Синi етюди - Микола Хвильовий

Хая пiшла в свою кiмнату й стала напроти трюмо. Подивилась на себе.

На покрiвлi латали покрiвлю: стук! стук! З'їли лiта покрiвлю…

…Пахло розтопленим салом…

Хая дивиться в трюмо й чує: Яблучкiна знову вистукує закаблучками. Тодi Хая знову пiшла до Зої й сказала з обуренням!

- Це ж хамка!

Це про Яблучкiну. I розповiла:

- Хiба я ранiш так жила? Тепер що? За iдеї. А перший мiй чоловiк був директором у заводi… Да…

Хая задумливо подивилась на Зоїну маму, а Зоя уважно, перелякано слухала.

- А що вона, ця Яблучкiна? Потаскушка! Ну вiзьми: я ж Райського добре знаю… Ти його ранiш бачила з нею?.. Ага! Ти б подивилась! вiн неглiже, а вона перед ним, як сучка хвостиком. Ну, а потiм розфуфирилась… Розумiєш? Амури.

I вiдзначила з докукою:

- А вiн - дурень. Радий за всяку цiну одкараскатись вiд неї i не знає як. Боїться скандалу. Ех ти, теоретик!

…Виходив полудень до Зоїного вiкна. Закричали в коридорi Зоїнi й маминi дiти. В саду "Гастроль" iшла репетицiя, кiнчалась репетицiя, а за силуетами димарiв курiв шлях.

Подзвонили. Це Карло Iванович принiс обiд. Зоя перелякано дивиться на маму, пiдморгує мамi, щоб не прохала в Хаї лишкiв Хаїного обiду. Мама похитала головою й пiшла одчинити дверi. А Хая пiшла до себе.

…Обiд починається, почався звичайно з того, що Хая не задоволена з обiду. Дивується: чому не видають шоколаду? А вiд борщу смердить старим салом.

Карло Iванович:

- Це ж, дєтошька, боршь, боршь всiгда з старiм салом.

Хая не витримала:

- Дурень!

Лягає на кровать i суворить брови, Карло Iванович винувато дивиться на борщ.

…За вiкном "катеринка" грає "Розлуку". Це прийшов нiмий i закричав за вiкном по-дикунськи:

- Е-е-е!

Полетiли, мабуть, засмальцьованi грошзнаки. I знову чути: стук! стук! - латають покрiвлю. Стихли бунти, громи, революцiя - латають покрiвлю.

Коли Хая не їсть - не їсть i Карло Iванович. Тодi Хая спитала:

- А узнав, на якiй пiдставi цей оболтус Пєтушков столується в совнаркомцi?

Карло Iванович розгублено подивився:

- Ах, дєтошька! Я забуфь.

Скрикнула Хая:

- Забуфь! Забуфь! Нiчого сказать - громадянин: забуфь! Хiба ти не бачиш, що ця бездара хитра, як лисиця. А вiч - забуфь! Ну й годуй Пєтушкових совнаркомкою.

Карло Iванович ще винувато подивився на борщ, а потiм несподiвано образивси.

- Шьорт знає шьо! Шьорт!

I пiдвiвся й пiдсмикнув брюки.

Тодi Хая раптом заласкавiла:

- Що ти? Що з тобою, не хвилюйся, Карль. Ах, який ти нервовий. От як поїдеш у Ялту…

Карло Iванович зневажливо подивився на Хаю, затрусилась русява борiдка, почервонiв, як стрючковий перець. Ще раз пiдсмикнув брюки й кинувся з кiмнати.

- Шьорт!.. Прибiг до Зої:

- Тафольно… Вi, Зоя, карошiй товарiшь. Каварiтє: долько она будiт мушiть мiня? Нiфшелi она мiня не люпiт? Шьорт!

IV

Поспiвав виноград - там, на березi моря, де Алупка, Яйла, Чатирдаг, Карабах, де задумливi татари: "шурум-бурум" - нащадки лихої татарви.

Останнi днi перед од'їздом.

Ранком уборщиця Прiся заплющує очi: чи зiйдуться пальцi? I в останнi днi демонстративно вистукують закаблучки: Яблучкiна й Хая. Пройшов Пєтушков на службу, конфектно, карамельне усмiхається. Iнодi й Хая йде на службу.

"…Дано сие в том, что он командируется на Кавказ по служебним обязанностям. Предлагается гражданским…" i т. д.

Завтра Райський з Яблучкiною їдуть на Кавказ.

А перед од'їздом розiгрався-таки скандал. Яблучкiна вилила в раковину помиї, а це побачила Хая.

I сказала Хая:

- Боже мiй, яка некультурнiсть! Яблучкiна фиркнула:

- Будь ласка, не вчiть. Сама знаю.

- Знаєте, та, мабуть, не все… Ах, яка некультурнiсть!..

Тодi Яблучкiна скрикнула:

- Iдiотка!

Хая зблiдла:

- Що ви сказали?

- Iдiотка!

Хая в знемозi похилилась на стiну:

- Ох, менi дурно…

Але раптом побiгла до дверей i крикнула:

- Ти думаєш, що тебе Райський любить? Дулю пiд нiс… Сучка!

Вийшов Пєтушков, конфектно, карамельне посмiхався:

- А-а-а!..

Хая скипiла:

- Чого вам треба?

- А-а-а!..

- Дурень! - i вскочила в свою кiмнату.

Хая конче хвилювалась i покликала Зою. Лаяла Яблучкiну, а потiм говорила про Пєтушкова:

- От. Живий ескiз для комедiї. Сидить у совнаркомцi й пiдслухує, що говорять. Вислухав засiдання, а потiм до якогось наркома:

"Ви ж не забивайте, Сергєй Петрович, сегодня у нас в шесть часов засєданiє".- "Да, да… я помню". А вiн же на бугайця взяв. От ескiз!.. Ну, брешеш, я таки доб'юсь, яким ти махером у совнаркомку попав.

Зоя уважно перелякано слухала й вертiла в руках газету за 26.

Iще казала Хая:

- Брешеш! Ще й з будинку цього виживу.

I додала надто серйозно:

- Хiба ти не знаєш, що тут тiльки члени колегiї будуть жити? Я за тебе, дурочка, дуже рада. Тепер ти б нiяк не вселилась. Подякуй менi.

(Кiнець! Кiнець! Кiнець!)

То б'є в лiтаври моє надхнення.

(Кiнець! Кiнець! Кiнець!)

27. Яблучкiна й Райський їдуть на Кавказ.

Метушилась Прiся:

- Баришня!

А шофер перевозив корзини на вокзал.

- Атвєтственной… Гiпо-по-по-там.

Райський увiйшов до Хаї:

- Прощайте!

I сказала Хая:

- Менi рiшуче вас шкода… Опрiдiльонно…

Шофер покликав:

- Пожалуйте, машина готова.

Райський пiдвiвся.

…А за стiною Яблучкiна вже демонстративно вистукувала закаблучками.

Райський пiшов.

27, 28, 29.

Їхати. I цим їхати.

…Це, здається, в Iбсена, а може, в Пшибишевського - сильна любов перемагає нелюбов, i нелюбов любить.

Так Хая комусь:

- Я знаю, вiн мене любить до божевiлля. Хай же переможе мою нелюбов.

А йому:

- Карль! Я люблю тебе, але в мене хороба матки. Я нервова.

Комусь:

- Вiн i справдi став неврастенiк. Йому треба женшини. Але я не можу! не можу!

Йому:

- Дорогий мiй Карль, не забудь захватити в Ялту оце шмаття: це для менструацiї.

Сьогоднi Карло Iванович ходить самоваром вичищеним.

- Ка-арль! Ка-арль!

I канарейкою летить Карло Iванович…

…А все-таки сьогоднi, в останнiй день зчинилась драма.

Карло Iванович прийшов спати до Хаї i не принiс подушки.

Хая довго мовчала.

…В саду "Гастроль" не було симфонiчної оркестри - спiвав московський Пiрогов.

Кричали:

- Блоху! Блоху!

Але не схотiв спiвати блоху: гонор знаменитости.

Раптом вдарив духовий оркестр.

Хая спитала:

- Чого ти не принiс подушки? Карло Iванович:

- Я, дєтошька, забуфь!

- Забуфь! Забуфь!

I… почала розпiкати, i… почала.

- Забуфь! Забуфь!

Як i треба було чекати, Карло Iванович довго слухав, а потiм пополотнiв. Але на цей раз так пополотнiв, як нiколи.

Спершу вiн пiдсмикнув брюки, потiм забiгав по кiмнатi i раптом закричав мов не своїм голосом:

- Рабiня! Рабiня! Шьо тi мушаєшь меня? Рабiня.