Ukrainian dream «Последний заговор» - Василь Зима

йому зробити найважливіший крок, і сказати найголовніше слово, і, врешті, зважитися на свій найсміливіший вчинок. Марк не пив, він ніколи не пив багато і не напивався, він і не палив, і не коловся, і навіть не ковтав таблеток, тому не став пити, палити, ковтати таблетки та колотися, а просто взяв гаманець, у якому ще залишилось кілька сотень, і вийшов з квартири, ще взяв із собою мобільний. Він завжди сподівався, що хтось зателефонує і скаже те, що враз змінить його життя. Хоча Марк прекрасно знав, що ніхто, крім тебе, не може змінити твоє життя, змінити так, як хочеш змінити його саме ти. Він зачинив двері на ключ і, вийшовши на дорогу, підняв руку. Зупинилася синя «шкода», мила дівчинка, яка сиділа за кермом, сказала, що їде на Святошин і зможе підвезти його до центру, про гроші вони не говорили. Марк сів до салону, авто рушило. Починався дощ.

— Тобі в центрі де зупинити? — дівчинка поглянула на Марка й усміхнулася.

— На площі Льва Толстого, — Марк дивився у вікно.

— Я твій голос раніше десь чула, — вона різко повернула кермо вправо і сказала кілька неприємних слів водієві «Ленд-Крузера», який вискочив з-за повороту.

— Ти такі слова в школі вчила? — Марк нервово потер руки й кілька разів голосно кашлянув.

— Так, у школі, до речі, мене звуть Зоя, — вона кинула на Марка поглядом.

— Я Марк. А це обов'язково — знайомитись із кожним, кого ти вирішила підвезти з Оболоні до центру міста?

— Ні, зовсім не обов'язково, навіть більше тобі скажу, я ніколи не підвожу незнайомих людей і тим більше ні з ким не знайомлюся.

— То в тебе, напевно, досі нема хлопця.

— Є, є у мене хлопець, — вона зашарілася.

— Ні, нема.

— Чого це ти так вирішив? — Зоя облизала губи і подивилася на себе в дзеркальце.

— Ти дуже нервуєш — дівчата, у яких є хлопець і які постійно займаються з ним сексом, набагато спокійніші, вони навіть інколи мають добрий настрій і навіть інколи жартують. До речі, це твоя машина?

— Це так важливо? — її голос виказував хвилювання.

— Дуже. — Марк дістав із кишені жувальну гумку, взяв один пластівець до рота. — Будеш? — до Зої.

— Ні, я не палю, їла кілька годин тому і не маю зараз ні з ким цілуватися, тому жувати твій «Орбіт» без цукру потреби особливої не бачу, — вона сказала це дуже різко і, Маркові здалося, навіть грубо.

— Не хочеш — як хочеш, — сховав «Орбіт» до кишені. — То чия машина?

— Батькова, блін, — натиснула на гальмо. Літня жінка, очевидно, трохи недобачала і навряд чи подивилася на світлофор, перш ніж переходити дорогу. — Коза стара, — авто знову набирало швидкість.

— Це ще один доказ того, що в тебе нема хлопця, Зою. А якщо і є, то він виконує в твоєму житті суто формальну функцію, він просто є, бо хлопці є у всіх твоїх подруг і, власне, у кожної нормальної дівчини має бути хлопець, тому він є і в тебе. Але ти його не любиш, знаєш: якщо піде цей, знайдеш іншого, тому ти часто ображаєш хлопців, бо не боїшся, що колись поряд не буде нікого і ти залишишся сама. Тобі років дев'ятнадцять-двадцять, ти любиш свого батька та ревнуєш його до інших жінок чи до своєї звідної сестри, якщо вона в тебе…

— Вона в мене є, — її голос був зовсім не схожим на той, яким вона говорила з ним досі.

— Ти навчаєшся, і, очевидно, в заліковці в тебе самі п'ятірки, бо навіть успішним навчанням ти хочеш заслужити любов батька. Ще ти вбиваєш часу спортзалі. Ти займаєшся тричі на тиждень і вже набрала досить непоганої форми.

— Це все? — її голос дзвенів від напруги.

— Ні, не все, ти дуже любиш малих діток і хочеш сама мати дітей, але це не означає, що ти дійсно хочеш дітей, бо не розумієш, яка це відповідальність — діти, тому й не маєш їх, ти тільки радієш, дивлячись на чужих, і часом із ними граєшся, як з іграшками, саме так, як з іграшками. Твій батько займається бізнесом і дає тобі гроші на відпочинок у Єгипті чи Тунісі, тому, поки ти не знайдеш собі чоловіка, який забезпечуватиме тебе не гірше, ніж батько, заміж не вийдеш.

— Знаєш, Марку, це необов'язково було говорити, — припаркувала машину біля кінотеатру «Київ» і вимкнула мотор. — Виходь, ти приїхав, Марку.

— Ти даремно образилася, Зою. Чого ти ображаєшся? Я ж зараз піду, і ти ніколи мене не побачиш більше, викинь із голови, — він відчинив дверцята. — І, до речі, щоб ти не мучилася, згадуючи, де чула мій голос, я тобі скажу: ти чула його по радіо, в програмі «Я і моя країна», я її вів, моє прізвище — Лютий. От і все. — Він поклав на сидіння двадцять гривень і хлопнув дверцятами.

Марк пройшов метрів десять, потім хтось підбіг ззаду й узяв його за плече.

— Марку, — Зоя хвилювалася, і її вії дрібно тремтіли.

— Що? — він мимоволі торкнувся її щоки й усміхнувся. — Що, мала?

— Скажи номер мобільного, я хочу тобі зателефонувати.

— Навіщо тобі? — він уважно поглянув їй в очі.

— Ти перший, хто так просто сказав мені правду.

— Знаєш, це дуже небезпечно — жити з людиною, яка може сказати тобі правду, — він дістав мобільний. — Кажи свій номер. — Зоя назвала номер мобільного, Марк сховав телефон до кишені і пообіцяв передзвонити.

— До речі, я не збираюся з тобою жити, — крикнула Зоя. Марк пішов у бік підземного переходу, але після цих слів обернувся й довго дивився на Зою. — Ти ж не зателефонуєш, Марку.

— Я зателефоную, зателефоную. — Він спустився сходами вниз, і більше Зоя його не бачила. Вона пішла до машини. До вікон її авто вже встигли приліпити кілька агітаційних листівок. — Вона їх зірвала й кинула на землю, Зоя вирішила на цих виборах не голосувати, просто на її життя результати виборів уплинути ніяк не могли, її життя було захищеним з усіх боків. В руці завібрував телефон.

— Алло, — відчиняючи дверцята авто.

— Алло, це Марк, забув сказати «дякую», бувай.

— Бувай. — Вона кинула телефон у сумку і повернула ключ, загув мотор, авто виїхало на дорогу й рушило до університету. Машин на дорозі було небагато, і за двадцять хвилин Зоя вже була на Святошині. Вдома на неї чекали тато і брат, мами ще вдома не було, Зоя набрала повну ванну води і попросила її не турбувати. Спати лягла вона за дві години, Зоя