Самоцвіт семи зірок - Брем Стокер

— Дивним! — сказав я. — Дивним! Це найдивніша річ, яка зі мною коли-небудь траплялась. Все настільки дивно, що так і чекаєш на те, що буде далі. А що ви маєте на увазі?

Детектив помовчав, а тоді рішуче мовив:

— Бачите, я не з тих, хто вірить у магію! Я вірю фактам і врешті-решт вони не підводять — завжди виявляється, що на все є причина і мотив. Цей новий джентльмен каже, що ті предмети були вкрадені з його кімнати в готелі. Судячи з деяких речей, які він сказав, світильники насправді належали містеру Трелоні. Його дочка тієї ночі спить у кімнаті на першому поверсі. Вночі було чутно, як відчинялося вікно. Й от ми знаходимо вкрадені речі в кімнаті, яка розташована поруч із тією, в якій вона спала!

Він зупинився. Мені було прикро, та я мусив поглянути правді у вічі. Цього вимагали почуття, котрі плекав я до міс Трелоні, а то була дуже глибока любов і відданість.

— І який висновок? — запитав я вдавано байдужим тоном.

Детектив відповів із холодною зухвалістю переконаності:

— Висновком для мене є те, що крадіжки взагалі не було. Хтось приніс речі до будинку, і їх передали через вікно на першому поверсі. Їх поклали до шафи, причому так, щоб їх знайшли, коли буде потрібно!

Чомусь я відчув полегшення — це припущення було занадто абсурдне. Проте я не хотів виявляти своїх почуттів і відповів якомога серйозніше:

— І хто ж, за вашим припущенням, приніс їх сюди?

— Це питання залишається для мене відкритим. Можливо, й містер Корбек, адже було б надто ризиковано довіритись третій особі.

— Тоді цілком логічним продовженням ваших висновків є те, що містер Корбек брехун і шахрай, що він у змові з міс Трелоні, щоб обманути когось у цій справі зі світильниками.

— Це надто різкі слова, містере Росс, для них іще зарано. А я повинен іти за вказівками свого розуму. Можливо, в цьому замішана якась інша сторона. Справді, якби не одна деталь, то я і не подумав би підозрювати міс Трелоні. Але щодо Корбека я певен. Речі не могли забрати без його дозволу. Хоч як там воно було, а він брехун! Гадаю, не варто було б залишати його в домі, де так багато коштовних речей та оздоб, але ми з напарником будемо наглядати за ним. Він зараз у моїй кімнаті, охороняє світильники, але Джоні Райт також там. Звісно, містере Росс, все це також лише між мною та вами.

— Саме так! Ви можете покластися на моє мовчання, — сказав я, і він пішов, щоб пильно спостерігати за єгиптологом.

Того дня, здавалося, мене знову переслідували прикрощі, бо незабаром до мене прийшов лікар Вінчестер, який збирався додому після нічного візиту до пацієнта. Він сів на запропоноване крісло й одразу почав:

— Дивна вся ця справа. Міс Трелоні тільки-но розповіла мені про викрадені світильники і про те, як їх знайшли в шафці Наполеона. Здавалось, іще одне ускладнення у цій справі, та для мене воно стало полегшею. Я вже вичерпав усі можливі людські та природні пояснення справи і починаю звертатися до надлюдських і надприродних. Тут відбуваються такі дива, що, гадаю, незабаром ми дізнаємося їхню розгадку. Цікаво, чи міг би я отримати кілька відповідей від містера Корбека, не ускладнюючи ситуації і не створюючи нам незручностей? Він багато знає про Єгипет і все, що з ним пов’язане. Може, він не відмовився б перекласти декілька ієрогліфів, як ви вважаєте?

Трохи обдумавши справу, я заговорив. Нам була потрібна уся можлива допомога. Щодо мене, то я повністю довіряв обом чоловікам і будь-яке порівняння думок чи взаємна допомога могли б принести результати і навряд чи могли б зашкодити.

— Безперечно, я попрошу його. Він схожий на досвідченого єгиптолога і здається мені хорошою людиною й ентузіастом. До речі, треба бути обережнішим із тією інформацією, яку ви отримаєте від нього.

— Без сумніву! — відповів лікар. — Крім вас, я ні з ким не обговорюватиму цього. Ми повинні пам’ятати, що містерові Трелоні може не сподобатися те, що пхали носа до його справ.

— Послухайте — сказав я, — зачекайте тут хвильку, а я попрошу його прийти і викурити з нами люльку. Тоді ми зможемо все обговорити.

Він мовчки погодився, і я погукав містера Корбека. Гадаю, детективи були задоволені тим, що він пішов. По дорозі в кімнату він сказав:

— Мені не хочеться залишати світильники там, наодинці з людьми, які повинні їх охороняти. Вони надто коштовні, щоб залишити їх із поліцією!

З цього було видно, що підозра не обмежувалася сержантом Доу.

Містер Корбек і доктор Вінчестер одразу ж встановили дружні стосунки. Мандрівник підтвердив бажання надати зі своєї сторони всю можливу допомогу, якщо вона стосувалась того, про що він міг вільно говорити. Це прозвучало не надто переконливо, але доктор Вінчестер одразу перейшов до справи:

— Я хотів би, щоб ви переклали для мене деякі ієрогліфи.

— Певна річ, із превеликим задоволенням, наскільки зможу. Бо мушу вам сказати, що ієрогліфічне письмо ще не до кінця опановане, хоча ми наближаємось до цього! Що це за напис?

— Їх два, — відповів той. — Один я принесу сюди.

Він вийшов і повернувся за хвилину з мумією кота, яку він того вечора познайомив із Сильвіо. Вчений взяв її і після короткого обстеження сказав:

— Тут немає нічого особливого. Це звертання до Басти, Володарки Бубастісу, з проханням принести багаті хліби і молоко на поля Елізії. Всередині може бути щось більше, і якщо вам цікаво її розгорнути, я зроблю все, що зможу. Проте,