Спогади вигнанця, фізика, громадянина світу - Жорж Шарпак

Робер Жерміне відвідав Калтех, надихнувся тамтешніми методами наукової освіти та спокусився експериментом Hands’on, у якому брало участь близько ста учнів-інженерів. Щороку багато годин вони присвячували допомозі вчителям з експериментальним знаряддям у класах.

Саме тому Гірнича школа в Нанті відіграла значну роль у запуску «Рук у тісті» (ця назва — вільний переклад англійського Hands’on) в області Луара-Атлантика. Її студенти та викладачі доклалися до виготовлення та застосування навчального матеріалу. Вони співпрацювали з педагогами з м. Воз-ан-Велен, розробляючи нові матеріали. Йшлося про загальний пакет, що мав забезпечити методові швидкий успіх, бо дозволяв значно збільшити кількість класів, де його можна було застосувати. Легше знайти необхідні кошти для купівлі готового матеріалу, ніж викладачів, яких захоплює метод і які мають на нього час.

Нант став символом симпатії, з якою виші — такі, як славетна Політехнічна школа — прийняли експеримент «Рук у тісті». Спільна робота педагогів стала одною з основ цього досліду у Франції. Експеримент зробив значний внесок у реформування центрів підвищення кваліфікації, які зіграли велику роль у поширенні інформації про реформу.

Активна життєва позиція

Я із завзяттям брав участь в акціях проти колоніальних війн і на захист радянських дисидентів на кшталт Юрія Орлова78. Вирушив до Москви, щоб зустрітися з його рідними й друзями. Приводом для поїздки стала лекція в одній великій лабораторії ядерної фізики. Я здивувався, дізнавшись, що значна частина фізиків бойкотували мій семінар, бо вважали співпрацю з радянським керівництвом політичною помилкою, тоді кілька друзів Орлова запросили мене на підмосковну дачу, де відбулася зворушлива зустріч.

Проти ядерної зброї

Працюючи в ЦЕРНі, я приєднався до кампанії проти війни у В’єтнамі, а також, серед іншого, до відкритого листа американським науковцям, підписаного багатьма колегами. Проте я розчарувався у впливі різноманітних петицій, що їх мені весь час підсовували, на політичних керманичів.

Наприкінці 1970-х років я шукав способу сприяти обмеженню ядерних озброєнь і поліпшенню контролю за ними — навколо (і в Сполучених Штатах, і в Росії, і у Франції) діяли численні групи активістів.

У 1964 р. мене вразила американська стрічка «Доктор Стренджлав»79, і тоді я відчув, що до широких верств варто звертатися мовою театру або кіно. Тож я написав кіносценарій, який мав розповісти французам про атомну війну у комедійній формі.

Я уявив генерала, командувача ядерної зброї, який відчуває зневагу до надмірної поміркованості французького війська і знаходить слабину. Залякавши всі озброєні країни Всесвіту перспективою серйозного скорочення озброєнь — як уже існуючих, так і тих, що були у процесі виготовлення, він примусив їх задіяти зброю.

Згодом я радо показав цей сценарій одному з керівників стратегічних сил Франції — він був приємно вражений, проте домовитися з великою продюсерською компанією не пощастило.

У 1980 р. мені поталанило зацікавити продюсерку з Нью-Йорка. Кілька тижнів я провів у Голлівуді, намагаючись продати сценарій. Приязні американці запропонували залишитися на цілий рік і допрацювати рукопис. Тож я вирішив вийти з гри.

Тоді я подумав, що найкращий спосіб брати участь у громадському житті — це розповсюджувати якомога більше інформації через ЗМІ.

Я відвідав одного дуже відомого актора, що якось висловився на телебаченні щодо «Зоряних війн», і після цього у 1984 р. ми обмінялися кількома листами.

«Любий Друже!

Дозвольте поділитися з Вами деякими міркуваннями.

Одного разу Ви з телеекрана мимохіть показали свій «колір»: висловилися щодо проблеми безробіття — дуже болючої для французів, зокрема для молоді. Авжеж, Вас складнощі не лякають, і я вітаю Вас із цим, бо партії, що прагнуть влади, навіть не натякають на якесь оновлення, хоча очевидно, що під загрозою загибелі суспільство рано чи пізно подолає проблему і що ресурси для цього є.

Друге, позицію щодо чого варто зайняти — унеможливлення ядерного конфлікту. Про це не думають ні французи, ні решта населення земної кулі, адже людей, позбавлених почуттів пропагандою та брехнею войовничих лобі, обсідають нагальні проблеми. Для політиків нарощування озброєнь — безпечні та необхідні сходи, що прямо ведуть до економічної рівноваги та політичних гараздів.

Як я писав у першому листі, після передачі про «Зоряні війни» я зрозумів, що Ви — щира людина — потрапили в тенета страшного обману. Та оскільки Ви вже наважилися сказати, що король голий, пропоную Вам піти до кінця й не твердити, буцім на королі є труси! Проблема озброєнь швидко виявляє лінощі, підступи та безсилля політиканів. Я повинен Вас переконати!

Чи читали Ви тиждень тому в Herald Tribune, що винахідник рентгенівського лазера — головної зброї зоряних війн, винахід якої, подейкують, привів до співпраці Едварда Теллера з Роналдом Рейганом80 — щойно звільнився з лабораторії озброєнь у Ліверморі та отримав посаду викладача в Массачусетському технологічному інституті, в лабораторії, де військові дослідження заборонено?

Я переконаний: втечу його спричинили перекручені звіти про перші експерименти, де стверджувалося, буцімто він передбачив створення цієї зброї. Чудовий сценарій міг би вийти — обдарований юнак, блискучий музикант, композитор, який мріяв створити рентгенівський лазер для медичних потреб і якому пощастило знайти ідеальну формулу «променя смерті». Молодик, який для кожного смертельного спалаху скромно просив водневу бомбу, був у захопленні від фантастичних коштів, що опинились у його розпорядженні. Проте, зібравши рештки здорового глузду, він із гіркотою констатував, що його метод — нереалістичний, навіть якщо обіцяє неймовірний прибуток та об’єднує політичні кола.

Одразу спадає на думку історія з літаками-сопіями, якими вдалося обдурити політиків, що навчалися в Політехнічній школі, хоча це було очевидне шахрайство!

У Сполучених Штатах повно винахідників фантастичної зброї, ветеранів суперечки щодо контролю за ядерною зброєю СРСР. Одностайності серед них немає. Один член Академії наук повідомив мені, що неофіційне опитування показало, буцімто 99% академіків (а їх в Академії наук аж 1400 осіб) виступають проти «Зоряних війн». Джон Бардін (двічі лауреат Нобелівської премії), член наукового дорадчого комітету при Рейгані, звільнився одразу ж після промов президента, бо вважав, що тому просто начхати на світ! Комітет із контролю за озброєннями Академії наук відображає думку людей, об’єднаних високою компетентністю, і я хотів би, щоби про цю думку дізналася французька громадськість.

Отже, я резюмую те, що казав Вам під час зустрічі в Женеві:

— На кожному боці — ядерний арсенал, майже у 500 тисяч разів потужніший за бомбу, що впала на Хіросіму. Це забагато для будь-якої розумної військової стратегії. І це — результат пухлиноподібного розвитку. Для захисту вистачило б і в сто разів меншої кількості зброї — в минулому так і було. До речі, це підтверджує хоча б висока обороноздатність французького війська — якщо вона варта довіри.

Значною