “Встановіть мир в королівстві, і Бог у своїй милості дасть Вам те, що Ви просите, присягаю.”

-- Що саме Ви просите взамін, отче?

-- Рік миру. Жодної військової акції. Не розпочинати війни проти Шампані чи Тулузи.

Настала тиша, фрази тихим голосом, які я не зрозумів. Я сперся, стривожений більше, ніж на короля пристало, на дошку, що відділяла мене від недокінченого хоралу.

-- Абат Сюжер, моя свекруха Аделаїда Савойська, сенешаль Вермандуа і королева, з якою Ви зараз розмовляєте, подбаємо про це на Королівській Раді, -- почув я. – І король нічого так не бажає, як забути про військові дії, які він пережив. Але не знаю, як Вам вдасться добитися чуда зачаття, взявши до уваги, як наполегливо мене уникає мій чоловік.

“Уникає…”, навіть мені було боляче чути це слово.

-- Я порозмовляю з молодим королем. Франція потребує спадкоємця. Це наказ Божий, а не мій.

Вони пробурмотіли ще щось, що я не зміг розібрати, мені довелося притулити вухо до дошки, щоб краще чути.

-- … і як жінка, Ви знаєте, як посприяти щасливій події? – здається запитав він.

-- Я роблю все, що можу, отче, але якщо чоловік втікає…

-- Я мав на увазі не спокусу, кожна дама має свою тактику. Я питаю, чи Ви знаєте про сприятливі дні.

Елеонора мовчала; не знаю, чи чекала вона на пояснення, бо я так.

-- В день, коли у Вас будуть місячні, Ви повинні промовити “ Радуйся, Маріє”. Від цієї події починайте рахувати й злягайтеся на тринадцятий день, і наступного дня, і наступного. Якщо наступного місяця кров повернеться, не впадайте в розпач і спробуйте ще раз. Ви вже знаєте. Відраховуєте тринадцять днів, молитеся до Діви Марії й кілька днів злягаєтеся. Святий Дух вдихне життя у Ваше лоно й Ви народите Франції нового Капетинга.

І тоді мені на плече сіла голубка.

Вона зовсім не боялася, я відігнав її, але усвідомив:

“Ти надалі сліпий король, -- сказав я собі. – Хіба це не знак?”

Майже незаймана королева, батько, син і