Надруковано в Бейруті - Жаббур Дуейгі
Йооп Ван де Клерк не звернув уваги, коли розгорнув сторінки, в який бік читаються рядки, написані мовою, літери якої він розглядав. Його голова обважніла від трьох келихів білого ліванського вина, які він випив за обідом, тож він не одразу збагнув, що букви, якими починається параграф, постійно розташовані справа, і тільки тоді почав гортати сторінки в цьому напрямку. Його погляд зупинявся на цих візерунках, на літері ‘айн (ع), закрученій так, що вона нагадувала чашу Асклепія, навколо якої обвилася змія, як це часто зображують на дверях аптек. На літеру фа (ف), що витягнулася на своїй «спинці», напіводаліска-напіврусалка з хвостом, заквітчаним фіалками та листочками навколо. На літеру джім (ج), яка витягнула свою «ніжку» догори, розгалужуючись, наче павук, і утворюючи ієрогліфічний символ, який важко розгадати.
Повз нього, наче по подіуму, пройшла в усій своїй красі дівчина. Вона зупинила пронизливий і уважний погляд на цьому блакитноокому здорованеві з Нідерландів, і він пригадав усе, що чув про «любов до життя» та інші згуби, які чатують у Бейруті. Він хотів би, щоб його перебування тут продовжилося після того, як почалися всі ці сюрпризи після сходження з літака. Ще раніше, коли він стояв у заторі в поліцейській машині, яка забрала його з аеропорту, а поліцейський-водій ввімкнув сирену без будь-якої підстави, він отримав на мобільний телефон смс із прихованого номера. Це була чітка інформація, написана французькою: «Іди до “Друкарні братів Карамів” у районі Ашрафійє, східний Бейрут. Там знайдеш коректора арабської мови. Забери книгу поезії, що лежить перед ним, і ти знайдеш доказ, який шукаєш».
Номер телефона Ван де Клерка був зареєстрований у поліції, коли він сповістив про своє прибуття в Бейрут. Він відчув запах злої інтриги як у цьому повідомленні, так і ще раніше, тому вирішив не поспішати з обвинувальними вироками, доки не впевниться в провині підозрюваних остаточно і не отримає їхнє щиросерде зізнання. Він попросив дівчину-поліцейську, яка супроводжувала його, допомогти йому на наступний день з обшуком, і одразу після входу в залу «Друкарні братів Карамів» вона прошепотіла йому англійською (через знання якої й була вибрана йому за помічницю), що хлопець із яскравою червоно-жовтою краваткою там праворуч і є коректор арабської мови і перед ним справді лежить книга. Вони підійшли до великої друкарської машини, потім повернулись і несподівано наблизилися до Фаріда. Нідерландець помацав один з аркушів, а потім узяв усю книгу. Йооп Ван де Клерк чудово пам’ятав сторопілий вираз на обличчі коректора, який випростався у повний зріст, протестуючи, наче відводячи від себе удар ножа в серце. Він простягнув руки до слідчого, що йшов до виходу, його очі метали іскри, а потім він у відчаї впав на стілець, не розуміючи, що відбулося. Увесь вигляд коректора та його ненаграна невинна поведінка були для слідчого доказом, що хтось веде нечесну гру з цим розслідуванням і його прислали під приводом брехливого звинувачення.
Нідерландець, позіхаючи, знову почав роздивлятися книгу в такому рідкісно вишуканому оформленні: літери переплітаються та обіймаються, тягнучись кінчиками догори. Це були саме ті літери шрифту «сулюс», які в пориві молодечого завзяття вирізьбив і відлив Абдельхамід аль-Хальвані, коли ще працював в «Американській друкарні», і містер Пірсон сказав йому: «Ми привели вас до друкарні, тепер ваша черга арабізувати її». Літери з усіма діакритичними знаками були прикрашені орнаментом метеликів; над ними витають коми та інші мініатюрні символи. Слова з’являються так, ніби їх несуть у паланкіні знаків. І, наче цього оздоблення замало, кожна сторінка обрамлена з чотирьох боків, що обмежувало використане місце і надавало словам більшої ваги, а на широких берегах кружляють в танці птахи, небесні ліри та херувими з лавровими вінками.
Аль-Хальвані зробив усе, що було в його силах, щоб догодити пані Персефоні, і поспішив до неї одразу після закінчення роботи над примірником, який їй справді сподобався. Вона з явним задоволенням гортала його і нишком поглядала на Аніса, наче не чекала від вірного друга сім’ї такої майстерності та вишуканості. Вона подивилася йому просто в очі й запитала, чи він сказав її чоловікові чи його батькові про те, що робив, і він заперечно похитав головою. Потім вона запитала, чи книга надрукована тільки в одному примірнику, і він ствердно кивнув. Коли він та його друзі були малими дітьми з Басти, то не вважали, що кивок чи похитування головою значить однозначне підтвердження або заперечення, якщо не супроводжуються словами.
Аніс хотів увічнити пам’ять свого дідуся Абдельхаміда. Він не думав, що колись йому випаде така можливість, тож використав усе, що його бабуся, Умм Мустафа, зберегла на своїй кухні під горнятами з джемом та слоїками з маринованими баклажанами: орнаменти між параграфами і в кінці кожного розділу, овали та кола, що перетиналися, розквітлі троянди і нарешті те чудове зображення маленького оголеного херувима, що пускав з лука стрілу, сидячи на троні з рослин, які симетрично розрослися в обидва боки.
Йооп Ван де Клерк устав зі зручного крісла у фоє і невпевненою ходою рушив до магазину алкоголю та книгарні поряд із готелем. Увечері голова бюро боротьби з фінансовими злочинами полковник Хатум повідомив йому за столом, заставленим ліванськими закусками, що власники «Друкарні братів Карамів» — люди з репутацією, і в них хороші стосунки з впливовими особами та зв’язки по всій країні, а ліванські слідчі не знайшли в них жодних доказів ні в архіві, ні в комп’ютерах. Де Клерк думав про інше:
— Хто читав наше з вами листування? Хто міг дізнатися мій номер телефону тут?
Він не хотів казати співрозмовникові про дивну есемеску.
— Не знаю. Але інколи в нас просять номери слідчих, щоб повідомити їм приватну інформацію.
Нідерландця не переконала ця відповідь полковника, який виглядав збентеженим, і він перейшов до іншої теми. Нагадав йому про хлопця, що працює в тій самій друкарні і прийшов вимагати свій рукопис, стверджуючи, що працівники бюро його конфіскували. Цей збіг став ще одним підтвердженням для Йоопа ван де Клерка: щось відбувалося за його спиною.
— Він попросив рукопис чи надруковану книгу?
— Я пам’ятаю, що він говорив про зошит із червоною палітуркою, а сторінки були написані від руки.
Чоловіки описали одне одному хлопця, особливо підкресливши його високі брови, і впевнилися, що говорять про ту саму особу. Вони домовилися
