Місячний камінь - Вилки Коллінз
Саме тоді, коли сержант промовив ці слова, з прогулянки повертався містер Френклін. Подолавши свою цікавість краще, ніж зумів це зробити я, він мовчки пройшов повз нас у будинок.
А я, остаточно принизивши свою гідність, вирішив повністю скористатися принесеною жертвою.
— Досить говорити про індусів, — сказав я. — Що ви скажете про Розанну?
Сищик Кафф похитав головою.
— З цього боку таємниця повита ще більшою темрявою невідомості, ніж раніше. Я дізнався, де вона була в Фрізінголлі, — в крамниці торговця полотном Молтбі. Вона нічого не купувала ні в інших мануфактурних крамницях, ні в модисток, ні в кравців. У Молтбі Розанна купила тільки великий шматок полотна і дуже старанно вибирала матерію певного гатунку. А щодо кількості, то вона взяла стільки, щоб вистачило на нічну сорочку.
— Чию нічну сорочку? — спитав я.
— Для себе самої, звичайно. Між північчю і трьома годинами ранку, в четвер, вона, мабуть, пройшла в кімнату панночки, щоб домовитись, куди сховати Місячний камінь, поки ви всі спали. Повертаючись звідти, вона зачепила сорочкою за свіжо вифарбувані двері. Дівчина не могла змити плями, не могла й знищити сорочки, не маючи в запасі іншої, схожої на цю, щоб увесь комплект її білизни виявився повним.
— А які у вас докази, що це сорочка Розанни? — заперечив я.
— Матеріал, який вона купила для заміни, — відповів сищик. — Якби йшлося про сорочку міс Веріндер, їй довелося б купити мережив, оборок і ще бозна-чого, і вона не встигла б пошити її за одну ніч. Шматок простого полотна означає просту сорочку служниці. Ні, ні, містере Беттередж, — все це досить ясно. Заковика полягає в тому, щоб відповісти на питання: чому, пошивши нову сорочку, вона сховала замазану, замість того щоб її знищити? Якщо дівчина не схоче пояснити, лишається тільки один спосіб розгадати цю загадку: обшукати Тремтливі піски. І тоді істина відкриється.
— А як же ви знайдете цю схованку? — поцікавився я.
— На жаль, я не можу задовольнити вашу цікавість, — сказав сержант. — Це секрет, який я маю намір залишити при собі.
(Щоб не дражнити вашу цікавість, як він роздражнив мою, скажу тут зарані, що він повернувся з Фрізінголла з дозволом на обшук. Його досвід у таких справах підказав йому, що Розанна, певно, носить при собі пам'ятну записку про те місце, куди вона сховала річ, — на випадок, якщо їй доведеться повернутись туди через деякий час, коли зміняться обставини. Здобувши таку записку, детектив мав би все, що йому було потрібно).
— А тепер, містере Беттередж, — вів далі він, — облишимо припущення й перейдемо до справи. Я доручив Джойсу стежити за Розанною. Де Джойс?
Джойс був фрізінголлський полісмен, якого інспектор Сігрев залишив у розпорядженні сержанта Каффа. Тієї хвилини, як він задав мені це запитання, годинник пробив другу. І точно в призначений час під'їхав екіпаж, щоб відвезти міс Речел до тітки.
— Стривайте, — спинив мене сержант, коли я зібрався було послати за Джойсом. — Спочатку я повинен зайнятись міс Веріндер.
Оскільки ще не минула загроза дощу, для міс Речел подали карету. Сищик Кафф зробив Самюелю знак зійти до нього з зап'яток.
— Біля воріт за дверима ви зустрінете одного мого приятеля, — сказав він. — Цей приятель, не спиняючи карети, сяде з вами на зап'ятки. Вам слід мовчати й удати, наче ви нічого не помітили. Інакше ви вскочите в халепу.
З такою порадою він послав лакея назад, на його місце. Що подумав про це Самюель, я не знаю. Але для мене було ясно, що за міс Речел встановлюється таємний нагляд з тієї хвилини, як вона виїде з нашого дому, якщо взагалі вона виїде. Нагляд за моєю пані! Шпигун позад неї на зап'ятках екіпажа її матері! Я відрізав би собі язика, перш ніж заговорити після цього із сищиком Каффом.
Першою з дому вийшла міледі. Вона стала віддалік, на верхньому східці, звідки могла бачити все, що відбувається навколо. Ні слова не сказала вона ні сищикові, ні мені. Стуливши губи і сховавши руки під легким манто, яке накинула на себе, виходячи на повітря, міледі стояла нерухомо, як статуя, чекаючи доньку.
Через хвилину з'явилася Речел, дуже гарно одягнена в костюм з якоїсь м'якої жовтої тканини, яка пасувала до її смаглявого обличчя. Жакет щільно облягав її стан. На голові в неї був елегантний солом'яний капелюшок з білою вуаллю, а на руках ясно-жовті рукавички, які теж пасували до її рук, наче друга шкіра. Її прекрасне чорне волосся здавалося з-під капелюшка м'яким, як атлас. Її маленькі вушка скидались на рожеві черепашки; з кожного звисала перлина. Вона швидко вийшла на ґанок, струнка, як лілея на стеблині, гнучка і спритна в кожному русі, мов кішечка. Я не міг помітити ніяких змін на її гарненькому личку, окрім зміни у виразі очей і губів. В очах було більше блиску й люті, ніж мені хотілося б побачити, а губи до того втратили свій колір і усмішку, що я їх просто не впізнав. Вона поквапно поцілувала матір у щоку, промовивши: «Постарайтеся пробачити мені, мамо», — і так швидко опустила вуаль, що аж порвала її. В ту ж мить збігла східцями і вскочила в карету, немов хотіла сховатися там.
Сержант Кафф виявився не менш спритним. Він відштовхнув Самюеля і, тримаючись рукою за відчинені дверцята карети, став перед міс Речел тієї самої хвилини, як вона сіла на своє місце.
— Що вам треба? — спитала міс
