Синi етюди - Микола Хвильовий

Ну i спека!

Зовсiм збожеволiла - до старшого лiкаря посилає. Впросити, значиться.

- Тьху! От хранзоля дурна.

Ще побiг до Мазiя, а той, як папуга, завiв:

- Не найдуть!

Що тут робити? Вилаявся в "бога й у богородицю" та й пiшов у палати. От.

…А на цвинтарi вже вирили чоловiка голубого, i барачний лiкар так визнав: умер вiд задухи, отож живим закопали.

I рветься вже собака до баракiв, нюхом чує, де злодiї.

Пустили собаку. I самi пiшли.

Iз старшим-голубим барачний лiкар iде.

I вже виганяють з палат.

- Ста-нов-и-ись!

Отже, по-солдатському: становись.

Збились у купу санiтари й санiтарки.

Не так. У шеренги треба.

Гомонiли. Гомонiли.

Гомiн стих.

Держали стих.

Держали собаку за нашийника, а потiм пустили.

Знову пiшов дощ, у калюжах булькає.

Обнюхує собака кожного - мовчить.

А добiгла до Мазiя - загавкала.

Вивели Мазiя з шеренги.

…Ех, Юхиме, Юхиме!

Загавкала й бiля Юхима.

- Виходь!

Потiм повели до старшого лiкаря допит чинити.

Юхим каже:- Нiчого не знаю.

А Мазiй ярками подивився й байдуже кинув:

- Ну да, живого закопали.

…Вивели їх у двiр i повели в мiсто.

Дощ знову вщух.

Було це тодi, коли мiськi вулицi сонно прислухалися до тишi. Город спав.

Тiльки тротуари де-не-де глухо одмiрювали кроки вартових.

…Втретє розривали свiжу могилу, що на цвинтарi бiля баракiв.

Струпiшали цурупалки людського тiла.

Сморiд.

Не чути було, як спiвали ринви одноманiтну пiсню в переливах легкого дзвону.

А збоку шарудiли в листях мишенята дощової осенi.

Крiзь туман баракiв майже не видно. Видно постатi край ями.

Верби йдуть за мiсто до провалля, де вмирає тiло.

I от бiля ями iз зав'язаними руками стоять - Юхим i Мазiй.

Ясно? Скiльки шликiв? - Ховає туман.

До Юхима:

- Ну, кажи: жидам продався?

Мовчанка.

- Ух, ти, жидовська пико!

Важкий кулак гупнув в обличчя.

Одскочив убiк, став бiля верби. Це - Юхим.

…Коли могилу розрили, бiля ями поставили Мазiя.

- Лiзь!

Усяка буває смерть, це зрозумiло, i буває смерть, коли вiд неї смердить трупами.

Промайнула мисль.

Юхим зиркнув на яму i кинувся в туман. Де руки? Нема рук!

…Бац!

I затрiпотiло живе серце, а потiм луснуло.

Кров поточилась у листя. Iще чути було:

- Ух, ти, жидовська пико!

…Над цвинтарем проходив туман важкий - осiннiй.

…Всяка буває смерть, i буває, коли вiд неї смердить трупами.

- Лiзь!

Мазiй подивився безоднями в туман i полiз у яму, в гору людського м'яса.

…Це було тодi, коли мiськi вулицi сонно прислухалися до осiнньої брудної тишi.

…Дощ знову вщух…

СВИНЯ

I

Це каже зоологiя:

"…має сорок чотири зуби. Sus domesticus: йоркширська, темворст, суфолькська, ессекська i ще багато. I ще: sus scrofa: дик, вепер - є в Азiї, залишився i в Європi".

Iще треба розповiсти про Карла Iвановича i про Хаю - мiж iншим, а про свиню буду говорити потiм.

А тепер iще про будинок, а може, ще про кого-небудь.

Будинок…

Будинок має чотири виходи, входи. Вихiд вiсiм квартир, квартира чотири-п'ять кiмнат, а кiмнати (назад!) - дають ще квартири. У кiмнатах, у квартирi, де Хая, не де Карло Iванович, нижче поверхом,- чотири квартири: Хая, сiм'я товаришки Зої з Зоєю i два товаришi: один товариш з товаришкою, тепер жiнка (чи як там?): Райський i вона, Яблучкiна. Четвертий - Пєтушков.

От.

А от припустiм.

Два балкони: один вище, другий нижче.

…Чи тут, чи там, чи десь цвiркун точить крильця… (Є такi ярки - цвiркунячi, повно точiння, коли вечiр, коли в степу блукає таємно червоний огонь: мабуть, багаття, а мабуть… не знаю). Двадцять крокiв гримає духовна музика - це сад "Гастроль". А коли стихає, тодi симфонiчна оркестра.

Дивлюсь - лiхтарi, лiхтарi, лiхтарi, як золотий горох: це над будинками, видно з будинку, що над будинками.

…А десь збираються їхати кудись. Пiд'їдуть до семафора, а там iще семафор, iще семафор…

Так от - пiд балконом гризуться собаки, зрiдка плачуть коти, мов тi дiти.

Вечiр. А потiм - нiч.

- Мяу-у-у!

Садок. Iз садка арiя з "Iвана Сусанiна". I тому, що Глинка великий композитор, i мiсто не мiсто, i огнi не огнi, сумно, тоскно, радiсно… I знову сумно…

Чи тут, чи там, чи десь цвiркун точить крильцями…

А коли вистукував цвiркун (тодi прийшов вечiр), Хая пiшла на балкон i через бильця перехилилась, щоб покликати:

- Ка-арль! Ка-арль!

Це так: язик до пiднебiння. От повторiть голосно:

- Ка-арль! Ка-арль!

Чоловiк живе i вiн не знає, що вiн мавпує. Один зробить "гав" - другий зробить "гав!", бо в природi теж: весна заплаче дощами, а потiм i осiнь заплаче дощами. Мiж iншим, чом ми бабники. Ви як гадаєте? А от Латвiя нiбито рiка i тихенько струмкує, це тому, що Латвiя нагадує латаття, а бiля латаття вода якось завжди струмкує.

Хая покликала й пiшла в кiмнату.

А тодi на схiдцях шум, тупiт, i влiтає канарейкою Карло Iванович.

- Шьо, дєтошька?

Карло Iванович "шьо" - прибалтiйський акцент: "шьо". Христосик Карло Iванович, во благообразiї: русява борiдка, а в сiрих очах смирення (вода бiля латаття тихо струмкує).

Хая показала пальцем:

- Там я напiсяла, вiзьми винеси.

Карло Iванович заметушився, спотикнувся, схопив "генерала" i вискочив.

…А тепер -

- а тепер Хая лежить на канапi. Карло Iванович, коли розсердиться - "Ах, цi жiрнi шеншiнi…" (здається: жiрнi женшини всюди, навiть, де цвiркун точить крильця, навiть сняться - всюди… жiрнi шеншiнi…).

Карло Iванович увiйшов з порожнiм "генералом" i поставив його обережно пiд кровать.

I сiв… i не сiв…

Хая сказала суворо:

- Iди. Можеш iти. Можеш сьогоднi не приходити.

…Коли б'ються пiвнi, а потiм один тiкає, тодi одному чуб настовбурчений. Так i Карло Iванович.

Карло Iванович пiшов, вiн не розсердився, стримав себе, тому що вiн пiвнiчний чоловiк, а на пiвночi довго холодно.

А прийшов сюди через пiвгодини (на п'ять хвилин) Райський - живе за стiною. Райський прийшов сказати:

- Єрунда!

Єрунда: пишуться тези, тезове царство. У Райського тезовий стiл, спецiально, стоси.- Я здихаю! - Єрунда. З жахом: - Що ви робите? - Єрунда!.. Не думаєте ви цього: коли тези згорiли, тодi вилетiла з них лiтера "з", поширяла над землею й сiла на своє одвiчне мiсце. I пiшло звучати в другiм таборi:

- З-з-з-з-з-з-з!

- З-з-з-з-з-з-з!

Звучить холодно, уїдливо, одноманiтно…

Райський мовчить. Бiльше мовчить. Коли висловиться -

- доклад по питанню… Докладач т. Райський.

…Хая взяла, за руку, а потiм на вухо, а потiм лукаво:

- Правда?

Похмуро:

- Так…

Тодi Хая