Другий чоловік, Ларрі Трамблі

відразу чує, як наближається його човгання.

Одного дня Самюель б’є його.

Вони щойно помили посуд після вечері. Мадам пішла, не сказавши, куди йде і коли повернеться, що було звичним для них. Мосьє розважається з нерозлучниками. Самюель часто спостерігав за цим його заняттям — той відчував якесь дивне задоволення, дратуючи птахів, аж до того, що маленькі папуги заходилися лютим криком і стрибали по клітці, як навіжені. Їхні стривожені різкі крики нервують Самюеля. А може, йому просто шкода двох пташок, коли він уявляє себе на їхньому місці? Мосьє дме на них своїм смердючим видихом через ґрати клітки й дурнувато сміється зі спровокованої ним самим істерики. Самюель каже йому дати папугам спокій, та Мосьє вперто продовжує свою тупу гру. Тож він б’є його. Йому не вдається зупинитись. Самюель гамселить його кулаками по спині, по шиї, по голові.

— Ти припиниш колись, та чи ти колись припиниш, халамиднику!

Коли Самюель приходить до тями, на його долонях кров, а Мосьє стогне. Наче поранена тварина, що сховалася у власний біль. Нерозлучники не рухаються, застиглі на своїй перекладині, ніби очікують, що найгірше попереду.

Фото

Мадам часто повертається після робочого дня похмурою. Скаржиться на проблеми на фабриці, глузує з незграбності співробітників, при цьому постійно нахвалюючи себе. Вона не чекає ні від Мосьє, ані від Самюеля навіть кивка, їй просто потрібна публіка, щоб виговоритися. Вона не терпить, коли її перебивають. Її зовсім не цікавить, чим могли займатися її двоє чоловіків протягом дня. Єдине, чим вона переймається, коли заходить на кухню, — це благо папуг. Чи добре їх годували? Чи почищено клітку? Чи виносили їх у сад, щоб пташки мали змогу погрітися на післяобідньому сонці? Всю свою ніжність, як би мало її не було, вона береже для нерозлучників, вважає Самюель, до них вона й звертається у множині: «Як справи у моїх малюсіньок? Сьогодні добре співали? Всі зернятка поклювали... Так, так, ви раді мене бачити, так, мені вас бракувало, так, ви чудові...»

Хоча Мадам повертається з фабрики роздратованою й спустошеною, не варто думати, що вона не вимагатиме свого, коли настане вечір. Її апетити не знають спочинку.

Самюель швидко розуміє, що не слід виявляти ініціативу у їхніх стосунках. Вона не потерпить, якщо він демонструватиме своє домінування у цій сфері. Перш ніж потрапити до її ліжка, він перед нею роздягається. Це вже стало звичкою. Вона наполягає, щоб він не поспішав. Поки він знімає сорочку, штани, білизну, вона неспішно пестить себе під нічною сорочкою. Іноді отримує задоволення, не відводячи від нього погляду. Якось увечері, після їхнього борюкання, вона говорить з ним про Мосьє. Розказує подробиці, від яких Самюелеві стає незручно. Показує фото Мосьє до одруження. На пожовклому відбитку — добре збудований молодик тримає за кермо велосипед. Розповідає, як, шаленіючи від нього, не могла жити без його пестощів, без незграбних, але таких смішних віршів, що він їй писав. Вони навмання вибирали, в який бік їхати на велосипедах, зупинялися перекусити хлібом і фруктами десь у полях, виснажені, але щасливі. Вона пережила з цим чоловіком сліпуче кохання. Сліпуче — слово, яке вона постійно повторює, коли розказує Самюелеві про перші роки після їхнього одруження, найкращі в її житті, але швидко минущі; вона виливає свою душу голосом, в якому раптово проступають сльози.

— Що з тобою?

— Не можемо забути. Намагаємось, але не виходить.

— Що забути?

— Нашу донечку. Як багато часу минуло звідтоді...

Вона кладе голову на Самюелеве стегно й не стримує сліз.

— Я вже була вагітною багато місяців, коли ми ді­зналися, що дитинка не буде нормальною. Я хотіла перервати вагітність. Він переконав мене йти до кінця. Він так радів, що стане батьком. Були шанси, що вона житиме, скажімо так, майже нормально.

— І що було потім?

— Вона померла. Їй виповнилося лише чотири рочки. Їй не варто було народжуватися.

Мадам випрямляється, витирає сльози.

— Коли фельдшерка дала мені її на руки, коли я вперше побачила її обличчя, я зламалася. Від жалості, бо більше нічого не змогла відчути до неї. Але цього було замало. Я так образилася на нього.

— На Мосьє?

— Він не мусив наполягати, щоб я привела її у світ. Я ніколи йому не пробачила. І знаєш, від чого було найважче? Я почала любити її у день її смерті. Я полюбила її тоді, коли її вже не стало. Я не створена бути матір’ю. Я не знала, з якого боку почати.

— А Мосьє?

— Він уже давно безсилий.

Самюель знову розглядає фото. Він не впізнає чоловіка, з яким проводить цілі дні, хіба що крім усмішки. Мосьє сильно полисів, залишилась тільки одна прядка, яку він зачісує на лоба. На ньому окуляри, в яких його очі видаються виряченими. Він думає лише про їжу й сопе, як буйвол під вагою власного жиру. Самюель навіть дивується, що він іще може піднятися сходами на другий поверх.

Пляма

Самюель просить Мадам дозволити йому відвідати свою сім’ю. Ця думка вже кілька тижнів крутиться у нього в голові. Мадам не проти, але дратується, коли він зізнається, що боявся відмови з її боку. Він має все їй казати. Якщо йому щось треба, він мусить поділитися з нею. Він дозволяє собі звернути її увагу на те, що пара нових черевиків не була б зайвою, особливо якщо врахувати, що він збирається провідати свою сім’ю. Він чекає на відповідь кілька днів, перш ніж вона робить йому сюрприз і веде в магазин, де вибирає для нього черевики зарубіжного виробництва, які видаються йому потворними, а до того ж і натирають ноги. Вона ж вважає, що вони йому ідеально підходять, тож він нічого не може додати.

Він хоче цих відвідин не через ностальгію. Йому вже не маряться ні сімейний обід за одним столом, ні міцний запах кави, який плаває щоранку на кухні, ані вічні сварки зі старшою сестрою. Він вважав за краще закрити книгу спогадів, які дошкуляли йому на початку шлюбу. Він потроху позбувся меланхолії, помилкового відчуття щастя, примарних надій. Його бажання повернутися не означає примирення з минулим. Батьки й сестра кинули його, тож він продемонструє, що йому ведеться краще, ніж їм, покаже, що його життя цікавіше, на відміну від їхнього похмурого існування.

Він підводиться вдосвіта того дня, коли мав повернутися в район, де народився і виріс. Проводить багато часу за приготуванням. Маже волосся