Другий чоловік, Ларрі Трамблі
— Не рухайся!
Вона йому мастурбує.
— Хочу бачити твої очі. Скажи, що ти це любиш.
Самюель не може говорити. Вона схиляється над ним і пильно дивиться. Проводить пальцем по губах свого молодого чоловіка.
— Ти гарний. І гарно пахнеш.
Її довге волосся спадає на Самюелеве чоло. Його дивує, яка груба в неї шкіра на стегнах і на животі.
— Приголуб мене.
Він торкається її в’ялих грудей. Вона цілує його. Він не приймає цього першого поцілунку, зніяковілий запахом її видиху. І отримує сухого ляпаса.
— Не опирайся!
Вона цілує вдруге й ворушить своїм язиком у Самюелевому роті. Він відштовхує її і підводиться з ліжка.
— Що сталося?
— Я не можу.
Вона коротко гиготнула. Він не наважується глянути на неї. Швидко вдягає нічну сорочку. І тут помічає, що двері спальні напівпрочинені. У шпарину видно, що за ними боком стоїть чоловік. Можливо, він усе бачив, а Самюель навіть не зауважив цього.
— Забери його.
Чоловік бере його за руку й веде до іншої кімнати в кінці коридору, набагато меншої від спальні Мадам.
— Спатимеш тут, разом зі мною. Я підготував для тебе ліжко.
Він вказав на матрац, кинутий просто на підлогу.
— Чому я маю спати у кімнаті слуги?
— Тут немає слуг, у цьому домі.
— Не розумію.
— Тобі не сказали?
— Що?
— Ти — її другий чоловік. Я — перший. І якщо ти слухатимешся мене, все буде добре.
Мосьє
Самюель лежить скручений, як пес, і слухає виснажливе хропіння Мосьє. А коли нарешті засинає, то бачить три кошмари підряд: за ним ганяються повітряні змії з головами гігантських мух і намотують йому на шию гострі, як лезо, мотузки; підлога у його дитячій кімнаті, затоплена мусонними дощами, гниє і розвалюється прямо під ногами, конає у пекельному скреготі, тягне його з собою до смердючого горщика, в якому він задихається; тарган, попри свої розміри, зумів залізти йому під ніготь великого пальця. Він міг скільки завгодно кричати, просити допомоги у батька, у матері, сестри, сусідів, незнайомців на вулиці, всі казали йому, що комаха тепер у себе вдома, під нігтем його великого пальця. Тарган житиме там, ритиме тунелі, їстиме його тіло, робитиме діток, вгризатиметься в його органи, щоб прогодувати своє незліченне потомство. Не знаходячи виходу, він вирішує відрізати собі палець, але всі ножі якимось дивом зникли.
Після пробудження Мосьє з явним задоволенням заходжується коментувати душевне сум’яття молодого.
— Тобі добре спалося? А, так, видно, що тобі снилося щось приємне!
Самюель не відповідає на глузування.
— Йди готувати для неї сніданок. Вона наполягає на тому, що саме ти маєш його подавати.
Жодної реакції.
— Вже тиждень, як вона на тебе чекає! Нумо, підводься і йди на кухню!
— Дай мені спокій!
— Не вийде. Вона не хоче, щоб я тебе залишав хоч на секунду.
Йому до болю забракло запаху домівки, свого ліжка, маленького дворика, де він тренувався. Сумує навіть за нудьгою, тягучою, як зітхання вуличок у його кварталі. Його попереднє існування нічийного молодика видається тепер ідилією. Незважаючи на їхні обридливі сварки, він зі щемом у серці згадує всі ті історії, які сестра розказувала йому, щоб він швидше заснув. У своїй уяві він захоплюється нею. Він казав їй слово — мушля, ліс, жабка, — і вона відразу виплітала оповідь, сповнену незвичних персонажів і неймовірних пригод. Вона всього на п’ять років старша, та в його дитячих очах була вже дорослою. Він так любив її. І ніколи не думав, що настане час, коли відчуватиме себе обманутим і покинутим. Він упав у глиб провалля: вона погодилася з батьками, щоб його зневажили до ролі другого чоловіка. Гаразд, жінка набагато старша від нього, та навіщо його аж так принижувати? Він проклинає свою сім’ю, що приховала від нього правду.
Він зовсім не був готовий до обставин, у яких тепер опинився. Відтоді, як переступив поріг свого нового будинку, він увесь час зачинений у кімнаті Мосьє. Той із якоюсь дивною веселістю приносить йому поїсти: переварений, як на його смак, рис і свіжі фрукти. Він ледве торкається їжі. Увечері Мосьє глузує з нього:
— Йди до неї в ліжко. Вперед! Чи тобі потрібна моя допомога?
Як він наважується так говорити з ним та ще й веселитися? Він повторює, що вони одружені зі справедливою жінкою. Жінкою порядною й чесною. Багато чоловіків вхопилися б за такий шанс.
— Я знаю чоловіків, яким не пощастило у шлюбі. Їхні жінки стають жорстокими, якщо ті їх не задовольняють. І не вагаються принизити їх публічно. Виганяють їх з дому, викидають на вулицю. Знаєш, з тобою теж може таке статися. Тож що вирішуєш? Ти язика згубив? Чи щось інше?
Самюель накриває голову подушкою, щоб не чути його й не бачити.
— Ти не розумієш, як тобі поталанило. Ти прийшов у дім, де міг би знайти своє щастя. Ми втрьох, ми можемо добре ладнати.
Чоловік сідає просто на підлогу, поряд із матрацом, на якому лежить Самюель. Кладе долоню йому на живіт.
— Ти добре дбаєш про своє тіло. У тебе гарні м’язи. Не переживай, усе буде добре.
Самюель з силою відштовхує його руку. Йому незрозуміло, як цей чоловік до нього ставиться. Він видається йому вульгарним. Його великий живіт — незугарним. Він його боїться.
Мосьє сміється, задоволений такою агресивною реакцією Самюеля. І без усякого сум’яття переходить на апетити Мадам. Він наполягає: вони не втратили своєї інтенсивності, незважаючи на її роки. Самюель кричить, щоб той замовк, а Мосьє ще докидає, наче сподіваючись, що його слова можуть викликати прихильність юнака. Самюелеві ще ніколи не доводилося чути, щоб хтось уживав такі грубі вирази.
Якось увечері, коли він уже збирався спати, до нього долинають протяжні стогони, в які вплітаються хрипкі зітхання. Він виходить у коридор і прямує до кімнати Мадам. Безшумно наблизившись до залишених прочиненими дверей, він зупиняється, вражений побаченим. У напівтемряві вирізняється широка спина Мосьє. Його голова — поміж ніг Мадам. Він пожирає її статевий орган. Самюель не може стримати здивованого вигуку. Мосьє підводить голову і помічає його у рамці дверей. Робить йому знак приєднатися, та Самюель тікає.
Він скочується сходами, навіть не помічаючи цього, ховається в саду, що тягнеться вздовж задньої стіни будинку. Йому треба вирватися, вдихнути здорове повітря, яким до
