Надруковано в Бейруті - Жаббур Дуейгі

— Добре, і хто ж вона?

— Дружина власника друкарні.

Айюб присвиснув з несподіванки, тоді голосно розреготався від блискавичної зміни думок у голові:

— Я пришлю до її чоловіка твою подружку Луну наступного разу, і ви поквитаєтесь.

Фарід також розповів Айюбові про обшуки і про те, що сталося між ним і цим високим чоловіком з блакитними очима, який не знайшов у всій величезній друкарні, серед її машин та документів, нічого іншого, крім його книжки, щоб накинутися на неї й забрати її. Він не читав її, а тільки почав мацати її аркуші і слухати, як вони шурхотять між його пальцями, а офіцерка, що була з ним, мало не наставила на Фаріда зброю. Книга знову вислизнула з його рук, наче в ній є енергія, природу якої він не відає. Айюб пожартував:

— Справедливо: ти втратив книгу, але здобув жінку!

Потім він запитав його про причини обшуків та про те, що відбувалось у друкарні, але Фарід відповів, повертаючись до чарів своєї ночі за машиною «Гайдельберґ 162 XL», словами поета Імру аль-Кейса про «газель, яка вполювала моє серце і втекла».

Тим часом у дверях з’явилася Луна. Вона легенько поплескала Фаріда по щоці, скуйовдила йому волосся, назвала своїм прекрасним поетом і сказала, копіюючи його високо підняті брови й надуті губи, що він подобається їй більше, коли має похмурий і серйозний вигляд. Її справжнє ім’я було Роксана, це Айюб назвав її Луна: він завжди давав дівчатам прості імена, не більше двох складів. Вона прибула з Молдови рейсом «Middle East Airlines» з Бухареста разом з десятьма іншими дівчатами. Це була найбільша угода, яку Айюб уклав за весь цей час у своїй професії. Дівчата розподілилися по клубах, а собі він залишив чотирьох, серед яких і Луну. Її дитинство було бідним, вона ходила до школи пішки з маленької ферми свого батька в Молдові. Батько працював там один, відволікаючись від туги за померлою дружиною на старий трактор, що вивергав чорний дим з високої труби, схожої на пароплавну. А коли фермер уже не зміг дбати про своїх чотирьох дітей, то продав землю й замкнувся в будинку, де пив дешеву горілку і плакав. Роксана втекла до міста, вступила в інститут мистецтв, де вчилася вдень, а вночі працювала в ресторанах, доки їй не зустрівся цей люб’язний ліванець, Айюб, який знав, як поводитися з дівчатами, і був щедрим із ними в ресторані. Він запропонував їй роботу в Бейруті чесно:

— Ти будеш сама собі хазяйкою, сидітимеш із клієнтами. Вони будуть випивати, але ти не питимеш. Якщо ти цнотлива, то повернешся додому цнотливою, якщо захочеш.

Вона не була цнотлива. Через тиждень після прибуття до румунської столиці пішла з подругою на дискотеку, де компанія молодих людей почала переморгуватися з дівчиною, що недавно приїхала з села, і пригощати її випивкою. Вона не опиралася першій же пропозиції піднятися в спальню на горішньому поверсі, де залишила кілька краплинок крові на простирадлах і кілька сльозинок радості й журби водночас на подушці, коли прокинулася від свого сп’яніння.

У Бейруті вона не пила, домовляючись про побачення з чоловіками. Збирала гроші, але ще не вирішила, що робитиме з ними. Айюб став для неї наче старший брат. Він скористався її приходом і тим, що вона зайнялася Фарідом, щоб нарешті взятися до справ клубу, перші відвідувачі якого вже почали сходитися. Луна сиділа поряд зі «своїм поетом», але скоро покинула його на запрошення двох чоловіків, що ввійшли в клуб, обговорюючи сутички в столиці, число вбитих і те, як медіа завжди спочатку повідомляють про невелике число жертв, а потім воно починає рости:

— Закладаюся, що вбитих буде вже двадцять, не рахуючи поранених! — сказав один із них.

А другий покликав Луну на ім’я.

Вони знали, що хлопець поряд з нею — не той клієнт, який зможе взяти на себе її турботи. Цього разу Фарід Абу Шаар не відчув ревнощів, та й у нього не було на таке прав, хоча раніше вони дошкуляли йому щоразу, коли Луна сиділа з якимось чоловіком і явно призначала тому побачення поза своєю робочою зміною в одній з кімнат готелю. Проте в цей вечір Фарід відчував, що не може зрадити Персефоні Мелькі. Він заплющував очі, щоб знову відчути її запах — запах принцеси, яка прокидається зі сну.

29

Між Абдаллою та Персефоною все зійшло нанівець від самого початку, під час тижня музики на Дунаї — цю ріку вони обрали для свого медового місяця. Персефона спланувала всі деталі разом з туристичним агентством. У понеділок, у їхню першу шлюбну ніч у готелі «Коринтія» у Будапешті, Абдалла поводився недоладно: наполіг вимкнути все світло й закрити штори, а потім у нього почалася болюча судома в плечі, і він відвернувся. У вівторок настрій Персефони трохи покращився на концерті симфонічного оркестру, який виконував сонату Бели Бартока і вальс «Ранкове листя» Йоганна Штрауса в Будайській фортеці. У той вечір Абдалла спробував дати їй компенсацію, хекаючи і подвоюючи старання в ліжку, але наступного дня, коли вони повернулися з концерту Дворжака у філармонії в Братиславі, Абдалла з порога заявив, що йому необхідно поспати. У четвер він без жодного задоволення супроводжував дружину на «Весілля Фігаро» у віденській опері й покинув її, коли вони повернулися: вона сама піднялася в номер готелю, а він сів у зручне шкіряне крісло у фоє порозгадувати кросворди, складені Мішелем Лакло для французької газети «Le Figaro», кілька номерів якого в нього було з собою. Він не став її будити, коли зайшов у номер уже після півночі. Персефона відчула, що він прийшов, але воліла вдати, ніби спить, щоб знову не зіткнутися з його апатією в ліжку. У неділю вранці вона сама пішла послухати «Урочисту месу» Бетховена, і там, коли вона вдивлялася в обличчя вродливих чоловіків, які благоговійно слухали службу в Зальцбурзькому соборі, вона переконалася, що її шлюб з Абдаллою — не найкраще з того, що траплялося з нею в житті. Вони повернулися в понеділок до Бейрута в поважній мовчанці.

Звістка про її вагітність трохи пожвавила його запал, він почав по-батьківськи