Коли ти поруч - Світлана Талан
«Уже трохи краще, – подумав Сергій. – Але однаково це все не те, чого хотілося б».
Останнім листом виявилося повідомлення від Даші. Сергій не повірив своїм очам і перечитав його ще раз, потім іще. Якась незнайомка торкнулася потаємних струн його душі, зачепивши потрібну. Вона немов побачила його, загубленого серед багатьох людей у цей вітряний зимовий вечір. «Вітер… тріпає поли твого одягу, забирається під комір. Може, це ти повертаєшся додому?» – перечитував Сергій вкотре слова, думаючи про те, що Дарина начебто бачила його цього вечора.
«Вітер залетів за ріг будинку й увірвався у вікно спальні, яке я вранці забув зачинити, – Сергій почав швидко перебирати клавішами. – Він тоскно вив, немов плакала моя душа разом з душею моєї покійної коханої жінки». Він не став підписуватися дурним псевдонімом «Самотність». Йому набридло прикидатися, що все навколо добре. Зараз Сергію хотілося бути самим собою, писати те, що думає, і він підписався своїм ім’ям. Він нервово закурив, прислухаючись, як серце в очікуванні відповіді скажено вибиває тамтами. «А раптом вона вже спить?» – майнула тривожна думка, але Сергій і далі безупинно, до болю в очах, дивився на екран комп’ютера в очікуванні відповіді від Дарини. І незабаром він її отримав.
«Вітер повив, ви зачинили вікно і запнули штори, не залишивши йому жодного шансу носити тугу по домівці. Він відлетів геть і тепер стукає в інші вікна. Я чую, як він розгойдує могутнє дерево під моїм вікном. Вітер дужий, він це знає. Але ми, люди, сильніші за нього тим, що можемо мислити, любити, вірити і чекати. Дарина».
Сергій став швидко набирати текст, боячись, що незнайомка зараз вимкне свій комп’ютер і він знову залишиться до ранку сам на сам зі своїми сумними думками й буде цілу ніч слухати огидний, страшний той вітер, що пробирає до останньої клітинки.
Сергій: «Я не можу слухати те виття. Я хочу чути людський голос».
Дарина: «Зараз це неможливо. Я можу тільки писати».
Сергій: «Не залишай мене цієї ночі – прошу тебе».
Дарина: «Я писатиму цілу ніч, якщо для тебе це так важливо».
Сергій: «Ти навіть не можеш собі уявити, як мені це потрібно! Поговори зі мною».
Дарина: «Тобі хочеться про щось або про когось поговорити. Я готова вислухати».
Сергій: «Я дуже сильна і мужня людина. У мене є все, що потрібно для нормального життя. Але в ньому бракує Віталіни, без якої мені дуже погано, і життя втрачає свій сенс».
Дарина: «Якщо хочеш, розкажи про неї».
Сергій: «З чого почати?»
Дарина: «З найяскравішого спогаду».
Сергій: «Напевно, це був день, коли я вперше побачив її».
І Сергій писав і писав про ті спогади, які настільки були живі в його пам’яті, що, здавалося, це сталося тільки вчора.
Він був такий вдячний незнайомці за те, що вона погодилася не спати цілу ніч і дала можливість йому висловитися, що не знаходив слів подяки і тільки перед ранком подумав про те, що він – натуральний егоїст. «Можливо, Дарині вранці йти на роботу, а я не дав їй відпочити, – подумав Сергій. – Та я взагалі нічого про неї не дізнався. Я просто думав про себе і не подумав про Дарину».
Сергій: «Вибач, але я забув запитати: тобі треба йти через кілька годин на роботу чи будеш відпочивати?»
Дарина: «Так, мені треба йти на роботу».
Сергій: «Ким ти працюєш?»
Дарина: «Медсестрою у лікарні».
Сергій: «Господи! Як же ти будеш тепер почувати себе цілий день?»
Дарина: «Не хвилюйся. Краще, ніж учора, – це точно. Спасибі за цю ніч, вона була незвичайною».
Сергій: «Я не хотів би, щоб це була наша остання ніч листування».
Дарина: «Я – теж».
Сергій: «Хочу дізнатися про тебе хоч що-небудь, окрім того, що цієї ночі ти була сама в квартирі, а вранці підеш на роботу до лікарні».
Дарина: «У нас іще буде час поспілкуватися».
Сергій: «Я сьогодні поспішатиму додому вперше за вісім місяців».
Дарина: «Я теж».
Сергій: «Значить, тобі теж у квартирі самотньо?»
Дарина: «І не тільки вдома. Скрізь, окрім роботи».
Сергій: «Дивно, але мене теж рятує робота».
Дарина: «Якщо ми почнемо розповідати про роботу, то точно на неї не потрапимо».
Сергій: «Тоді до вечора?»
Дарина: «До двадцятої нуль-нуль».
Сергій: «До побачення».
Дарина: «Вдалого дня!»
Розділ 33
Два тижні листування з Сергієм внесли в життя Даринки свіжий емоційний струмінь. Щодня вони невтомно писали одне одному, але дівчині здавалося, що Сергій десь поруч і вона може з ним просто розмовляти. Іноді вони розповідали про себе, поступово знаходячи багато спільного у своїх таких різних, але чимось схожих долях. Іншого разу розмова стосувалася чогось абстрактного. Вони говорили про свої уподобання, захоплення і навіть про мрії. Непомітно в їхньому листуванні почала з’являтись якась ніжність, що давала кожному почуття тихої радості. Життя поступово набувало все нових і яскравих фарб. Дуже повільно, черепашачим кроком, Сергій і Даринка переставали відчувати себе самотніми, загубленими подорожніми серед піщаних барханів пустелі. Від житла Сергія все ще так само віяло самотністю й сумом, а на роботі у Даші пахло смертю, але десь далеко, майже за обрієм, примарним міражем для них обох замаячила принадна та прекрасна далечінь.
Сергій по-різному уявляв собі Дашу. Іноді вона здавалася йому білявою з розумними і добрими очима. Інколи його уява малювала її рудоволосою з дрібними веснянками на носі, а бувало, він представляв її схожою на Віталіну. Сергій перед Дашею відчував себе юним, безпорадним хлопчиськом і думав про те, як би не написати з необережності зайве слово, щоб ненароком не поранити чутливу душу незнайомки. Звичайно, тривога повністю не залишала його досі, й він, як і раніше, відчував присутність дружини, але у нього з’явилося нездоланне бажання постійно спілкуватися з Даринкою. Листування в Інтернеті він не вважав зрадою Віталіни. Навпаки, йому іноді здавалося, що вона стоїть позаду нього, коли він пише черговий лист Даші. Стоїть тихо, погладжуючи його волосся, мовчить і не засуджує.
Для Даші листування стало невід’ємною частиною її життя. Спочатку вона писала, щоб підтримати незнайомця, якому було важко. Потім вона не помітила, як почала довіряти йому свої думки і її понівечена душа стала набувати якогось спокою. Від їхнього листування линуло дуже чисте, як дощова вода, світло, поступово притягуючи їх одне
