Спокута - Світлана Талан

– Реально.

– Мені теж, – сказала Катерина.

– Ти, тварюко! – зціпивши зуби, прошипів головатий. – Якщо бабло сьогодні не буде в мене, лети до поховального бюро та замовляй труну для коханого синочка!

– Навіщо вона йому? Самі зариємо його в лісі, – почулося із заднього о сидіння. – Чи довго викопати ямку?

– Сам собі й викопає. Куди подінеться? – вставив слівце водій.

– Не смійте навіть наближатися до мого сина! – визвірилася Катерина. – Бо я спалю цю кляту машину разом із вами, виродки! Мені втрачати нічого!

– Нам, – головатий підніс угору палець із перснем, – теж. Запам’ятай це.

Дверцята машини зачинилися, і нахабні обличчя зникли за тонованим склом. Катерина, не тямлячи себе від люті, швидко пішла геть, потім різко зупинилася, схопила цеглину і вже розмахнулася, щоб пожбурити нею, як хтось схопив її за руку.

– Ти що робиш?! – почула вона знайомий голос, повернула голову й побачила Ларису. – Ти знаєш, скільки коштує скло цього авто?

Катерина зітхнула і з розпачем жбурнула цеглину в густі кущі газону.

– Скільки?! Скільки?! Мені все одно скільки!

– Хто ці люди? – запитала Лариса, беручи її під руку.

– Це люди, яким я винна тридцять тисяч доларів, які ти мені не дала в борг!

– Серйозна сума, серйозні люди.

– Хіба це люди? У них долари замість очей і серця.

– Що ти тепер збираєшся робити? – спитала Лариса, відмикаючи свою квартиру.

– Іще не знаю, – відповіла Катря, вже охоловши.

– Я б тобі порадила не жартувати з такими людьми.

– Мені не до жартів, – сумно зітхнула Катря й швидко зачинила за собою двері.

Уранці вона була вже на кухні, коли з’явився Сергій.

– Мамо, що мені робити? – спитав, сідаючи за стіл, де на тарілці лежало однооке смажене яйце, що вмостилося поруч з апетитним шматочком ковбаси.

– Я спробую сьогодні дістати гроші.

– Але де?

– Якщо вийде, скажу.

– А мені що робити? «БМВ» чатувало біля будинку цілу ніч і зараз стоїть.

– Сиди вдома.

– У мене сьогодні закінчується лікарняний.

– Я продовжу його. Сама.

– Мені конче потрібно бути на роботі. Розумієш, треба терміново оформити одні папери.

– Зачекають.

– Приїхала делегація з Японії, і вони не можуть чекати. Щоби правильно оформити угоду, я повинен бути на робочому місці хоча б зо дві години.

– Тоді зателефонуй на роботу та поясни, що зараз тобі потрібно йти на прийом до лікаря, а після обіду я сама тебе відвезу туди й заберу додому. Можна так?

– Добре. А ти куди?

– Шукати гроші, синку, – посміхнулася Катерина, щоб якось підбадьорити його.

– Якби ж то вони валялися на дорозі, щоб можна було знайти.

– Головне – не падати духом, а вихід завжди знайдеться.

– Будемо сподіватися, – сказав Сергій і спробував ковтнути шматочок ковбаси, але нічого не лізло до горла.

Катерина стомилася за півдня, оббиваючи пороги банків і кредитних спілок. У жодному з них, навіть під заставу квартири, їй не дали кредиту. Вона була згодна на будь-яку, навіть мізерну суму, але всюди посилалися на економічну кризу та нестабільність ситуації і в країні, і з курсом валюти. Уважаючи, що ще не все втрачено, вона так поспішала в міськвно, що проїхала на червоне світло й ледь не потрапила в аварію. Залишалася надія на одного зі співробітників. Іван Герасимович, простий інспектор, її добрий товариш, мав невелику зарплатню, але його дружина вправно керувала перспективним рестораном китайської кухні в центрі міста, тому в їхній сім’ї гроші водилися. Катерина не стала вдаватися в подробиці, а одразу виклала своє прохання.

– Катерино Максимівно, дорогенька, – сказав Іван Герасимович, – я б із радою душею тобі допоміг, але сама подумай, який підприємець буде тримати вдома гроші? Бізнес живе за принципом: «Гроші повинні працювати», ось вони й працюють. Ми тільки-но встигли викупити приміщення, як одразу взялися до капітального ремонту. Спочатку зробили проект, потім – ремонт зовні, зараз робимо зсередини. Один зал не працював, а це значить, що клієнтів було набагато менше, тепер робимо ремонт у другому. Повір мені, що зробити ремонт у квартирі і в ресторані – різні речі. З тих заощаджень, що ми мали, залишилося дуже мало, а дружина замовила для кухні нове італійське обладнання…

– Я зрозуміла, – приглушено сказала Катерина та сумно подивилася на колегу.

– Ти не ображайся, будь ласка.

– Ні, все гаразд. Вибач, що потурбувала.

Катерина зайшла в кабінет і навіть не помітила безладу на столі, що його влаштував заступник. Вона набрала номер завідуючого обласним відділом освіти. Жінка почувала себе приниженою й ображеною, коли той зміг запропонувати їй лише заробітну плату за три місяці наперед. Це нічого не могло змінити в даній ситуації, і вона повернулася додому стомленою, розбитою, розчарованою.

Сергій вже був вдома і приготував вечерю для матері.

– Матусю, я насмажив картоплі із салом. Хочеш?