Час перед свiтанком - Сомерсет Вільям Моем

Вона неухильно дивилася на нього, хоча серце зараз билося швидко. У неї горло пересохло. Було жахливо так боятися. Єдине, що треба було - стиснути зуби і кинутись на це стрімголов. Вона знала Роджера досить добре, щоб усвідомлювати, що марно ходити колом та навколо.

- Роджер, я хочу, щоб ви дозволили мені розлучитися з вами.

- Мей, - скрикнув він.

Він дивився на неї з жахливим збентеженням.

- Будь ласка, не говоріть. Я хочу, щоб ви мене вислухали. Ви завжди були добрим до мене. Я не маю ніякої провини перед вами. Просто я так більше не можу продовжувати. Я так страшенно самотня.

Його очі раптом засмутилися.

- Моя люба.

- Я не звинувачую вас у цьому. Я знаю, що це не ваша провина.

- Я знаю, що я дуже далеко. Я б повіз вас із собою, якби міг, але не можу. У мене дуже своєрідна робота, і я маю бути повністю самостійний.

- Я це розумію.

- Ви маєте знати, що я кохаю вас, Мей.

Вона подарувала йому слабку іронічну посмішку. Найгірше було позаду, і тепер у неї нерви були під контролем.

- Я думаю, що ви справді кохаєте по-своєму. Але це не те, яке приносить мені багато щастя. Ви кохаєте мене так, як любите старий костюм, тому що в ньому почуваєтеся зручно. Вам подобається думати про те, що я сиджу у квартирі і готова вітати вас, коли ви повернетеся з однієї зі своїх таємних робіт.

Він незручно засовався на стільці.

- Ви змушуєте мене почуватися жахливо егоїстичним.

Вона похитала головою.

- Небеса знають, що ви не такий. Я знаю, що ваша робота важлива, і ви в ній дуже хороші. Моя невдача, що у вашому житті для мене немає місця, а просто сидіти і чекати. Ось що я роблю роками - чекаю. Мені це набридло.

Він зробив дивний маленький рух руками, а потім стиснув їх разом. Він ніби розгубився, але не хотів зраджувати себе. Мей це помітила і гірко подумала, наскільки добре цей інстинктивний подавлений жест розкриває їхнє подружнє життя. Вона сумно дивилась на нього.

- Вам не приходило в голову, що після восьми років заміжжя я все ще досить боюся вас?

- О, Мей, які жахливі речі кажете, - вигукнув він.

- Це факт. Вам не здається це жалюгідним? Бачите, я вас не знаю. Я знаю тільки ту половину вас, яку ви вирішили мені показати. Я не впевнена, що у вас немає іншої половини, яка була б жорстокою і нещадною.

Він швидко відвів погляд, ніби в його душі було щось таке, чого він не хотів, щоб вона побачила.

- Ви, здається, ніколи не можете розслабитись. Ви не здатні до інтимної близькості.

Він повернувся до неї, і на його вустах була добродушна посмішка.

- Чи не виглядаєте ви досить мелодраматичною, моя люба? Я завжди дивився на себе як на дуже простого хлопця. Я намагаюся виконувати свій обов’язок і хочу виконувати свою роботу якнайкраще.

- А ваша робота - найважливіше у вашому житті, чи не так? Вона важливіша, ніж я.

- Чи потрібно відповідати на це запитання? – хихикнув він.

- Я б хотіла.

- Я б не був би високої думки про хлопця, який дозволив би своєму коханню до дружини перешкоджати йому у виконанні свого обов'язку. Ви б хотіли, щоб я був іншим ?

Вона зітхнула.

- Я поняття не мав, що ви не була так само щаслива, як і я, - продовжив він.

- Якби ви не були настільки поглинений своєю роботою, ви б давно помітили, що щось неправильно.

- Ви не можете очікувати, що я кину свою роботу.

- Звичайно, ні.

- Тоді що ви хочете, щоб я зробив?

- Ви нічого не можете зробити. Я хочу жити. Я хочу бути щасливою. Мені двадцять вісім, Роджер; якщо я зараз не розірву стосунки, буде занадто пізно.

Вона бачила, що він глибоко засмучений, і їй було боляче завдавати йому біль, але в той же час вона відчувала, що він вважає її нерозумною. Він не зрозумів. Він шукаюче подивився на неї, і вона почервоніла.

- Ви закохана в когось іншого?

- Так

Він на мить завагався. Його очі, здавалося, намагалися проникнути в саму глибину її душі.

- Ви не могли б сказати мені, хто це?

- Дік Маррі.

- Дік?

Його крайнє здивування було явним по його обличчю і тону. Вочевидь, Дік був останньою людиною на світі, від якого він очікував, що у неї виникнуть до нього будь-які почуття.

- І він закоханий в вас?

- Так.

Деякий час він мовчав. Вона знала, що він ненавидів сцени, і знала, наскільки великим був його самоконтроль. Йому було б соромно показати свої емоції. Він дістав цигарку і неквапливо закурив.

- Деяким хлопцям завжди щастить, - сказав він нарешті. - Йому більше нічого робити в цьому світі, крім як бути приємним.

Уїдливість в його тоні змусила її почервоніти, і вона була готова дати йому різку відповідь. Але вона стрималася; вона була сповнена рішучості не сердитися. Було б жахливо, якби вони почали говорити один одному жорстокі і гіркі речі. Вона змусила себе злегка посміхнутися.

- Він найкращий управляючий, який коли-небудь був у вашого батька. Він єдиний, хто коли-небудь робив маєток прибутковим.

- Він дуже хороший управляючий. Я знав це. Ось чому я влаштував його на роботу.

Тепер була її черга кинути на нього шукаючий погляд.

- Він мені не коханець, ви знаєте.

- Мені ніколи і не приходило в голову, що він був таким. Може, я і не дуже добре вас знаю, кохана, але, принаймні, я знаю, що ви ніколи не зможете нічого зробити нишком.

- Дік теж не став би. Це не наша вина, Роджере. Ми не хотіли закохуватися один в одного. Ми нічого не могли з собою вдіяти. Він всім зобов'язаний вам. Він знає, що підвів вас.

- Він дуже хороший хлопець, і в ньому багато чарівності. Вас часто зводили разом; думаю, я не повинен дивуватися, якщо ви закохалися в нього

- Я знаю, що він не такий розумний, як ви. Перед вами блискуче майбутнє. А він такий затишний, Роджере. Насправді я не дотягую до