Другий чоловік, Ларрі Трамблі
Без сестри справа рухається далі. Його руки, ноги й живіт твердішають. Спина випрямляється. Життєва енергія вирує у м’язах. Рухи й кроки стають упевненішими. Його піт пахне пряною завзятістю. Він буває в душі тричі на день. Його підстрижена борода підкреслює риси обличчя. Його очі, в першу чергу очі, змінилися. В глибині зіниць палає наполегливість. Жінки обертаються на нього на вулиці. Він дивується. Минають тижні, перш ніж він розуміє, що це його тіло притягує їхні погляди. Зробивши спільником дзеркало у кімнаті, він милується своїми новими м’язами, змушує їх випинатися завдяки позам, запозиченим із журналів, звідки потай вирізує сторінки.
Того дня, коли сестра називає його «гарним молодиком», Самюель розуміє, що він більше не худорлявий хлопчина, який робив усе, щоб інші його не помічали. Тепер дзеркало показує йому відображення чоловіка, якого можна жадати. І він сподівається, що десь там у місті є жінка, яка одружиться з ним. Звідтоді не минає і дня, щоб він не мріяв про ту незнайомку. Він наділяє її найкращими якостями. Ніжна, промениста, любляча, уважна, милостива й сильна. З нею він уникне нудьги, задушливої атмосфери сімейного дому, його лукавства. Йому більше не доведеться прикидатись.
Якось уранці він підловив сусідку на тому, що вона розглядала його під час тренування. Така собі стара жінка, яка завжди жила сама. Її вікно виходить у їхній спільний внутрішній двір. Надворі — волого і спекотно. Піт виблискує на його голому торсі. Сусідка не рухається, обличчя сховано в тіні. Та він відчуває силу її погляду, що обпікає спину. Дуже нервує від змішаного почуття збудження й відрази. Закінчує тренуватися у стані незвичної напруги.
Сестра розказувала про цю жінку такі речі, коли він був іще малим, що йому ставало лячно.
— Знаєш, чому в сусідки випали всі зуби?
— Ні, не знаю.
— Бо вона їсть живих дітей!
— Та ні!
— Найправдивіша правда. Їй віддають хлопчиків, які не підкоряються батькам. Вона починає з голови й закушує ступнями. Навіть сандалі не випльовує! А на десерт — їхні іграшки! А знаєш, чому щосуботи від сусідки так дивно пахне?
— Ні, не знаю.
— Бо вона готує рагу з дітей, приправлене зловленими мухами. Тому в неї в роті немає навіть однісінького пенька. Вона пережувала багатьох неслухняних хлопчиків!
Він кричав сестрі, щоб замовкла. А вона з палаючими від злості очима вигадувала все нові й нові жахливі подробиці. Від того її оповідки набували більшої вірогідності. Шок від клацання щелеп, які змикаються на черепі, і скреготу зубів, що ламаються, переслідував Самюеля тижнями. Він утікав, навіть коли лише думав, що угледів сусідку на вулиці.
Цього ж ранку, поки він розминає м’язи, відчуває, що тремтіння, яке пробігає напруженою шкірою, — не від страху. Ніде правди подіти: від задоволення, того задоволення, яке Самюель не вмів поки що назвати. І щоразу, кожного наступного дня, коли відчував, що за ним шпигують, оте відчуття, дражливе й розслабляюче водночас, робило його рухи витонченішими, безрозсуднішими, наче він грав у виставі. Та відразу по тому ним заволодівало сум’яття. Тоді минало кілька днів без тренувань. Потім, заспокоєний власною рішучістю більше не піддаватися тій необачній слабкості, повертався у двір, кусаючи губи, коли проходив повз її вікна. Те сум’яття було сильнішим за нього: він сподівався побачити у вікні силует старої жінки.
Але гра без зобов’язань раптово припиняється. Сусідка після того, як упала зі сходів, потрапила до лікарні. Й незабаром померла від сепсису.
Між ним і сусідкою — жодного зв’язку. Він не має нічого спільного зі зламаними сходами і ще менше — з брудом у міських лікарнях. Та, незважаючи на всі зусилля урезонити себе, Самюель почувається винним. Усе, що відбувалося між ними, було огидним. Жінка старша від його матері. Жінка, у якої не залишилося зубів! Він дозволяв їй роздивлятися своє тіло. Він шукав її погляду. Він підживлювався ним. А вона заплатила своїм життям за миті, яких узагалі не мало бути. Він мусить узяти себе в руки. Він забороняє собі будь-які пестощі, та на зміну приходять сни. І в нього починаються нічні полюції, які приголомшують його вранці.
Мати нічого йому не пробачала. Прискіпливо перевіряла простирадла і, якщо знаходила підозрілу цятку, лаялась, ображала й шмагала батогом. Можна було скільки завгодно казати їй, що він себе не «чіпав», що не здатен контролювати сни, які, на її думку, забруднюють його зсередини, — вона не відступалася: він занапащає себе, якщо не тримає «в чистоті» для тієї жінки, на яку вона для нього сподівається. Мати поводиться так, наче слова її можуть управляти силами, контроль над якими не дається навіть Самюелеві. Вона нещадна, але йому подобається її рішучість. Він ніколи не забуває подякувати їй після того, як мати випускає батіг з рук, наче вона обдарувала його своєю милістю. Коли ж він залишається наодинці з собою, обіцяє, що наступного разу плюне їй в обличчя, чого ніколи не робить і завжди жалкує з цього приводу.
Після покарання батько перевіряє сліди, залишені шкіряними ременями на почервонілому тілі. Незмінний ритуал. Він знімає з сина сорочку, змащує маззю рани, впевнюється, що на спині не залишиться видимих шрамів, і починає ридати.
Мадам
Самюель підозрює, що жінка, яку для нього вибрали, не має нічого спільного з тією, котра приходила до нього у мріях. Особливо після короткої розмови з батьком. Той згадав про багату жінку. Тож вона має бути старшою за нього. Такі домовленості не рідкість. Самюель заспокоює себе, уявляючи наповнений усілякими зручностями будинок, де гроші не будуть проблемою. Може, навіть добре одружитися із досвідченою жінкою, яка вестиме його й поділиться своїми знаннями з практики кохання. Бо найбільше його турбувала перша шлюбна ніч. Він незайманий. І йому відомо, як мати наполягала саме на цьому, щоб укласти шлюб.
Його майбутня дружина, як і має бути, провела власне розслідування. Намагалася перевірити, чи не ходять якісь погані чутки про молодого. Вона зустрілася з його матір’ю, яка намалювала найпривабливіший портрет сина: у нього прекрасне здоров’я, відмінний апетит, тримає себе у