Чінгісхан - Василь Григорович Ян

Віддалік, у степу, широким кільцем розсипалися чорні татарські намети і руді шерстяні тангутські юрти. Це був особистий «курінь»[76] Чінгісхана, стоянка тисячі добірних охоронців-вершників на білих конях. До цієї охорони належали тільки сини найзнатніших ханів; з них каган вибирав найбільш кмітливих і відданих і призначав начальниками загонів.

А ще далі розташувалися інші курені; вони тяглися по рівнині і підіймались до самих гір, покритих густим лісом. Між куренями у степу паслися верблюди і табуни різношерстих коней. Конюхи з гиканням скакали, розмахуючи арканами, і пильнували, щоб коні різних табунів не змішались або не наблизилися до косяків кобилиць з лошатами.

Перед тим як вирушити на землі мусульманів, монгольський володар послав у Бухару до шаха Хорезму Мухаммеда посольство з багатими дарами. На чолі цього посольства він поставив відданого йому мусульманина Махмуд-Ялвача, багатого купця родом з Гурганджа, що раніше посилав каравани з Середньої Азії до Китаю. Йому доручено було довідатися, що робиться у західних землях, які там війська і чи готовий до війни шах Хорезму. Водночас Чінгісхан послав туди багато таємних лазутчиків.

У зборках їхнього одягу ще зберігся аромат квітів далеких країн.

Розгромлений Самарканд став тимчасовою столицею останнього шаха Хорезму. Щоб відзначити свою перемогу над волелюбними самаркандцями, Мухаммед збудував там високу мечеть і розпочав будування великого палацу. Він усе ще вважав себе великим завойовником, який, подібно до Іскендера Дворогого, повинен вирушити з військом відданих йому кипчаків на кінець всесвіту і розсунути кордони володінь хорезм-шахів до Останнього моря[77], за яким починається морок. Він вважав своїм головним і небезпечним супротивником багдадського халіфа Насира, що не схотів уступити Мухаммедові звання глави всіх мусульман. Спочатку треба було розгромити Насира і встромити кінець списа у священну землю Багдада перед його головною мечеттю, а потім повернути коня і рушити на схід, щоб завоювати далекий, славний своїми багатствами Китай.

Мухаммед зібрав велике військо. Розгорнувши зелений прапор пророка, він рушив через Іран до Багдада, столиці арабських халіфів.

Однак незабаром передова частина шахського війська, яка не мала теплого одягу, загинула в горах Ірану, потрапивши у хуртовину; втративши сили, вона була вирізана нечестивими курдами. Це нещастя зупинило Мухаммеда, і він почав сумніватись у необхідності війни з халіфом. «Чи не гнів це божий?» — думав він і повернувся до Бухари, де тимчасово «поставив свій посох мандрування».

Сюди восени року Зайця (1219) прибуло велике посольство від Чінгісхана, великого кагана монголів, татар, китайців та інших народів, які живуть на сході. Хорезм-шах знову мусив зайнятися татарами.

До високих воріт шахського палацу під’їхали на рябих степових конях посли Чінгісхана — троє мусульман з числа найбагатших купців, які щороку посилали каравани з крамом із Хорезму в різні кінці Азії. Ці купці, родом із трьох великих міст, Гурганджа, Бухари і Отрара[78], давно були на службі у Чінгісхана. Такі багаті купці звичайно складали торговельні компанії і приймали гроші від вкладників, які хотіли випробувати щастя уторгівлі. Накази їхні про виплату грошей по торгових угодах на величезні суми виконувалися всюди без затримки, як на віддаленому сході, так і на крайньому заході Азії, а платежі по них провадилися швидше, ніж надходження податків до казни правителів.

Подарунки хорезм-шахові Мухаммеду були привезені на сотні верблюдів і на одній яскраво розмальованій гарбі, запряженій двома довгошерстими яками. Народ стояв на вулиці густим натовпом від заміського палацу, що його було надано для посольства, і до воріт шахського Арка. Нарядні прикажчики цих купців, одягнені в однакові халати з китайського шовку, знімали з верблюдів в’юки, розв’язували їх і переносили незвичайні, рідкісні подарунки до приймального залу палацу.

Серед подарунків були злитки цінних металів небаченого кольору, роги носорогів, мішечки з мускусом, червоні й рожеві корали, різні чашечки з яшми і нефриту, штуки дорогоцінної тканини «таргу», зітканої з шерсті білих верблюдів, що її підносять лише ханам; шовкові тканини, гаптовані золотом, штуки тонкої і прозорої, як павутина, тканини. Нарешті прикажчики внесли величезний шматок золота з китайських гір, завбільшки з верблюдячу шию. Це золото привезли на гарбі довгошерсті яки.

Хорезм-шах прийняв послів, сидячи на високому старовинному троні султана Османа, останнього з роду Караханідів. Шах був у парчевому одягу, як і почет, що його оточував; він сидів задумливий і байдужий, з напівзаплющеними повіками. Погляд його блукав далеко, поверх голів присутніх. Поряд із троном стояв великий візир і товпилися інші вищі сановники держави.

Троє послів, уклонившись до землі, опустились на коліна і розповіли про причину свого приїзду. Старший посол, високий і огрядний Махмуд-Ялвач, почав:

— Великий Чінгісхан, повелитель усіх монголів, послав наше надзвичайне посольство, щоб зав’язати вузли дружби, миру і доброзичливого сусідства. Великий каган посилає хорезм-шахові подарунки і свої привітання і доручив нам заявити такі його слова… — Махмуд-Ялвач передав другому послові пергаментний сувій, до якого білим шнуром була прикріплена синя воскова печать.

Другий посол,