Шибайголови - Олександра Малінкова
Вероніка.
Підставила обличчя під промені теплого та ласкавого сонечка. Як же ж все таки чудово: дихати на повні груди, радіти кожному новому дню… І звичайно знати, що за рогом на тебе не чатує злодій.
А він, що забув біля мого будинку?
- Ніко, привіт! - Микита поздоровався й, всівся поряд зі мною на лавку, на якій я чекала Славку.
- Ну привіт! - Гарний настрій вмить кудись подівся.
- Я лише хотів упевнитися, що з тобою все добре!
- Переконався?
- Так! - Ствердно кивнув й витріщився кудись убік.
Озирнулась.
Славка зупинився за три кроки від нас, склавши руки на грудях.
Микита з під лоба поглянув на нього й схопився з місця. Я теж підхопилася, бо їх “переглядини” не обіцяли нічого доброго.
- Щоб я тебе біля моєї дівчини більше не бачив! - Сухо промовив Славка.
Що? І давно це я його дівчина?
- Та я лише хотів переконатися, що з нею… - Почав наче виправдовуватися Микита.
- Я в змозі про неї подбати! - Брови Слави зійшлися на переніссі.
- Так… - Похнюпився Микита. - І дякую. - З легкими нотками заздрощів в голосі продовжив він. - Тепер з мене зняли всі підозри.
- Бувай! - Вже роздратовано промовив до нього Славка.
Колишній мій хлопець кивнув і пішов геть.
Щойно ми залишилися удвох, як Славка одразу зловив мене в коло своїх обіймів та спробував поцілувати, але я встигла відвернутися.
- З яких це пір я твоя дівчина? - Примружила очі.
- Моя! - Славка посміхнувся. - Моя! - Знову повторив, наче пробував це слово на смак. - Моя, кохана дівчина! А що не так? - Запитав й знову потягнувся до моїх губ.
- А чи не занадто ти самовпевнений? - Обурилась.
Та варто було йому все ж таки заволодіти моїми губами , як мій жіночий “протест” перетворився на черговий муркотливий захват від його ніжних та хвилюючих рухів.
- То ти проти? - Посміхнувся, вкриваючи моє обличчя легесенькими поцілунками.
- Я-я? - Спробувала сконцентруватися та всі спроби видалися марними, я просто потопала в насолоді від його дотиків та обіймів.
- Напевно я все ж таки проти…
- Та-ак? - протягнув глузливо й знову поцілував.
- Проти, що ти цілуєш мене там де купа перехожих!
- Я скучив! - Видав у своє виправдання. - А ще згаяв стільки часу.
- Якщо ти почнеш наздоганяти відразу, то на лекції сьогодніми ми не потрапимо!
- Слушно! - Він посміхнувся. - Точно! Лекції. - Переплів пальці своєї руки з моїми й вдвох ми покрокували до його автівки.
Допоміг зайняти місце пасажира спереду.
- Нікі! - Почав він ласкаво щойно машина зірвалася з місця. - Я хочу щоб ти була дуже обережною…
- Не зрозуміла! Але ж злочинець… Він же ж наче… - Не змогла закінчити я.
- Листівка в квітах, твоє фото з ножем та запрошення прийти до клубу то справа рук не злочинця! - Спробував пояснити слава.
- Ні-і? - Здивовано заморгала. - Тоді ж кого?
- Єгора рук справа, - відповів Славка, - а от за мотузки вже смикала…
- Емма! - Припустила я.
- Так!
- І щоб ти танцювала на випускному вона теж вмовила студентську раду. Та підкинула відео кураторці твоєї групи.
- Ой! Ще цей виступ! Я про нього геть забула! Але не зрозуміла для чого їй це?
- Єгор має перетерти мотузку на якій тебе будуть підіймати під самий дах! Щоб це виглядало, як нещасний випадок.
- Щоб я впала? - Аж холодок пройшовся по хребту.
- І травмувалася! - Доповнив Славка.
- То краще відмовитися, як думаєш? Але тоді їм зійде все з рук!
- А якщо переробити твій виступ, щоб обійтися без підйому?
- Тобто?
- Станцюємо вдвох!
- Слава, ти серйозно готовий вийти на сцену?
- Навчиш мене танцювати? - Він поглянув на мене, а я почервоніла від цього погляду.
Щось мені підказує, що ми не лише хореографією будемо займатися…
Залишилося довіритися Славі. Якщо в нього є ідея, як провчити Емму та Єгора, то так тому і бути.
