Самоцвіт семи зірок - Брем Стокер

— Напис на котячій мумії в кімнаті містера Трелоні.

Обличчя містера Корбека спохмурніло.

— Hi! — сказав він. — Цього я не можу зробити! Зважаючи на всі події, я просто зобов’язаний зберігати мовчання про речі в кімнаті містера Трелоні.

Доктор Вінчестер і я одночасно заговорили. Я сказав лише:

— Шах і мат! — із цього лікар міг зрозуміти, що я здогадався про його намір.

Доктор Вінчестер пробурмотів:

— Просто зобов’язані зберігати мовчання?

Містер Корбек одразу відповів на виклик:

— Зрозумійте мене правильно! Я не пов’язаний конкретною клятвою, але моя честь зобов’язує мене мовчати — з поваги до тієї довіри, якою обдарував мене містер Трелоні. Гадаю, він поставив перед собою конкретну мету, й мені не слід забігати поперед нього в цьому ділі. Може, ви знаєте, може, й ні, але містер Трелоні — великий учений. Останні роки він поставив перед собою якусь дуже важливу мету і не шкодував задля досягнення її ні зусиль, ні коштів. Гадаю, він на шляху до відкриття, яке поставить його до лав найвидатніших дослідників нашого часу. А зараз, коли кожна хвилина може принести йому успіх, він лежить непорушний!

Він замовк від надміру емоцій. За деякий час він заспокоївся і провадив далі:

— Знову ж таки, зрозумійте мене правильно щодо іншого питання. Я сказав, що містер Трелоні довірився мені, але я зовсім не збираюся переконувати вас у тому, що знаю всі його плани. Мені відомий той історичний період, який він вивчав, конкретна історична особа, життя якої він досліджував, та більше я нічого не знаю. Я переконаний, що саме з цією історичною особою пов’язані його плани, та сказати не можу нічого. Прошу пам’ятати, джентльмени, що я добровільно прийняв позицію безумовної довіри. Я поважаю це і проситиму кожного з моїх друзів робити те ж саме.

Він говорив із надзвичайною гідністю, і з кожною хвилиною у нас із доктором Вінчестером зростала повага до нього.

— Я й так сказав забагато, — провадив містер Корбек, — і знаю, що навіть дрібний натяк на суть справи може загрожувати успіху його роботи. Але я переконаний, що ви обоє бажаєте допомогти йому… і його дочці! — сказав він, дивлячись мені просто у вічі.— Він настільки безпомічний і причина цього настільки таємнича, що я не можу не думати, що це якимось чином є наслідком його власної роботи. Певне і те, що він очікував якоїсь невдачі. Я хочу зробити все, що зможу. Я прибув до Англії, переповнений радості від думки, що виконав місію, яку він мені довірив. Я дістав речі, які, за його словами, були останніми предметами його пошуків, і я був певен, що тепер він зможе розпочати експеримент, про який так часто мені натякав. Це просто жахливо, що саме в цей час із ним трапилося таке лихо. Докторе Вінчестер, ви розумний і сміливий лікар. Хіба ж ви не можете віднайти якогось способу, щоб розбудити хворого з його неприродного ступору?

Запала пауза, відповідь була повільною і обдуманою:

— Звичного способу, наскільки мені відомо, немає. Можливо, є якийсь незвичний, але немає сенсу намагатися його відшукати, хіба що за однієї умови.

— Якої ж?

— Знання! Я не маю найменшої гадки про Єгипет, його мову, письмо, історію, секрети, ліки, отрути, окультні сили… Ця хвороба чи цей стан, у якому перебуває містер Трелоні, якимось чином пов'язаний з Єгиптом. Я одразу це запідозрив, потім ця підозра переросла у впевненість, хоча й без підтверджень. Те, що ви сьогодні розповіли, підтверджує мій здогад і змушує вірити, що потрібно мати доказ. Гадаю, вам відомо не все, що сталося відтоді, як відбувся напад… Тепер я вважаю, що ми повинні вам довіритись. Якщо містер Росс не заперечує, я попросив би його розповісти. Він більш управний у викладенні фактів, ніж я. Він може говорити коротко і розповість якнайкоротше про те, що сам бачив і чув, а також викладе свідчення інших осіб. Коли ви знатимете все, то, сподіваюся, зумієте оцінити, що краще допоможе містеру Трелоні втілити його таємні бажання — ваше мовчання чи ваші слова.

Я ствердно кивнув. Містер Корбек підскочив і з характерною для нього імпульсивністю потиснув руку кожному з нас.

— Домовились! — сказав він. — Я усвідомлюю всю честь вашої довіри і зі свого боку обіцяю, якщо побачу, що мій обов’язок перед волею містера Трелоні і його власні інтереси дозволять моїм вустам розповісти про його справи, то я говоритиму зовсім вільно.

Я детально розповів про все, що сталося відтоді, як мене збудив стукіт у мої двері на Джермін-стріт. Я не сказав лише про свої почуття до міс Трелоні, а також про свої розмови з сержантом Доу, які самі по собі були приватними і в будь-якому разі вимагали мовчання. Затамувавши подих, містер Корбек слідкував за моїми словами. Деколи він підводився і збуджено крокував по кімнаті, а потім знову сідав. Деколи йому хотілося щось сказати, але він стримувався. Гадаю, розповідь допомогла й мені скласти власну думку, бо коли я говорив, усе вимальовувалося набагато чіткіше. Більш і менш важливі події вишикувалися у правильному порядку. Вся історія набула чіткості, невідома була тільки її причина — тепер вона здавалася ще таємничішою, ніж раніше. Виокремлені факти, сумніви, підозри, припущення створили переконливу цілісність, у цьому й була перевага тієї розповіді.

Очевидно було, що вона переконала містера Корбека. Він не почав нічого пояснювати чи уникати, але одразу перейшов до справи і заговорив безстрашно, як справжній мужчина:

— Це все вирішує! Тут діє якась сила, котра потребує особливої уваги. Якщо ми будемо й далі блукати в темряві, то лише станемо перешкодою один для одного і