Дівчата - Емма Клайн

Я відсторонилася, коли вона спробувала обняти мене.

— О, припини, тобі подобалося, — мовила вона. — Я бачила.

Я скривилася — вона засміялась. Я взялася прибирати простирадла, неначе ліжко могло бути ще чимось, окрім як вологим гніздечком.

— Ох, та все нормально, — сказала Сюзен. — Я знаю, що тебе підбадьорить.

Я думала, вона хоче перепросити. Але тоді до мене дійшло — вона знову хоче мене поцілувати. У темній кімнаті раптом стало душно. Я вже майже відчувала, що це сталося, що вона непомітно нахилилась — але Сюзен лише підняла свою сумку і поставила на ліжко, бахрома злилася з матрацом. Сумка мала дивну вагу. Вона з тріумфом глянула на мене.

— Ну ж бо, — сказала вона. — Заглянь усередину.

Сюзен пирхнула і відкрила сама. Я не зрозуміла, що було всередині, дивний металічний блиск. Гострі кутики.

— Витягни, — нетерпляче попросила Сюзен.

Це була золота платівка в скляній рамочці, важча, ніж я очікувала.

Вона підштовхнула мене:

— Ми догодили йому, так?

Її передбачуваний погляд — чи пояснювало це що-небудь? Я втупила погляд на ім’я, вигравіюване в маленькій рамочці: «Мітч Льюїс». Альбом «Король-сонце».

Сюзен почала сміятися.

— Бачила б ти зараз себе, — сказала вона. — Хіба ти не знаєш, що я на твоєму боці?

Платівка тьмяно виблискувала в темній кімнаті, проте навіть цей милий єгипетський блиск не зворушив мене — це був усього лише артефакт того дивного будинку, нічого цінного. Уже руки втомилися від її ваги.

9

Тупотіння на ґанку, яке супроводжувалось стихаючим сміхом моєї матері і важкими кроками Френка, налякало мене. Я була у вітальні, розвалилася в дідусевому кріслі, читаючи один з маминих журналів «МакКол». Розглядала картинки соковитих стегенець, увінчаних ананасом. Як Лорен Хаттон лінилася над урвищем у своєму ліфчику Балі. Мама і Френк шумно зайшли до вітальні, але замовкли, коли побачили мене.

— Люба, — її очі були затуманені, тіло гойдалося достатньо, аби я зрозуміла, що вона була п’яна і намагаласяся приховати це, проте її почервоніла шия, яку не прикривала шифонова блуза, видавала її.

— Привіт, — сказала я.

— Чому ти вдома, люба? — мама підійшла, щоб обійняти мене, і я не заперечувала, незважаючи на металічний запах алкоголю, яким несло від неї, і слабкий аромат її парфумів. — Конні захворіла?

— Ні, — я знизала плечима, повернувшись знову до журналу. Наступна сторінка: дівчина в світло-жовтій туніці стоїть на колінах на білій коробці. Реклама «Мун Дропс».

— Ти зазвичай так швидко то з’являєшся, то зникаєш, — сказала вона.

— Мені просто захотілося побути вдома, — сказала я. — Хіба це і не мій дім теж?

Мати усміхнулась, попестивши моє волосся.

— Така мила дівчинка, правда ж? Звичайно, це твій дім. Хіба ж вона не мила? — сказала вона, повернувшись до Френка. — Така мила дівчинка, — повторила вона сама до себе.

Френк усміхнувся у відповідь, але, здавалося, був стривожений. Для мене було нестерпним неохоче розуміння, як я почала помічати кожну найменшу зміну влади і контролю, прикидання і удари. Чому стосунки не можуть бути взаємними, щоб обоє людей постійно нагромаджували інтерес однаковою мірою? Я, ляснувши, згорнула журнал.

— На добраніч, — сказала я. Мені не хотілось уявляти, що буде далі, Френкові руки на шифоні. Мамі вистачить розуму вимкнути світло, прагнучи темряви, що все прощає.

Я фантазувала: що, поїхавши з ранчо на деякий час, могла спровокувати раптову появу, заявити, що повернулася до неї. Самотність, якою я могла насититися вдосталь, так само, як об’їстися крекером, насолоджуючись солоним присмаком у роті. Коли я дивилась «Зачарований», то в мене складалося нове враження про Саманту, вона дратувала мене. Її задертий ніс, те, як вона виставляла дурником свого чоловіка. Відчай його придуркуватої любові надавав йому чогось особливого. Одного вечора я затрималася, аби порозглядати студійні фото бабусі, що висіли в коридорі, пишні лаковані кучері. Вона була вродлива, мала здоровий вигляд. Лише очі її були сонні, неначе вона щойно прокинулася після квіткових снів. Побачене підбадьорювало — ми зовсім не були схожі.

Я покурила трохи травки у вікно, тоді помастурбувала до втоми, читаючи якісь комікси й журнали. Це були лише обриси людей, навколо яких буяла моя уява. Я могла дивитися рекламу «Додж Чарджер» з усміхненою дівчиною в білосніжному ковбойському капелюсі і шалено уявляти її у непристойних позах. Її обличчя похмуре і припухле. Вона смоктала і лизала, її підборіддя було мокре від слини. Я мала зрозуміти ніч з Мітчом, з легкістю сприйняти все, що відбулося, але в мене був лише сильний і неприхований гнів. Та дурнувата золота платівка. Я намагалася вигадати нове значення, неначе пропустила якийсь важливий знак, погляд, який Сюзен кидала мені з-за спини Мітча. З його хтивого обличчя скапував на мене піт, мені довелося відвернутися.

Наступного ранку я була рада застати кухню порожньою, мама приймала душ. Я додала цукру до кави і сіла за стіл, на якому стояла пачка з крекером. Мені подобалося покришити крекер у роті, а тоді залити крохмальну масу кавою. Я так захопилася цим ритуалом, що несподівана присутність Френка спантеличила мене. Він висунув стілець, і, сідаючи, підсунув собі його. Я побачила, як він підбирав уламки крекера, пробуджуючи в мені легкий сором. Я хотіла вислизнути, але він заговорив, перш ніж мені це вдалося.

— Великі плани на сьогодні? — запитав він мене.

Намагався подружитися. Я скрутила пачку з крекером, закривши її, і витерла руки від крихт несподівано витончено.

— Не знаю, — сказала я.

Як швидко вичерпалося його терпіння.

— Ти збираєшся просто сидіти увесь день удома? — запитав він.

Я знизала плечима; саме це я і збиралася робити.

М’яз смикнувся на його щоці.

— Виходь бодай надвір, — сказав він. — Ти сидиш у цій кімнаті, неначе ув’язнена.

Френк не був одягнений у черевики, лише в сліпучо-білі шкарпетки. Я не змогла стриматись, аби не хмикнути; мені було смішно бачити босі ноги дорослого чоловіка, одягнені в шкарпетки. Він помітив, що я стиснула і напружила губи.

— Все тобі смішно, так? — сказав він. — Робиш, що хочеш. Думаєш, мама не здогадується, що відбувається?

Я заклякла, проте не підвела очей. Було так багато всього, про що він міг би говорити: ранчо, те, що я робила з Расселом. З Мітчом. Що я думала про Сюзен.

— Цими днями вона була просто збентежена, — продовжував Френк. — У неї зникла певна сума грошей, просто з гаманця.

Я знала, що мої щоки порум’яніли, але досі мовчала. Звузивши