Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А - Айн Ренд
— Ми не маємо вибору! — закричав він. — Ніхто не має жодного вибору!
— Забирайся звідси, — тихо і спокійно мовила Даґні.
Щось в її голосі зачепило в його душі якісь невизнані, не втілені в слова пласти. Джим добре розумів, яке саме знання породило інтонацію Даґні. Він підвівся.
Даґні поглянула на Едді. Той мав такий вигляд, ніби вкотре долає новий приступ огиди, намагаючись прийняти це відчуття як повсякденне.
За якусь мить він запитав:
— Даґні, що сталось із Квентіном Деніелзом? Ти ж летіла до нього, так?
— Так, — відповіла Даґні. — Він зник.
— Вирушив до руйнівника?
Це слово спричинило в ній фізичний біль. Уперше зовнішній світ діткнув той осяйний стан, що панував у неї всередині протягом цілого дня у формі тихого незмінного видіння, приватної візії, на яку не повинні були вплинути навколишні обставини; візії, про яку не слід було думати, її треба було відчувати як джерело сили. Даґні усвідомила, що «руйнівник»— ім’я цієї візії. Так вона називалась тут, у цьому світі.
— Так, — тупо, зробивши зусилля, погодилась вона, — він вирушив до руйнівника.
Потім міцно взялась руками за край столу, щоб закріпити власну рішучість і власну позицію, і сказала з гіркою усмішкою на обличчі:
— Що ж, Едді, подумаймо, що такі непрактичні особи, як ми з тобою, можуть вдіяти, щоб зменшити кількість аварій на залізниці.
Через дві години, коли вона вже була сама, сиділа за столом, схилившись над аркушами, що були всуціль списані цифрами (хоча вони, немов кінострічка, розповідали їй всю історію залізниці за останні чотири тижні), пролунав дзвінок і голос секретарки промовив:
— Міс Таґґарт, прибула місіс Ріарден.
— Містер Ріарден? — недовірливо перепитала Даґні.
— Ні. Місіс Ріарден.
Даґні хвилю зачекала, а потім мовила:
— Запросіть її.
Коли Ліліан Ріарден увійшла і рушила до столу, в її поставі проглядалося щось особливе. Вона була в англійському костюмі з вільним, яскравим бантом, що буденно звисав набік, додаючи елегантної невідповідності, а на голові, трохи набакир, мостився маленький капелюшок — це теж мусило сприйматися за ошатну деталь, оскільки мало кумедний вигляд. Обличчя її було занадто спокійне, кроки — занадто повільні, вона йшла, мало не розгойдуючи стегнами.
— Вітаю вас, міс Таґґарт, — мовила вона ліниво і поблажливо, тоном завсідниці прийомів, що сприймався у цьому офісі так само недоречно, як її костюм та бант.
Даґні понуро кивнула.
Ліліан роззирнулась. Погляд її виражав таку ж кумедність, що й капелюшок: кумедність, покликану свідчити про зрілість, адже життя — суцільна сміховина.
— Прошу сідати, — мовила Даґні.
Ліліан сіла, набувши розслабленої і впевненої, граційної та буденної пози.
Коли вона обернула голову до Даґні, грайливий вираз на обличчі досі залишався, хоча тепер він мав дещо інший відтінок: ніби гостя з господинею ділять спільну таємницю, завдяки якій присутність Ліліан у цьому офісі в очах усього світу перетворювалася на безглузде явище, проте цілком самоочевидне і логічне для них обох. Наголосити на глибині цього жесту Ліліан намагалася мовчанкою.
— Чим я можу вам допомогти?
— Я прийшла вам сказати, — вдоволено мовила Ліліан, — що сьогодні ввечері ви з’явитесь у програмі Бертрама Скаддера.
Ліліан не зауважила на обличчі Даґні жодного здивування чи шоку, лише погляд механіка, який вивчає двигун, що видає нерівний шум.
— Вірю, що ви повністю усвідомлюєте вимовлене вами формулювання, — сказала Даґні.
— О, так! — підтвердила Ліліан.
— Тоді продовжуйте і обґрунтуйте його.
— Перепрошую?
— Проясніть для мене його сенс.
Ліліан коротко засміялась, хоча награне нахабство цього сміху зраджувало, що вона не очікувала такого ставлення.
— Я впевнена, що в жодних розлогих поясненнях необхідності немає, — сказала вона. — Ви знаєте, чому саме ваша поява в цій програмі важлива для представників влади. Я знаю, чому ви відмовилися брати в ній участь. Мені відомі ваші переконання. Вам може бути байдуже, але ви знаєте, що моя симпатія завжди була на боці системи, що зараз уособлює владу. Саме тому ви зрозумієте моє зацікавлення в цій темі та моє в ній місце. Коли ваш брат розповів, що ви відмовились, я вирішила взяти справу у власні руки. Бо ж, розумієте, я одна з дуже небагатьох, хто знає: ви не в тій позиції, щоб відмовлятися.
— Зате я не належу до тих небагатьох, — зауважила Даґні.
Ліліан посміхнулась.
— Так, мені слід пояснити трохи докладніше. Ви ж усвідомлюєте, що ваша поява матиме для представників влади ту саму цінність, що й дії мого чоловіка, коли він підписав дарчий сертифікат, віддавши їм ріарден-метал. Вам відомо, як часто і з якою користю вони згадують про цей дар у своїй пропаганді.
— Я про це не знала, — різко сказала Даґні.
— Справді, вас же не було тут майже два місяці, тому ви пропустили постійні згадки — в пресі, на радіо, під час публічних виступів — про те, що навіть Генк Ріарден схвалює і підтримує директиву десять-двісті вісімдесят дев’ять, оскільки добровільно відписав свій метал народові. Навіть Генк Ріарден! Це витвережує багатьох непокірних і допомагає тримати їх у шорах.
Ліліан відхилилась назад і недбало запитала:
— Ви хоч цікавилися, чому він підписав дарчу?
Даґні не відповіла. Здавалося, вона навіть не сприйняла це як запитання. Сиділа нерухомо, з незворушним обличчям, однак з надмірно розширеними очима — погляд був зосереджений на очах Ліліан, наче тепер вона хотіла лише одного: вислухати її до кінця.
— Ні, не думаю, що ви про це знали. Не думаю, що він вам про це розповідав, — улесливо мовила Ліліан, немовби впізнала дороговказ і впевнено рушила в обраному напрямку. — І все ж вам слід знати причину, що змусила його поставити свій підпис. Адже це та сама причина, яка переконає і вас прийти сьогодні ввечері на шоу Бертрама Скаддера.
Вона замовкла, чекаючи від Даґні заохочення. Даґні вичікувала.
— Це причина, — мовила Ліліан, — яку вам буде приємно почути, адже йдеться про вчинок мого чоловіка. Ви тільки подумайте, що означав для нього цей підпис. Ріарден-метал був його найбільшим досягненням, підсумком його життя, остаточним уособленням його гордості, — а мій чоловік, як ви знаєте, надзвичайно пристрасний, і найбільшою його пристрастю, можливо, є гордість за самого
