Другий чоловік, Ларрі Трамблі

— Ти вважаєш мене застарою? Не на твій смак?

— Ні.

— Якби ти бачив себе, то зрозумів би, що не вмієш брехати. Ти боїшся мене?

— Ні.

— Сподіваюсь, що ні! Я хочу тебе, ти помітив?

— Так.

— О, а ти здатний варіювати свої відповіді. Я не хочу примушувати тебе. Якщо ти ще не готовий, я зачекаю.

— Батько мені казав інше.

— Не варто так довіряти батькам. Можеш повертатися до себе, якщо хочеш.

— Ні.

Вона вперше посміхнулася до нього. В її очах він побачив смішинку, а може, то були лише глузи.

— Роздягайся.

Самюель знімає нічну сорочку, подаровану йому Мосьє. Йому неймовірно важко підкорятися цій жінці.

— Ти сховався в тінь. Підійди ближче до лампи й повернись до мене. Ну, ти знаєш, чого мені хочеться?

Він не наважується на відповідь.

— Бачити, як мій чоловік себе пестить. Можеш таке?

Він киває.

— Ну ж бо, вперед.

Він нерішуче погладжує волосся на своїх грудях.

— Ні, роби так, наче ти сам-один.

Його рука ковзає вниз.

— Іще нижче.

Він бере в руку свій член.

— Так, саме так, ти не маєш мене соромитися. Моєму чоловікові нема чого приховувати. Я хочу все про нього знати. Покажи, як він робить, щоб задовольнити себе.

Він заплющує очі, його член набухає. Продовжує пес­тити себе. Серце ледве не вискакує з грудей. За якийсь час розплющує очі. Вона розставила ноги, щоб він міг бачити її вульву.

— Ти гарно все робиш. Підійди. Ні, не зупиняйся, продовжуй, нічого не приховуй. Я хочу бачити задоволення в твоїх очах, на твоїх губах. Ближче, покажи кінчик язика. Так, тобі подобається, бачу, тобі подобається, покажи язик. Воно гарне, гаряче, оте рожеве, що з’явилося в бороді. Так, як добре ти все робиш, знову, проведи язиком по губах, повільніше, ще повільніше, так, саме так... Ходи сюди.

Самюель лягає поруч. Вона гасить сигарету.

— Лягай на живіт.

Він вагається.

— Лягай на живіт!

Вона мацає його сідниці, лиже спину, кусає за шию. Починає хрипко дихати. Хапає його за волосся й повертає голову до себе. Самюель перекидається. Вона цілує його, ковтає його слину.

— Борода, потрися нею об мої груди.

Він виконує, в голові порожньо. Вона бере його яєчка, трохи стискає.

— Мій чоловік!

Усе відбувається швидко. Вона відразу засинає, обі­ймаючи його гаряче тіло.

Самюель підводиться вдосвіта. Він не спав. У голові рояться суперечливі думки. Те, як він став «чоловіком», залишило гіркий присмак на губах.

Мати отримає обіцяні гроші.

Мосьє провів ніч, очікуючи на нього. Коли Самюель входить до кімнати, він поспішає йому назустріч, притискає до свого живота.

— Від тебе пахне сексом, — шелестить йому на вухо.

Самюель вивертається з його обіймів, та Мосьє від­разу тягне його до ванної кімнати.

— Мийся.

Він приєднується до Самюеля в душі.

— Посунься.

— Чого тобі ще треба?

— Лише твого щастя, нічого не бійся.

Мосьє намилює Самюеля, розтирає його тіло.

— Я вже й забув, наскільки шкіра може бути ніжною й пружною водночас.

— Чому ти глузуєш з мене?

— А що ти хочеш, щоб я робив? Змивай усе, я витру тебе й зроблю гарним.

Сидячи в нижній білизні на стільчику, який приніс Мосьє, Самюель дивується собі, настільки він слухняний перед цим опецькуватим чоловіком з такими вмілими руками. Той розчісує йому волосся, майстерно підстригає бороду, яка стає все чепурнішою.

— Ох, ця борода! Скільки помилок робиться під впливом ось цієї чорної штуки, яка росте на обличчі зрілого чоловіка! Тобі добра дісталася. І в тебе немає іншого вибору, крім як бути обережним. Жінки, у них слабкість до гарної бороди, ти ж знаєш. Вони не можуть протистояти покликові цієї зухвалої квітки. Її треба ховати, не виставляти напоказ, щоб не запалити вогонь адюльтеру. Ага, яку дивну владу має борода над жінкою! Коли мені було стільки років, як тобі тепер, яку ж я відчував спокусу відкрити її на вулиці, щоб прочитати у жіночих поглядах заборонене бажання! — Мосьє заходиться сміхом, наче сказав якийсь жарт. — Як мовиться: «Не варто, щоб поза стінами дому твоя кров заважала спокою твого тіла. Спокій твого тіла належить твоїй дружині. Дружина — єдина, кому дозволено відкрити загороду твоєї крові». Ось, ти гарний, як місяць!

— Мені не подобається, що ти так зі мною говориш. І не хочу, щоб ти до мене ще торкався.

— У тебе є час змінити думку.

Самюель підводиться, щоб залишити ванну кімнату.

— Зачекай, не йди!

Мосьє йде до спальні й повертається з пакетом в руках.

— Я вже давненько його загорнув! Краще пізніше, аніж ніколи!

Самюель розриває кольоровий папір.

— Це тобі! Надягай, вона чекає на нас внизу.

Самюель надягає велике вбрання кольору іржі, зо­всім нове. Цього ранку Мадам має намір прогулятися вулицями й уперше похизуватися своїми двома чоловіками. Вона гордо йде попереду. Самюель спотикається, погано розуміє, куди вони йдуть. Усе його тіло сконцентрувалося в очах. Він занадто активно крутить головою, щоб бачити, куди йде, і заспокоїти дихання. Мосьє бере його за руку, аби допомогти перейти людні, незважаючи на ранкову годину, вулиці. Самюель рясно пітніє у своїй новій одежі, яка стримує навіть його запах, на якусь мить йому здається, що померти було б краще.

Меблева фабрика

У неї є законні потреби, вона й не приховує. Тож вирішила задовольнити їх, узявши молодого чоловіка з добрим здоров’ям, такого, як Самюель, незважаючи на ціну, яку треба заплатити. Вона вважає його сором’язливим, та він швидко вчиться і демонструє свою міць. Її розважає його незґрабність, вона керує ним — учить пізнавати задоволення жіночого тіла. Вона прямо каже йому про свої очікування, а не ходить колами. Запах його бороди зачаровує її і навіть збурює: вона цього не в силі пояснити навіть собі. Після кохання вона розслабляється, обіймає його, називає ніжними іменами, які контрастують з її грубим голосом, обіцяє повести в ресторан, узяти в подорож, купити прикраси.

Поза спальнею і ліжком вона звертає на нього мало уваги, дивиться холодно, говорить відсторонено, коли дає вказівки. В присутності інших він взагалі перестає існувати. Вона не терпить, коли він встрягає в розмову з якимись зауваженнями чи думками. Коли він