Синi етюди - Микола Хвильовий

Микола Григорович Хвильовий

Синi етюди

ВСТУПНА НОВЕЛА

Вчора в "Седi" безумствувала Ужвiй, i "Березiль" давав iлюзiю екзотичної зливи. А сьогоднi над Харковом зупинились табуни пiвденних хмар i йде справжнiй тропiчний дощ - густий, запашний i надзвичайно теплий. Горожани зовсiм збожеволiли з такої несподiванки й висипали на вулицi. Про тропiк Козерога вони знали тiльки з географiї, а тут трапилось чудо - i тропiк Козерога завiтав на Лопань. Натовпи суєтяться, ловлять язиками солодкi краплi тихої тропiчної зливи й нiяк не думають ховатись пiд навiсами домикiв.

- Чудесно,- говорю я й булькаю в теплi калюжi. Юлiян Шпол, автор комедiї "Катiна любов або будiвельна пропаганда", мовчки за мною: я завжди забiгаю вперед. Весь вiн як мокре курча, i - дивно! - з його капелюшка тече чомусь синя вода. Я повертаюсь до нього й говорю:

- Сьогоднi моє любиме число - 13. Отже, сьогоднiшнiй день мусить принести нам якусь приємну несподiванку. Як ти гадаєш, що це має бути?

- Очевидно, зустрiнемо професора Канашкiна,- серйозно вiдповiдає мiй приятель.

I дiйсно: в кав'ярнi Пока до нас пiдходить названий професор, i пiдходить з такою, знаєте, усмiшкою, нiби вiн допiру наївся карамелi. Вiн нас вiтає, робить нам кнiксен та кiлька комплiментiв, розповiдає щось про критичну оглоблю й тут же читає нам свiй науковий труд пiд такою назвою: "Що таке липа, як так трапляється, що професорська кафедра раптом стає липова, що таке, нарештi, липовий професор, його роль в марксистському суспiльствi, а також про соцiальне корiння богемських ухилiв серед наших iспанських письменникiв".

- Чудесно! - говорю я, похлопавши Канашкiна по плечу й узявшись двома пальцями за його пiджачну петельку.- Чудесно! Ти подаєш великi надiї, i я певний, що суспiльство на слiдуючий рiк обере тебе членом свого парламенту.

- Ну що ви! - червонiє мiй професор.- Я зовсiм не припускаю, щоб моя робота мала такi несподiванi наслiдки.

Але ми - я й Юлiя Шпол - стоїмо на свойому: мовляв, без бляхи тут не обiйдеться, мовляв, на слiдуючий рiк ми вже саме Канашкiна будемо обирати, мовляв, вiн же знає, що в цьому роцi ми таки зумiли провести кiлькох своїх кандидатiв.

- Дякую, дуже дякую! - говорить професор, i ми виходимо з ним на вулицю.

Нас зустрiчає та сама тропiчна злива. Я запевняю, що "Три мушкетери" написав несамовитий Ринальдо Ринальдiнi, а професор Канашкiн запевняє, що цей твiр не належить перу "письменника Ринальдо Ринальдiнi, а належить перу французького письменника Гофмана-молодшого, що писав пiд псевдонiмом Дюма (батько)". Тодi до нас пiдходить Олесь Досвiтнiй (переступає через калюжу) i каже:

- Драстуйте, товаришi! Драстуйте й ви, професоре Канашкiн!

- Драстуй! - говоримо ми й ловимо язиками краплi теплої тропiчної зливи.

Олесь Досвiтнiй iнформує, що вiн допiру скiнчив свiй новий твiр пiд такою назвою: "Собор Паризької Богоматерi". Вищеназваний професор виймає олiвець i записує: "Олесь Слiсаренко написав удосвiта новий твiр "Собор Паризької Богоматерi". Потiм до нас пiдходить вiдомий панфутурист Семенко й одразу ж починає ображати мене дотепами й лаяти за французькi фрази, що я їх вживав у своїх памфлетах: мовляв, це ж французьке парикмахерство. Я з ним погоджуюсь, i таким чином виявляється, що я творив свiдоме французьке парикмахерство. Тодi беру "Зустрiч трьох" i питаю:

- А що значить NР, що стоїть над кожним твоїм вiршем у цьому збiрнику?

- Як що? - каже Семенко.- Це значить - кiнська сила!

- Боже мiй! - скрикнув я.- Таж кiнська сила має зовсiм iнше позначення.

Панфутурист нiчого не вiдповiв, i таким чином виявилось, що вiн творив несвiдоме латинське парикмахерство.

Юлiян Шпол зареготав. Семенко зблiд i пiшов до Красної гостиницi. Ми його не затримували, як i професора Канашкiна.

Нарештi пiдiйшли до Держвидаву. Там ми обтрусились вiд дощу й зустрiли ще кiлькох творцiв читанок ("папа рєжєт, мама клєiт"). До Держвидаву мусив зайти сьогоднi якийсь начальник, i тому в однiй кiмнатi пахло репейним маслом - саме тим, що не з agrimonia eupatorium, а з lарра. В кiмнатi Аркадiя Любченка, автора "Буремної путi", кiлькох талановитих оповiдань i не закiнченого ще роману, до нас пiдiйшов Пилипенко, автор "Байкiвницi" й закiнченого роману "Малоросiя", i каже до мене:

- А в цьому роцi вашого прiзвища в держвидавiвському календарi не буде.

- Пiд рубрикою "iсторичнi подiї"? - питаю я.

- I пiд рубрикою, i без рубрики! Нiяк не буде!

- Та невже? - кажу я й сiдаю до столу, щоб трохи поплакати. I я плачу гiркими слiзьми. Тодi Пилипенко, Юлiян Шпол i Олесь Досвiтнiй (як i Аркадiй Любченко) починають утiшати мене. Але як утiшити? Я говорю крiзь сльози:

- За що? За що? - I, вийнявши з кишенi жменю пiдсмаженого насiння, вибираю гарбузовi кабачки й з смаком лузаю гарбузовi кабачки (мовляв, "за що? за що?").

Нарештi, поговоривши про садизм, пролетарських письмоводителiв i рябу шкапу, ми йдемо до нашого мецената - Раїси Азарх. Вона зустрiчає нас милою усмiшкою.

- А…- говорить Раїса Азарх.- Дуже рада вас бачити! А тебе, Nicolas, особливо!

Вона менi пропонує перевидати мої твори пiд назвою "Твори". Я, звичайно, вiдмовляюсь. Словом, я проти. Вона - за. Я проти! Вона - за! Виявляється також, що за i мої приятелi, як от Аркадiй Любченко. Тодi я погоджуюсь, i ми складаємо умову.

…I от умову складено. Я знову перечитую свої оповiдання (до речi, страшенно нудно перечитувати) i сiдаю писати "вступну новелу". Але що писати? Знаю тiльки, що написати обов'язково треба, бо ж i я все-таки несу вiдповiдальнiсть за себе.

…I от я вiдповiдаю. По-перше - "твори". Це зовсiм не "полное собрание сочинений", це не претензiя - це непереможне бажання моїх меценатiв: Раїси Азарх, Сергiя Пилипенка i Аркадiя Любченка. Отже, за всякими оправками з приводу назви звертайтесь, будь ласка, до вищеназваних меценатiв. I далi (щоб не забути): в перший, у другий, як i в дальшi томики я вкладаю речi, ще нiде не друкованi.

А тепер про змiст. Свою наймолодшу збiрку я писав на початку тридцятих рокiв нашого столiття (в 1921-1922). В кiмнатi, де я працював, було страшенно тiсно (жило багато народу), так що я мiг сiдати за стiл лише вночi. Саме тому, мабуть, у моїх творах i мжичка.

Нi, мабуть, не тому: я просто фiксував настрої тридцятих рокiв.

Тепер про форму. Я, знаєте, належу до того художнього напрямку, який сьогоднi не в модi. Я, пробачте за вольтер'янство, я… романтик! Саме вiдси й iде розхристанiсть i