Другий чоловік, Ларрі Трамблі

— Сюди.

Вона показує на мур, що зливається з кінцем провулка. Огорожа місцями заросла плющем, під яким видніються двері, зроблені зі старих дощок. Мадам відчиняє її ударом ноги, що як влита сидить у черевикові. Причеп­лений до перекладини дзвоник видає проіржавлений звук.

— Заходь.

Йому доводиться пригнутися, щоб переступити поріг. Доріжка з маленьких пласких камінців, обсаджена погано доглянутими кущиками, веде до будинку, зануреного в тінь трьох прекрасних чорних шовковиць, які дряпають його своїм розпростертим віттям. Біля дверей на них чекає аж надто товстий чоловік із сивиною в бороді. Він мимрить кілька слів, коли Самюель вітається з ним сором’язливим кивком голови, думаючи, що то слуга. Самюель трохи тремтить, коли проходить у будинок, який віднині буде його домом.

Мадам знімає черевики. Не кажучи й слова, піднімається нагору, лишаючи Самюеля віч-на-віч із чоловіком, який поспішає запропонувати йому чаю. Самюель намагається притамувати незручність, що охопила його. Йому не подобається ні мовчання, в якому він п’є маленькими ковтками свій засолодкий чай, ані те, як незнайомець, сидячи навпроти в обтягнутому тканиною кріслі, з якого стирчать нитки, безцеремонно його розглядає. Раптом тишу розтинає різкий крик, від якого Самюель підскакує і перекидає чашку з чаєм. Чоловік підводиться, виходить з кімнати і повертається за кілька хвилин із кухонним рушником. Він важко опускається на карачки. Старанно тре маленькі вологі плямки, які залишив чай на килимі. Він важко дихає, наче така проста дія вимагає від нього непомірних зусиль. Самюель врешті набирається сміливості сказати кілька слів.

— Що то було?

— Де?

— Крик.

— А, це!

Чоловік із зусиллям підводиться й робить Самюелеві знак іти за ним. Вони входять на кухню. Біля вікна висить овальна металева клітка, в якій дві маленькі пташки сидять на жердинці. Їхні яскраві жовтогарячі голівки контрастують з ошатним зеленим пір’ям. Чоловік приставляє губи до клітки. Він видихає повітря у бік цих двох пташок, і вони відразу починають махати крилами, стрибають по клітці й пронизливо кричать, аж поки не завмирають на своїй жердинці. Чоловік повертається до Самюеля, його кругле обличчя розпливається в широкій усмішці.

— Це нерозлучники. Той, у якого на дзьобі жовта цятка, — самець. А інший, як не дивно, — самка. Від них багато шуму, але за ними так приємно спостерігати.

— Нерозлучники?

— Так, папуги, які зазвичай живуть парою. Вони не можуть жити одне без одного.

— Чому?

Чоловік, замість того, щоб відповісти, коротко гигикає. А потім бере його за руку. Вони піднімаються на другий поверх. Чоловік відчиняє якісь двері і заштовхує Самюеля у велику ванну кімнату. Половину її займає душ, плитка облупилася. Стіни просякли стійким запахом вологості. Плями цвілі вкривають стелю.

— Маєш приготуватися. Вона чекає на тебе у своїй кімнаті.

Чоловік починає знімати із Самюеля куртку.

— Ти що робиш? Не чіпай мене!

— Хутчій, вона не любить чекати.

— Облиш мене!

— Роздягайся.

— Навіщо?

Чоловік знову засміявся, наче Самюелеве питання було дурнуватим.

— Після душу вдягнеш ось це.

Він показує нічну сорочку на вішаку.

— Мій вітальний подарунок. Її кімната в кінці коридору праворуч.

Самюель залишається сам. Він ніколи не думав, що його перша ніч із жінкою пройде ось так. Він роздягається, приймає душ, виконуючи вказівки того чоловіка, наче в нього немає вибору. Він довго стоїть під гарячими струменями води. Густо намилюється й пестить себе, але нічого не відбувається.

На довгому дзеркалі, що висить на дверях, зібралася пара. Він натягає на себе нічну сорочку. Його відображення починає з’являтися у дзеркалі. Якийсь привид. Сорочка, пошита з надзвичайно тонкої бавовни, майже прозорої, завелика на нього. Через тканину вгадуються контури тіла. З волосся й бороди ще стікає вода. Він трохи розставляє ноги, щоб вивільнити член. Маленька штучка, яка від ковтка крові набуває властивості розпрямитися.

Він виходить у коридор, стукає у двері останньої кімнати. За якусь мить переступає поріг. Мадам стоїть біля широкого вікна з двома стулками, навпроти ліжка з балдахіном. Самюель іще не бачив таких меблів, імовірно, куплених давно й за кордоном. Москітна сітка, яка спадає згори, огортає його і робить схожим на корабель, що якимось дивом опинився посеред кімнати. На Мадам — та сама сукня з атласного крепу, в якій вона була на церемонії. Свою кашемірову шаль вона поклала на спинку крісла червоної шкіри. У неї голі ступні, тож Самюель зосереджується на її ногах, струнких і дов­гих. Навіть не наважується поворухнутись. Чекає від неї сигналу.

— Ти любиш дивитися на захід сонця?

Він підходить. Вона відсуває завісу з тюлі й прочиняє вікно, що виходить на зарослий якимись густими кущами та високою папороттю сад. Удалині видніються покриті зеленню горби; промені західного сонця запалюють їх золотом. Повітря, насичене запахами, що підіймаються від землі, проникає в кімнату.

— Якщо нахилишся вліво, побачиш сонце над Абрикосовою долиною. Не знаю, чого та долина так зветься. Ніколи не бачила жодного абрикоса в її околицях. Може, колись люди їх там садили, хтозна?

Її чіткий, на диво глибокий як для жінки голос йому подобається. Самюель зауважує для себе, що це, мабуть, тому, що вона палить. Він примітив іще в машині, що кінчики її пальців злегка пожовтілі.

Вони якийсь час дивляться разом, як зникає сонце за пагорбом, заливаючи кімнату червонястим теплим світлом. Мадам знімає сережки, кольє, розпускає зачіску. Її волосся, звільнене від шиньйону, спадає на плечі. Вона видається молодшою. Сидячи на краю ліжка, вона не поспішаючи вивчає тіло Самюеля, який стоїть перед нею.

— Підніми поли твоєї нічної сорочки.

Батько дав йому зрозуміти, що чоловік насамперед має бути слухняним. Й особливо повинен таким бути першої ночі. Насолода, яку він приносить своїй дружині, є твердою основою його шлюбу.

— Вище.

Схвильований, він уперше показує свою чоловічу гордість жінці.

— Розстав ноги.

Вона підводиться, стає позаду нього. Знімає з нього нічну сорочку. Пригорнувшись до його спини, вона вдихає запах його волосся, пестить його бороду, її рука ковзає торсом до низу живота, куйовдить пух на лобку.

— Йди на ліжко. Швидко.

Він дивиться, як вона роздягається за пологом ліжка. Вона дозволяє сукні ковзнути вздовж тіла, знімає бюстгальтер, трусики, кидає все просто на підлогу. Відсуває полог, наближається до нього.

— Лягай.