Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби - Юрій Романович Іздрик

з ними щось зробити, поки голоси не наблизилися остаточно. Але не знав, що саме. Відчув нараз, що через хвилювання забув щось надзвичайно важливе. Кинувся перебирати квіти, немовби в них могла бути якась підказка. Запалив газ у пальнику. Блакитне полум'я теж нагадувало пелюстку. Обпік для чогось руку. Раптом зрозумів, що тебе так непокоїло весь цей час — незнайомий присмак у роті. Голоси лунали дедалі ближче. Десь далеко надворі бензопилкою розпилювали повалені тополі (тепер за вікнами лиш голе небо). Поперевертав пробірки. Розбив дистилятор. Спалив класний журнал. Вороття назад уже не буде. Втім, його ніколи й не буває. Врешті-решт таки наблизився до полички. Познімав товстезні альбоми гербаріїв. Підсунув ближче вистелену вагою коробку. Думав, чи потрафиш визначити птаха. Чи навіть кількох птахів. А, може, це звичайні курячі яйця? Пересилюючи огиду, взяв одне до рук. І воно відразу трісло тобі в долонях, і обридливий слиз, повний потворних зародків, потік пальцями, і ти, впустивши шкаралупу, спаралізовано дивився, як нудотне місиво скапує на підлогу, стікає і скапує, і цьому немає кінця, немов ти сам перетворюєшся на слиз, а в кімнату вже заходять і заходять, мовчки оточуючи тебе, спійманого на місці злочину.

За одинадцять секунд до кінця

Думаю про тебе щодня.

Ні, не так: думаю про тебе цілими днями.

Тобто весь час думаю про тебе. Звичайно, не тільки про тебе, але в думках про що завгодно завжди присутня ти. Тобто я зовсім не думаю про тебе — воно якось само виходить. Крізь тебе, тобі, тобою.

Не певний, чи думаю також і по ночах. Мабуть, ні. Тому що взагалі тоді не думаю. Ти жодного разу не приснилася мені такою, як ти є насправді. Не пам'ятаю твого обличчя. Можу згадати його дитячий овал чи обриси уст, чи навіть кінчик носа, але обличчя повністю — ніколи. Хіба ту знимку, яку бачив мимохідь. Але тоді я згадую знимку, а не твоє обличчя на ній. Зате я пам'ятаю твою ходу, коли ми йшли коридорами. Пам'ятаю, як розліталося волосся.

Відчуваю твої тканини.

Знаю тебе на смак. Тобто навіть не на смак, — ти, здасться, позбавлена смаку і запахів, — а на дотик устами. Я весь час відчуваю тебе на устах. Це дуже дивно — знати те, чого не було насправді. Чи, може, було? Знати цю вологу. Пам'ятати її завжди.

Навіть сльози твої не солоні.

Я мав би злизати твою кров, коли ти вколола палець. Але це сталося запізно. Я вже не вартий тебе. Ти надто чиста. Моя печінка не варта тебе. Моя слизова оболонка. Мої легені. Забагато бруду. Я вже не належу собі. Часто із здивуванням помічаю, що рухаюся, дихаю, їм. Я заплутався у цій брехні. Варто один раз зрадити себе і — все. Кришаться зуби, випадає волосся, з'являються виразки. Як можу бути з тобою?

І як тоді бути без тебе? В світі замало води, щоб вимити з мене світ.

Пам'ятаю тебе устами. Це, здається, єдина пам'ять, ще доступна мені. Твій голос. Твій доторк. Все розпадається на фраґменти. Все розпадається на цитати[10]. Якась музика. Якийсь сон. Якийсь сум.

Чи ти навчилася спати? Співай мені, співай.

Конверт, цикорій, зима, прожилки. Ранкова кава.

Думаю про тебе весь час. Мусимо бути окремо. Аж поки все не скінчиться. А це ще так довго. Цілих три.

За три секунди до кінця

Вона поверталася до себе довше, ніж звичайно. Намагалася згадати, чого так сильно хотіла мить перед тим. Хотіла курити. Але не могла згадати цього бажання, чи, можливо, тільки його назви. Хотіла курити й зараз, але їй здавалося, що перед хвилею хотілося чогось іншого. Мучила ця невідомість. Так, ніби в тобі замешкав хто інший. Мимоволі обирала найдовший шлях, хоч не застановлялася на цьому. Сходи, схеми евакуацій, пожежні гідранти. Вона так звикла до цього, що майже не помічала. Як і написів, вишкрябаних на стінах. Відчула раптовий біль. Зупинилася, спершись на поруччя. Нитка, якою був пришитий ґудзик, трохи відрізнялася від решти. Якби вона не стояла, схиливши голову, то прочитала б недбале графіті ROCK IS DEAD. Однак вона не помітила його і рушила далі. Біль відпустив. Власне кажучи, її повинні були б супроводжувати інші написи. Дамаск, кориця, цілковита певність, ніч, день, ніч, деінде, пізно, подих, видих, вихід, мотив води, пересторога, сніг, затока, цукор, пляма, крик, лежати, річка, річка, рука, сміятися, плакати, схо, ди.

Хотіла курити. Власне кажучи її повинні були б супроводжувати інші бажання. Кориця, павнд, дамаск, цукіні, грейпфрут, цигарка, с(…)н, середній, ніжний, сухий, химери, дивний приклад, гойдалка, крісло, світло, смуга світла, багато світла, відсутність світла, сміятися, плавати, поміж собакою і вовком[11], шпитальне шкло, палаци, пальці, ніч.

Довго не могла відкрити двері. Перебирала для чогось ключі, хоча переплутати б не змогла. На столі все ще лежала голка з кінчиком нитки. У відкритій книзі було записане його ім'я. Вона прочитала його ще раз і здивувалася, що в людини може бути ім'я. Немовби вперше. Про своє не згадала. Потім подумала: правильно, це ніби камуфляж. Називатися якось. Хотіла курити, але помилково вирішила, що хоче яблука. Витягнула його з шухляди, поклала на столі. Яблуко було жовтим, круглим, надкушеним, зовсім не подібним до бажання. Десь далеко на дворі бензиновою пилкою розпилювали зрізані тополі. Якби під вікнами було озеро, вона залюбки пірнула б зараз під воду, хоча раніше ніколи не стрибала з висоти. Тільки, мабуть, уже занадто холодно. Плита. Полотна. Мед. Лід. Д(…)м. Трава. Тремтіти. Сурми. Смерть.

За секунду до кінця

Подзвонюючи ключами, стояла коло вікна, потім, вкладаючи їх до торбини, намацала якусь випадкову, забуту піґулку і раптом із ясністю, яка буває тільки при спалахові далекої грози, зрозуміла, чого хотіла весь цей час найбільше — мати від нього дитину.

Розділ другий. Власне кінець

Жах — мільйони позбавленій сенсу ніг розгулюють навколо без сенсу!

Д е в і д  Г. Л о у р е н с  «К о х а н е ц ь  л е д і  Ч а т е р л е й»

Першими потяглися черепахи. Вони повзли, невміло перебираючи лапами, схожими на ноги карликових слонів. Вони розсували чистокровними юдейськими дзьобами вологу траву і повертали за тьмяним імлистим сонцем невидющі очі рептилій. Вони безнадійно залишали по собі кладки яєць, непотрібних тепер навіть хижакам. Вони ступали по листю, гілках, торішніх трупах тварин, вибілених мурашками, і трупах торішніх трав,