Шибайголови - Олександра Малінкова

Вероніка.

- То ви зі Славкою разом? - Не змогла втриматися допитлива Женька, щойно з'явилася в інституті.

Слава не випускав мене зі своїх рук, здається, ні на мить. Зробив виключення лише в аудиторії, та й то, лише тому, що вільні місця були лише поряд з кимось. 

Я зайняла місце біля подружки, він сів поряд з однокурсником.

- Так! - Відповіла їй, бо та все ще всіляко привертала до себе увагу, чекаючи моєї відповіді.

- А як же ж його американська наречена? 

- Вона його бувша подружка, а не наречена й, повернулася назад до Америки! - Хоч не маю жодного бажання щось пояснювати, але прийшлося, бо знаю, що Женька так просто не відстане доки про все не довідається у найдрібніших подробицях. 

- Може я погарячкувала з висновками щодо Славки… 

- Що що? - Перепитала, не повіривши власним вухам.

- Ну-у… - Протягнула тихо Женька, спостерігаючи за реакцією викладача, але старенькому вчителю географії було байдуже на розмови десь на далекому задньому ряду. - Одразу кидається в очі, як він опікується тобою і… як дивиться, як поводиться.

- Це так помітно? - В середині почали пурхати метелики.

- Ще питаєш! Та ви аж світитеся удвох! 

- А ти? Вже не ображаєшся на мене? - Поцікавилася у Женьки.

- Я не ображалася! Я переймалася! - Тихо прошепотіла. - Ти ж моя найкраща подружка! Зрозуміло, що я хотіла, щоб в тебе все було добре, ти не страждала! Але якщо ти щаслива в стосунках зі Славкою, то я лише радію від того!

Стосунки. Я мрійливо замислилася. Це слово зараз звучить зовсім по іншому. Має сакральний сенс. Віддає: теплом, надійністю, довірою. Бринить нотками любові, турботи, ніжності та спокуси. 

Два тижні потому. 

Вероніка

Ось-ось мають піднятися лаштунки. Повнісінька зала. Всі очікують мій виступ на випускному вечорі.  

Емма сидить майже в першому ряді і всі її приспішники поряд, як свита. 

Навіть коли був мій виступ в клубі, здається, так не переживала як зараз.

- Все буде добре! - Наче відчув моє занепокоєння Славка й легенько обійняв ззаду.

Він прикріпів карабіни до ремінців на собі, перевірив чи крила гарно тримаються.

- Може не варто? - Я вчепилася в нього, так моторошно відпускати його від себе.

- Я вмію падати! - Підморгує мені, він на відміну від мене взагалі не нервує. - Тим паче, якщо тут внизу чекатиме кохана дівчина і її теплі обійми!

- Можна підіймати! - Вигукую і механізм плавно спрацьовує. 

Славкині ноги відриваються від підлоги.

Починають лунати перші акорди музичної композиції. Лаштунки піднімаються.

Всі у захваті спостерігають за дійством, яке розгортається на сцені.

Чорний Янгол. Самотній. Загублений. Довго блукав. Шукав свій шлях. Неодноразово падав й, піднімався знов…

Так і зараз. Підточена мотузка не витримує навантаження з тріском рветься. Моє серце завмирає від страху. Ось він летить униз, але відштовхується від пружної поверхні невеликого батуту, який ми заздалегідь поставили внизу. Слава виконує сальто у повітрі, під здивовані вигуки глядачів, та приземляється біля моїх ніг. Припадаючи на коліно, торкаючись долонями підлоги.

Далі моя частина. Я проста земна дівчина, яка покохала усім серцем і врятувала занепалого Янгола. Навчила кохати й довела, що справжні почуття існують: щирі, ніжні, віддані, надійні. Мої рухи передають ці всі емоції. 

Боковим зором помічаю, як Емма змінюється в обличчі, розуміючи, що її лиху задумку розкусили. Підхоплюється з місця, щоб втекти,  та Ден, який зараз сидить позаду неї, повертає її на місце. 

Наш виступ триває. Славка скидає крила до моїх ніг. Обіймає мене і палко цілує при всіх. Про цю кінцівку ми з ним не домовлялися, але заплющую очі, махнувши на все рукою. Нехай цей натовп думає чи, говорить що хоче, байдуже! Вперше в житті мене не турбують ані плітки, ані хто та що подумає чи скаже! Люблю його! Ми разом! Він для мене мій світ! А я для нього! Я його зцілення та надія. Він мій захист і душевний прихисток!

Овації зриваються. Натовп шаленіє. 

Позаду загорається великий екран. 

Відео починається з реклами Емми на посаду в студентську раду. Йде відеоряд її чеснот та здобутків. Яка вона хороша, добра та щедра. 

Її Міньйони улесливо посміхаються до неї й навіть встигають плескати в долоні наче від захвату. Та щось не помітно радості на красивому обличчі Емми. Губи щільно стиснуті, а руки перехрещені на грудях. Вона занепокоєно  крутить головою навкруги, увесь час зиркаючи на вихід з залу. 

Відеоряд змінюється швидко. Ось відзнятий ролик про притулок для домашніх тварин.

- Заберіть цього блохастого, облізлого пса! - Вигукує в об'єктив зовсім інша Емма. - Ти ж це виріжеш? - Цікавиться, знову посміхаючись, наче нічого не було. 

Далі кадр, як вона забирає кошти з кошика для пожертв. А в кінці, як підмовляє Єгора, щоб той перерізав мотузки на моєму виступі, щоб я травмувалася. Навіть чим вони займалися щойно в аудиторії, зрозуміло. 

Лунають слова: “Все приховане рано чи пізно вилазить на поверхню, а все лихе повертається сторицею!”