Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби - Юрій Романович Іздрик

Ми зустрілися (б) спекотного літнього дня на занедбаній автобусній зупинці, де ти втомлено пила (б) воду просто з пляшки, а я несподівано підійшов (би) й поцілував тебе, а ти нітрохи не здивувалася (б) і запропонувала мені ковток води. І я пив (би) цю воду, освячену твоїми устами, а потім ми (б) пішли звідти, не чекаючи жодного автобуса, бо тільки самотні потребують подорожей.

Ми зустрілися (б) просто на людній вулиці. Розділені потоком автомобілів, ми побачили (б) одне одного, і все відразу стало (б) зрозумілим. І ти посміхнулась (би) до мене, а я довго не міг (би) перетнути запруджену автомобілями дорогу, щоб подарувати тобі зламану троянду.

Ми зустрілися (б) глухої ночі на залізничному пероні, куди я вийшов (би) покурити, хоча не курю вночі. Ти ішла (б) вздовж сонного поїзда, і я, абсолютно впевнений, що ти сядеш саме у мій вагон, рушив (би) тобі назустріч, аби піднести торбу. І ти справді мала (би) квиток у мій вагон, і (б) навіть в моє купе, хоч ми так і не скористалися (б) цим, простоявши решту ночі в коридорі.

Ми зустрілися (б) у готельному ліфті, куди я (б) не відразу наважився зайти, коли побачив тебе. І двері почали (б) зачинятися, а ти (б) затримала їх, дивуючись, що я все ще вагаюсь, коли от щойно настав час абсолютної впевненості.

Ми зустрілися (б) вранці, на летовищі, в гігантському холі, рожевому, як мармелад. Я допоміг (би) тобі розплутати шалик, який намотався на коліщатко багажного візка, а потім взявся (би) підвезти багаж, і ми (б) поверталися до міста разом, щоби більше не розлучатися.

Без тебе я почав багато чого боятися.

Боюся автомобілів, собак, дітей і каштанів, які падають згори.

Боюся низьких стель.

Боюся бруду, чужих помешкань і деяких комах. Більшості комах, якщо бути відвертим.

Боюся жебраків.

Боюся підходити до відчиненого вікна.

Дуже сильно боюся висоти, але тільки тієї, що пов'язана з відкритим простором, тому не боюся летіти в літаку. Хоча востаннє літав, здасться, років 15 тому.

Боюся хвороб, що, мабуть, не оригінально, і боюся слухати музику, що напевно характерне для небагатьох.

Боюся зустрічатися поглядом із незнайомими людьми, але ще більше боюся зустріти погляд знайомого.

Боюся кроків за спиною.

Боюся, коли в мене просять прикурити, боюся непевних ситуацій і необхідності спілкуватися.

Боюся бути сам.

Іноді дуже боюся ножів, тоді намагаюся їх ховати, аби не потрапляли на очі.

Багатьох речей боюся вночі: кошмарів, злодіїв, прокидатися перед світанком і плавати в морі опівночі.

Боюся безсоння.

Боюся свого кота. Щоправда, дуже рідко.

Боюся постійних думок про алкоголь.

Боюся того, що з роками навіть фізіологічно все більше починаю скидатися на інших людей.

Боюся, що почну розмовляти уві сні.

Боюся, що навіть розкладаючись ще можна прожити дуже довго.

Іноді дуже боюся зливного отвору у ванні, але не того основного, який внизу, а запобіжного верхнього.

Боюся шкла.

Боюся символів і знаків.

Боюся орієнталістики.

Боюся подорожей і поїздів.

Боюся незнайомих міст.

Боюся сусідів.

Боюся будь-яких падінь (кожен може розуміти це по-своєму).

Боюся поліції, байдуже якої— від автоінспекторів аж до податківців включно.

Боюся державних службовців, в'язниць і казарм.

Боюся поступового звиродніння й латентного божевілля.

Боюся евентуальності древніх родових чи етнічних проклять, про які можу й не здогадуватися.

Боюся, що за мої гріхи розплачуватимуться інші люди.

Боюся стати довгожителем, що з огляду на мій спосіб життя мені, мабуть, не загрожує.

Боюся бути засудженим, але не боюся засуджувати сам.

Боюся необхідності бути.

Боюся свого страху.

Боюся майже всього. Не боюся, мабуть, тільки миттєвої смерті.

Ми (не) зустрілися вранці, на летовищі, в гігантському холі жахливого малинового кольору. Він (не) допоміг мені підвезти багаж, і шалик (не) намотався на коліщатко візка, потягнувши за собою пальто, і ми довго усе це (не) розплутували, сидячи навпочіпки коло самого виходу, під шкляними дверима, що безконечно розсувалися, впускаючи й випускаючи заклопотаних людей, до яких нам вже не було жодного діла, а за дверима (не) стояло літо або рання осінь, або осінь пізня, та нічого вже не мало значення, бо ми (не) поверталися до міста разом.

Ми (не) зустрілися у готельному ліфті, і він не впізнав мене, заклопотаний чимось своїм, а я (не) здивувалася, що у нас ще можуть бути якісь окремі клопоти. Тоді я (не) сказала: «Ти не пам'ятаєш мене?», і він здивовано (не) обернувся і в очах його поволі (не) загорівся спогад про те, що (не) повинно було статися одвіку.

Ми (не) зустрілися глухої ночі на порожньому залізничному пероні, звідки (не) вирушав поїзд у нікуди, він (не) допоміг мені донести торбу, і (не) з'ясувалося, що у нас квитки до одного вагона, і навіть місця поруч, але ми так і не скористалися ними, (не) простоявши решту ночі коло вікна у коридорі, а зранку (не) вийшли на першій-ліпшій станції, щоб більше ніколи не повертатися до колишніх місць.

Ми (не) зустрілися просто на людній вулиці. Розділені потоком автомобілів, ми (не) побачили одне одного, і все відразу (не) стало зрозумілим. І я (не) посміхнулась до нього, а він довго не міг перетнути запруджену автомобілями дорогу, а коли все ж (не) перейшов, (не) подарував мені троянду, котра відразу (не) зламалася в моїх руках.

Ми (не) зустрілися спекотного літнього дня на занедбаному автовокзалі провінційного містечка. Там навіть рук не було де помити, а я себе не дуже добре (не) почувала після задухи автобуса і мусила (не) взяти велику пляшку мінеральної води, щоб (не) сполокати обличчя, а потім (не) пила просто з пляшки, (не) сидячи на лавці, під якою (не) дрімало викачане в куряві цуценя. Він (не) підійшов і (не) попросив напитися, а потім раптом (не) поцілував мене, і я із здивуванням (не) відчула, що вперше мене не дратує чужий дотик.

Ми (не) зустрілися під брамою старого міста. Я (не) чекала його на розі коло невеличкого готелю, там, де на залишках міського муру (не) розвішують свої страхітливі полотна вуличні художники. Я дуже (не) хвилювалася, і не відразу (не) впізнала його — він (не) був одягнений в якийсь дивний полотняний плащ, але він (не) помахав мені рукою, а згодом ми (не) сиділи в невеличкому кафе не в змозі навіть (не) повірити, що насправді (не) зустрілися.

Ми (не) зустрілися на березі, де дві ріки (не) зливаються в одну, і де купка самотніх коло розкладеного вогнища (не) гамувала спрагу самотності