Користь незавершених справ - Марина Блохіна

— Гр-р!.. Мій запас терпіння не безкінечний, не треба випробовувати його на міцність, — попередила я, стискаючи руку у кулак. Чари знову давали про себе знати, іскри пробіглися по волоссі й рукам, збираючись у ледве помітні сяючі зірочки. Це було небезпечною ознакою, яка зазичай передувала неконтрольованим сплескам магії. Саме таке зі мною відбувалося перед тим, як я викинула Мороза через вікно.

— Ну добре, добре… Більше так не буду, — Кір раптом посерйознішав і схопив мене за руку. Я майже відразу ж відчула, що магії стає менше, що вона кудись зникає, передається… Кіру?

— Що ти зробив? — здивувалась я, миттєво заспокоюючись.

— Забрав надлишок сили. Вибач, звичайно, але інакше було просто ніяк.

— Та ні, я не серджуся… Дякую, інакше я б могла рознести півкухні, - я сумно посміхнулася і налила собі чаю. Переборола спокусу як і Кір, перемішати цукор магією, і продовжила: — Таке частенько траплялося останнім часом. Сила просто виходить з берегів, і я нічого не можу з цим зробити. Ні медитації, ні зілля, ні чари не допомагають.

— Гм… Цікаво… Силу ж ти отримала півроку назад? — Кір увесь підібрався, і відразу став схожим на готового до стрибка хижого звіра.

— Ну, десь так. Ні, все ж таки трохи більше. Рівно через тиждень буде все сім місяців, — я не знала, навіщо другу це потрібно, але на всяк випадок пригадала як можна чіткіше.

— Кепсько. Дуже кепсько… — довгі музичні пальці хлопця забарабанили по столу. — І сила виходить з під контролю тільки коли ти хвилюєшся чи щось подібне?

— В основному так, але іноді це стається без причини, і якраз такі сплески контролювати набагато важче, навіть майже неможливо.

— Ну, тоді все ясно, — якось не дуже радісно підсумував Кір. — Твоя прабабуся не померла. Точніше, померла, але не до кінця, — виправився він, побачивши мій вкрай здивований погляд. Невже?.. Невже це можливо, і моя бабуся все ще ходись по землі, нехай і всього лиш безтілесним духом?

— Вона стала мороком? — прямо запитала я, одночасно стараючись задавити у собі надію на нову, останню зустріч з нею.

— Певно, що так. Але знаєш, ти марно радієш. Навпаки, справи наші дуже і дуже погані… І в нас є всього тиждень, щоб все виправити.

— Ти про що? Привиди ж абсолютно безпечні і нешкідливі?

— Ну… Як тобі сказати… Чесно кажучи, дивно, що ти сама цього не знаєш — ти ж постійно читаєш все наперед…

— Я вже більше місяця не вчуся, і підручники в мене забрали разом з ліцензією, та і в публічну бібліотеку доступу більше немає. Загалом, я повністю відрізана від нашого світу.

— Зрозуміло. Тоді слухай: привиди у більшості своїй дійсно ніякої справжньої шкоди вчинити людині не можуть, але з кожного правила, як відомо, завжди є виключення. У нашому випадку дух твоєї прабабусі і є тим самим виключенням. Ти ж знаєш, чого деякі з наших залишаються тут, на землі, а не відправляються після смерті у Вирій?

— Звісно. Є декілька причин: або вони бояться смерті і готові на все, лиш би її відтягнути, або просто ще не готові до подальшого шляху, — я відповідала так, ніби була на якійсь лекції в академії, та і Кір розказував прямо як наш вчитель з видів нечисті.

— В основному вірно, але є ще одна причина — незакінчена справа. Причому, як сама розумієш, ця справа має бути дуже і дуже важливою для померлого, не щось на кшталт недочитаної книги чи не вимкненої праски, а що-небудь справді доленосне. У такому разі душі дається рівно сім місяців і не годиною більше щоби завершити її, а потім все ж таки піти за всіма померлими.

— То значить, раз бабуся все ще тут, то справа її так і залишилася незавершеною? І чим це погано саме для мене? Ну, не вийде в неї, то й що? Вона ж має просто полетіти у Вирій, хіба не так?

— Насправді все не так просто. У відьом, знахарів і всіх інших, хто передає свою силу із покоління у покоління через смерть діють зовсім інші закони. Ти ж знаєш, що станеться, якщо передаси силу до своєї смерті?

— Я просто зійду з глузду. Та й не тільки я, а й та, якій я передам дар, також стане божевільною, — це знають усі, і як би сумно це не було, популяція відьом не зростала вже багато років саме через те, що для того, щоб на світ з’явилася нова відьма, якась мала б загинути. А ставалися й такі, що не хотіли ділитися силою, і навіть після смерті залишали її собі, обрікаючи себе на страшні муки.

— Ну, тут буде те саме. Власне, до чого я веду… В нас є тиждень на те, щоб розібратися, яку ж саме незакінчену справу залишила Анастасія Черепко, завершити її і відправити твою бабусю у Вирій. Ми впораємося.

— Ти так думаєш? — я була налаштована зовсім не так оптимістично, як Кір, і чудово розуміла, наскільки непроста намічена справа. Але іншого виходу все одно не було, так що… Який сенс налаштовуватися на погане? Можливо, мені все-таки пощастить…

Ранок почався з незрозумілого чорного вихору, що пронісся по тілу в невдалій спробі звалити мене з ліжка. На те, щоб зрозуміти, що чорна потвора — це мій кіт, знадобилося майже півхвилини. Вчора я дуже довго не могла заснути — з кожного кутка невеликої кімнати мені вчувалися дивні голоси, шерех, величезні тіні танцювали на стелі якийсь свій чудернацький танець, та ще й Скелет серед ночі звалив зі столу на кухні пусту каструлю, наробивши галасу та додавши мені сивих волосин у косі.

І тільки я встигла скинути з себе знахабнівши тварину, як почувся стук у двері. Саме стук, а не дзвінок, адже останній у мене працював виключно на магії, а після того,