Спогади вигнанця, фізика, громадянина світу - Жорж Шарпак

Звичайно, технології можна використати й на шкоду суспільству, хоча кожна терористична організація має якесь підкреслено альтруїстичне підґрунтя і не погодилась би з висловом «шкода суспільству». Інтернет, мобільні телефони, пластикова вибухівка та інфрачервоні детектори руху сміливо використовуються як руйнівні знаряддя людьми, які напоказ відкидають технології та догматичний розвиток науки, віддаючи перевагу традиціям.

Окрім конкретних поодиноких антисуспільних вчинків, цілком можливим лишається використання зброї масового враження з терористичною метою або в міждержавних конфліктах. Під час «холодної війни» між Радянським Союзом і Сполученими Штатами усі боялися саме такого сценарію розвитку подій, кожна зі сторін стереглася, щоби друга не напала першою, а траплялися й такі, які знищення ворога прагнули більше, ніж власного порятунку.

Часто можна бачити, як держава здобувається на ядерну чи бактеріологічну зброю лише з метою стримування, тобто на випадок, якщо хтось нападе — щоби завадити потенційному ворогові знищити рідний край. Дієвість стримування передбачає, що держава прагне радше вціліти, ніж знищити супротивника, однак у ході «холодної війни» Сполученими Штатами ширилися чутки, буцімто радянські керівники не такі, як західні політики, що вони не дбають про порятунок населення і промисловості.

Сполучені Штати завели собі ядерну зброю під час Другої світової війни, остерігаючись появи ядерних озброєнь у Німеччини. Дві бомби, скинуті на японські міста, лишаються єдиним випадком використання ядерної зброї у воєнний час, хоча тисячі бомб було випробувано — переважно у США та СРСР.

Американці доклали колосальних зусиль до розвою ядерних озброєнь: у часи Другої світової війни на галузь працювало близько 150 тисяч осіб. Тоді на її потреби використовувалося 15% електроенергії, що вироблялась у країні. Одначе 2 млрд доларів — еквівалент нинішніх 23 млрд — проекту «Мангеттен», на які збудували бомби, скинуті в Японії, помилково розподіляють «по мільярду на бомбу». Ніхто не каже про фінансування «двійника» програми, а також виділення 2 млрд доларів на інші види озброєнь.

Розвиток ядерних озброєнь, звичайно, складно порівняти з розвитком інформаційних технологій, але він також має чим здивувати і відбувався одночасно з розвоєм промислових технологій. А придбання ядерних озброєнь полегшилося завдяки велетенському обсягові виробництва у мирній атомній галузі.

Після розпаду СРСР керівники Росії та Сполучених Штатів вважали неприпустимою навіть думку про те, що хтось намагатиметься знищити супротивника. Тож тактичні ядерні озброєння переважно втратили значення, зокрема у НАТО, почалося навіть скорочення стратегічних озброєнь. Нині ракетні бази від’єднано від систем оповіщення, а деякі навіть знищено, проте сама зброя нікуди не поділася, просто знята й лежить по складах.

Загальна потужність ядерних боєголовок Сполучених Штатів і Росії — близько 10 тисяч з кожного боку — від 100 до 500 кт, себто у 5—25 разів більша за потужність бомби, яка впала на Нагасакі. Крім того, цю зброю створено для ракет тривалістю польоту менше 30 хвилин. Складно уявити, що коли-небудь справді буде використано таку кількість зброї, адже ніхто вже не бере до уваги аргументи щодо доцільності її розповсюдження. У випадку застосування ця зброя знищила б не лише населення країн-цілей, а й більшу частину населення світу — або через руйнацію озонового шару, або через усесвітнє похолодання внаслідок величезної кількості сажі після пожеж, або ж ліквідацією міжнародної торгівлі. Це була би безпрецедентна катастрофа з неймовірними наслідками.

Окрім промислових технологій 1980—1990-х років, які значно спростили виготовлення ядерних озброєнь для конкретної нації або компанії, нині з’явились інтернетні технології, що дозволяють групі науковців або зацікавлених осіб — які, втім, не пов’язані з тероризмом — здійснити всі технічні роботи. Отже, слідуючи інструкції, можна зібрати бомбу і випробувати її без вибуху. Тобто для збирання справжньої бомби потрібна дуже невелика кількість людей, при цьому ціллю може стати будь-яке місто; перевозити бомбу може літак, ракета або вантажівка.

До небезпеки накопичення зброї додамо розвиток інформаційних війн, що дозволяють країні або групі осіб нападати на системи контролю за ядерними озброєннями або заволодівати ними. Це призводить до каталітичної війни, коли якась третя країна бере під контроль зброю країни А, щоб використати її проти вірогідного супротивника, країни Б. Тоді країна Б нападає на країну А, може, й на інші країни. Каталітичну війну може спровокувати і напад із жертвами, здійснений ядерною чи біологічною зброєю з невідомого або сфальшованого пункту. Є угруповання — скажімо, міленарії, — які справді прагнуть кінця світу. Авжеж, їх небагато, проте скидати їх з рахунку не варто.

Словом, хоча щодо виготовлення «домашніх» ядерних бомб ходить чимало пліток, є й точні дані, тож єдина на сьогодні перешкода для бажаючих — доступ до збагаченого урану або плутонію.

Ми маємо цінний спадок від наших предків, які лише дванадцять тисяч років тому стомилися від мисливських блукань слідами дикого звіра та перетворилися на ратаїв, ремісників, пророків, богословів, любомудрів, будівничих, звіздарів, митців, мореплавців, які то доглядали за планетою, то шкодили їй. Ми успадкували від них гени, утворені впродовж мільйонів років еволюції, в ході якої вони набули агресивності, необхідної для виживання роду.

Проте ця риса не пристосована до тієї руйнівної потуги, яку наука поклала нам до рук. Звичайно, є чимало нагальних проблем, таких, як енергетика, вода, демографія, голод, епідемії та пандемії, але використання зброї масового ураження — реальна небезпека, всі складники якої — легко доступні. Саме це питання потребує щонайскорішого вирішення. Маємо чітко усвідомити: у протилежному випадку станемо свідками спопеління цілих суспільств, скарбів цивілізації, якими дорожимо і якими людство може пишатися. І ми знаємо, що нашу тривогу поділяє чимало видатних філософів, державних діячів і митців з багатьох країн.

Ми переживаємо зіткнення науки, яка розвивається з досі небаченою швидкістю, та суспільства, яке не бажає відмовлятися від застарілих способів мислення. Франція, здається, перебуває у привілейованому становищі завдяки розробленні стратегії, яка дозволить нам звести мури, необхідні для виживання нашої цивілізації.

У Франції є найсучасніші ядерні озброєння. Її стратегічне мислення частково застаріло — як і в решті подібних країн. Жоден сценарій не в змозі виправдати стратегію часів «холодної війни», коли сталінізм мав шанс на перемогу і багато хто вважав, що будь-які жертви виправдані заради перемоги над ним.

70 тисяч ядерних боєголовок, кожна з яких удесятеро потужніша за скинуті на Японію, свідчать про нерозсудливість відповідальних за цей арсенал та безвідповідальність політиків, які керували державами, наїжаченими отруйним «скарбом».

Я — серед тих, хто вважає, що від ядерної енергії не слід відмовлятися, так само, як безглуздо відмовлятися від вогню. Для тих, хто засуджує недомовки своїх опонентів, які лише живлять