Чінгісхан - Василь Григорович Ян

Товмач переклав слова імама. Джучі-хан недбало взяв золоту пластинку.

— Маленька пайцза з кречетом… — зауважив він, пильно стежачи за степом, де в усіх напрямках скакали вершники. Він повернув золоту пластинку шейх-уль4сламу і сказав:

— Ні! Ти нам потрібний, поки ти грієшся біля серця твого государя. Їдь назад до твого довірливого шаха і надсилай нам знову сповнені відданості листи.

І монголи одразу забули про імама. Бій наближався до горба. Туркмени Джелаль ед-Діна відкинули монголів лівого крила, частину порубали, решту тіснили до болота.

Усі троє монгольських начальників навскач спустилися з горба.

Бій точився до вечора. Туркмени і кара-китаї, перекинувшись на ліве крило, атакували монголів. Вони билися окремими загонами. Монголи то розсипались і, тікаючи, кидалися вбік, то раптом повертали коней і стрімко нападали на переслідуючих туркменів, щоб знову після цього кинутися навтіки. Коли смеркло, монголи раптом помчали до свого табору.

Хорезм-шах повернувся до горба і провів там тривожну ніч. Навколо полягали спати кипчацькі воїни біля своїх коней, прив’язавши їх арканами.

Вдалині багряними спалахами тріпотіло небо, відбиваючи полум’я монгольських багать. Вогні палали всю ніч. «Монголи готуються до ранкового бою», — говорили кипчаки. З усіх кінців степу долітали стогони і волання про допомогу, — половина кипчацького війська пораненими і забитими лягла в цій битві.

Джелаль ед-Дін переконував хорезм-шаха:

— Відступати тепер, коли монголи не могли нічого вдіяти з нашим військом, це — загубити свою славу. Вони зараз укріплюються в таборі… Отже, треба негайно, цієї ж ночі, підкрастися, напасти раптово і побити їх.

— Завтра я буду продовжувати битву, — сказав Мухаммед, кутаючись у соболеву шубу.

Коли скісне проміння сонця побігло по степу і від горбів потягнулися довгі тіні, військо хорезм-шаха, знову вишикувавшись трьома частинами, рушило на монголів.

Але в їхньому таборі, за димними вогнищами, було порожньо: в ньому не залишилось жодного монгольського воїна. Валялися тільки трупи по-звірячому порубаних меркитів, та шкандибало кілька кривих верблюдів.

Посланий навздогін за монголами загін туркменів повернувся надвечір.

— Монголи так швидко тікали на схід, що ми бачили тільки хмару куряви, яка неслася в далечінь.

— Вони добрі воїни, я ніколи ще не бачив таких! — зауважив хорезм-шах і наказав своєму військові повернути коней назад.

— Це були передові розвідники, — сказав шахові Джелаль ед-Дін. — Вони повернуться з величезним військом. Зараз треба йти за ними, стежити, з’ясувати, що вони готують, і самим поспішно готуватися до війни…

— Ти міркуєш, як недосвідчений юнак, — відповів Мухаммед. — Монголи ніколи більше не відважаться напасти на мене!..

Цей цар відзначався надмірною жорстокістю, проникливим розумом і перемогами.

У верхів’ї Чорного Іртиша, біля підніжжя самотнього кургану серед зеленого степу, стояв жовтий шовковий намет. Він був одібраний Чінгісханом у китайського імператора. Позад намету стояли дві великі монгольські юрти, обтягнені білою повстю: в одній юрті перебувала остання дружина Чінгісхана, молода Кулан (дочка забитого монголами хана меркитів) разом з маленьким сином Кюльканом. У другій юрті розмістилося сім служниць китайських рабинь.

Перед наметом на майданчику горіли вогні на складених із каміння жертовниках. Між цими вогнями повинні були проходити всі, хто з’являвся на поклін до великого кагана: «Вогнем, — як пояснювали шамани, — очищаються злочинні помисли і відганяються злі «діви», що приносять нещастя й хвороби, кружляючи невидимо навколо зловмисника».

Старий головний шаман Бекі і четверо молодих шаманів у гостроверхих повстяних шапках і білих просторих балахонах ходили навколо жертовників, б’ючи долонями по великих бубнах і струшуючи брязкальцями. Серед завивань вони вигукували молитви і підкидали у вогонь смолисті гілки і сушені ароматні квіти.

З одного боку намету стояв прив’язаний до золотого припону білий жеребець, на ймення Сетер. У нього були вогняні очі і срібляста біла шерсть по чорній шкірі. Він ніколи не знав сідла, і жодна людина не сідала на нього. Під час походів Чінгісхана — як пояснювали шамани — на цьому білосніжному коні їхав незримий могутній бог війни Сульде, покровитель війська монголів, і вів їх до великих перемог.

З другого боку намету був прив’язаний завжди осідланий широкогрудий ІІейман, улюблений бойовий кінь Чінгісхана, буланий, з чорними ногами і хвостом і чорним ременем уздовж хребта — потомок диких степових коней.

Поряд із конем Сетером було прикріплено високе бамбукове древко із згорнутим білим прапором Чінгісхана.

Навколо кургану розташувалися дозором охоронці, тургауди, в кольчугах і залізних шоломах; вони пильнували, щоб жодна жива істота не наблизилась до намету великого кагана. Тільки ті, хто мав особливі золоті пластинки — пайцзи — з зображенням тигрової голови, могли минути застави вартових тургаудів, щоб підійти до кургану з жовтим шовковим наметом.