Ukrainian dream «Последний заговор» - Василь Зима

він ще дописав «прощай», здається, і відіслав повідомлення. За кілька хвилин прийшла інформація, що смс Даша отримала і прочитала. Щоправда, вона нічого не відписала. Врешті, Марк і не чекав, що вона бодай щось йому напише, він поклав телефон під подушку й ліг спати. А на ранок він раптом зрозумів, що те, заради чого він живе, не варте того, аби заради цього жити. Марк уперше за кілька тижнів прокинувся в ліжку у своїй квартирі; він, коли пішов від Марини, вирішив, що повернеться додому. Просто в той час він перестав боятися смерті і тих людей, які могли його вбити. Саме тому він прийшов додому й ліг спати. Марк ніколи не замислювався серйозно про те, що відбувається, все йшло так, як ішло, і він це сприймав як даність, йому було абсолютно байдуже, чому саме так усе відбувається. Тепер Марк став іншим, він намагався зрозуміти, чому все, що є навкруг, є саме таким, яким є. Марк сів до столу і написав на папері: «Заради чого живу я й ті 48 мільйонів, які мешкають в одній зі мною країні?». Потім проставив цифри від 1-го до 10-ти.

1) Заради того, щоб заробляти гроші.

2) Заради того, щоб займатися сексом.

3) Заради того, щоб працювати.

4) Заради того, щоб їздити влітку на курорт.

5) Заради того, щоби самореалізуватися.

6) Заради того, щоби створити сім'ю та виховати дітей.

7) Заради того, щоб виконати свій громадянський обов'язок.

8) Заради того, щоб залишити щось після себе на цій землі.

9) Заради того, щоб допомагати іншим.

10) Заради того, щоб інші допомагали мені.

Марк відклав ручку, ще раз перечитав написане й усміхнувся. Усе це не було вартим того, щоб жити. Що ж було вартим? Він точно знав, що не був зараз готовий відповісти на це запитання. Він просто знав: якщо в житті людини нема того, заради чого вона була б готова померти, значить, у її житті нема й того, заради чого варто було б жити. Життя не робить людей чесними й одвертими, тільки смерть робить людей чесними, смерть допомагає людям стати собою, і, врешті, смерть позбавляє людей усілякої фальші, бо зі смертю все, що люди вважали важливим, стає раптом неважливим. Марк закусив нижню губу і, діставши з шафи рушник, пішов до ванної.

Розділ 42 (Chapter 42)

— Алло, Ян. Это Борис. Ты говорить можешь? — голос міністра внутрішніх справ був не таким, як завжди, в ньому було щось незвичайне, очевидно, якась дуже глибоко прихована радість.

— Да, я могу говорить. Что тебе, Боря? — Ян їхав у ресторан «Фелліні», там на нього чекала Сара. Він їхав сам, без охоронця, у нього був чудовий настрій, і поряд, на сидінні, лежав маленький букет польових квітів. Ян уперше за багато років їхав на побачення з дівчиною, молодшою за нього на десять років, він уперше за десять років їхав на побачення і хвилювався, очікуючи зустрічі з дівчиною, якій йому вперше за десять років захотілося сказати три найголовніших слова: «Я тебе люблю». Втім, Ян знав напевно, що не скаже цих слів, бо за десять років співжиття з дружиною, протягом яких змінив не одну коханку, він перестав вірити в любов і вважав, що про любов говорять ті, хто не в змозі її купити.

— У меня новость для тебя, Ян. Помнишь, ты просил с Марком разобраться? С журналистом этим. Помнишь?

— Да, я помню. — Ян завернув на Городецького і поволі спускався вниз вулицею.

— Так мы в общем его взяли на квартире, запугать думали, он ушел. Сейчас дома. На связь ни с кем не выходит. Девушка его бросила, она с парнем встречается, с Олегом. Марк был у нее раз, но недолго, ушел. С любовницей прежней встречался, и так, по мелочи были встречи. Да, еще он на ночь куда-то за город ездил, мы не проследили.

— Боря, мне сейчас не до Марка, я немного занят. — Ян паркував авто біля ресторану, після вечері вони ще мали піти з Сарою в кіно, а потім поїхати на квартиру, яку Ян винаймав для Сари. Він сподівався, що сьогодні в нього буде прекрасний романтичний вечір. — Мы позже не могли бы поговорить?

— Могли бы, но дело важное очень, я должен знать, как ты воспримешь мое предложение, чтобы не получилось потом, что мы сделали, а тебе не понравилось.

— Ну, давай по-быстрому. — Ян вимкнув мотор і сховав до кишені ключі.

— Короче, так: Марка можно убрать открыто и списать все на бытовуху или хулиганство. Есть вариант. На днях парня взяли, водителя маршрутки, Володю из Горловки, молодой совсем парень, двадцать с чем-то ему. Он с управлением не справился, люди погибли, в общем, сядет парень надолго. Так вот, если ты даешь добро, с ним люди поработают и он — все равно ему срок мотать — уберет Марка. Деваться-то ему некуда. Мы ему годков пять скинем за Марка, и он там три года на зоне позагорает, и все. Он согласится. Как ты?

— Боря, это надежно?

— Вполне.

— Короче, ты работай. — Ян не хотів зараз думати про Марка, вбивства, хлопця з Горлівки і всі інші проблеми, яких у нього було багато. Ян хотів якомога швидше вийти з машини, поцілувати в губи Сару, замовити мартіні й випити за її здоров'я. А ще він хотів відчути себе юним закоханим хлопцем, який несміливо робить дівчині дуже неоригінальні компліменти. — Я тебе даю добро, только чтобы все было чисто. Мне Марк не нужен. Кроме того, информация у него реальная, просто он все никак ее не сдает, это касается приватизации, как мне сообщили. Все, позвонишь скажешь, как там. Да?

— Да, Ян, я позвоню. Мы начинаем работать, — Борис урвав розмову, і Ян сховав телефон до нагрудної кишені, потім подумав і кинув телефон на заднє сидіння: він хотів, аби йому сьогодні ніхто не заважав.

Ян сказав Сарі займати третій столик від дверей, він зарезервував його ще вчора. Вийшовши з машини, кинув оком на вікно ресторану, Сара сиділа за столиком і зосереджено дивилася перед собою. Ян сховав букетик за спину й увійшов усередину. Коли він подарував їй квіти, Сара широко і щиро всміхнулася та глибоко вдихнула, їй було дуже приємно, і, він це помітив за її непевними порухами, вона не чекала, що він подарує їй квіти.

— Давно ждешь? — Ян усміхнувся офіціантові, який поклав на столик меню і пішов.

— Нет, минут десять, — Сара уважно подивилася Янові в очі і взяла до рук квіти. — Я очень люблю полевые цветы.