Самоцвіт семи зірок - Брем Стокер
— Певна річ, — провадив сержант, — такі самі можуть бути в Британському музеї… Знаєте, містере Корбек, під сонцем немає нічого нового, навіть у Єгипті. Ці можуть бути оригіналами, а ваші — копіями. Чи є якісь особливі ознаки, за якими ви впізнаєте, що вони ваші?
Цього разу містер Корбек справді розлютився. Він геть забув про свою стриманість.
— Впізнати! Їхні копії! Британський музей! Дурниці! Можливо, такий набір і є в Скотланд-Ярді, щоб навчати полісменів-ідіотів єгиптології! Чи я їх упізнаю? Я ніс їх на собі в пустелі три місяці й не спав ночами, охороняючи їх! Я розглядав їх через збільшувальне скло, годину по годині, до болю в очах, аж вивчив кожен горбик, кожну ямку чи подряпину! Погляньте ж бо на них! — він поставив світильники на шафі.— Ви коли-небудь бачили набір світильників таких форм? Ви коли-небудь бачили такий досконалий набір — навіть у Скотланд-Ярді, навіть на Боу-стріт? Погляньте! По одному на кожній — сім форм Хатору. Погляньте на цю фігуру Ка, принцеси Двох Єгиптів, яка стоїть між Ра та Озирісом в човні смерті, з оком сну, яке схиляється перед нею, а Хармочис сходить на півночі. Ви знайдете таке в Британському музеї чи на Боу-стріт? Чи може, ваше навчання у музеї Гізи, чи Фіцвільямі, Парижі, Лейдені чи Берліні підказало вам, що такий епізод часто зустрічається в ієрогліфах і що це тільки копія? Напевне, ви зможете розказати мені, що означає ця фігура Пта-Секер-Озиріса, яка тримає тету і скіпетр папірусу? Чи ви бачили її коли-небудь до того, навіть у Британському музеї, в Гізі чи Скотланд-Ярді?
Раптом він затнувся.
— Але, здається, найбільший дурень тут я… — озвався він уже зовсім іншим тоном. — Перепрошую за грубість. Я зовсім ошалів од припущення, що не знаю цих світильників. Ви не ображаєтеся?
Детектив усміхнувся.
— На Бога, сер, тільки не я. Правду від людей можна дізнатися, коли вони лютують. А я зберігаю спокій — це моя професія! Знаєте, за останні дві хвилини ви розповіли мені про ці світильники набагато більше, ніж раніш…
Містер Корбек щось невдоволено пробурмотів. А потім обернувся до мене і сказав своїм звичним голосом:
— А тепер розкажіть, як ви повернули їх назад?
Я був такий здивований, що, не подумавши, бовкнув:
— Ми не повертали їх назад!
Мандрівник зареготався.
— Святі небеса, що ви хочете цим сказати? — запитав він. — Ви не повертали їх назад! Чого ж вони тоді лежать перед нашими очима? Коли ми увійшли, то ви їх розглядали.
До мене вже повернувся здоровий глузд.
— В цьому й справа, — сказав я. — Ми випадково наткнулися на них!
Містер Корбек відступив назад і суворо поглянув на міс Трелоні й на мене.
— Ви хочете сказати, що ніхто їх сюди не приносив й що ви знайшли їх у шухляді?
— Припускаю, хтось їх сюди приніс, самі вони сюди б не потрапили. Але хто, коли і як воно сталося, ніхто з нас не знає. Ми повинні влаштувати розслідування і дізнатися, чи знає про це хтось зі слуг.
Ми знову замовкли. Першим озвався детектив.
— Нехай йому дідько! — буркнув він замислено. — Прошу пробачення, міс! — і замовк, ніби води в рота набрав.
Ми викликали слуг, але жоден із них не зміг пролляти світло на цю справу. Містер Корбек обгорнув світильники ватою і поклав їх до бляшанки, яку занесли до кімнати детективів, а там її чатував озброєний револьвером поліцай. Наступного дня ми придбали невеликий сейф і помістили світильники туди. Він відмикався двома різними ключами. Один із них зберігався у мене, другий я поклав до своєї шухляди в банку.
Десь за годину після того, як ми знайшли світильники, прибув доктор Вінчестер. Він мав при собі великий пакунок; коли його розгорнули, виявилось, що в ньому була мумія кота. З дозволу міс Трелоні погукали Сильвіо, та він на ту мумію й уваги не звернув. Відтак лікар поніс його до кімнати містера Трелоні, а ми пішли за ним слідом. Доктор Вінчестер був збуджений, міс Трелоні хвилювалася. Детектив поводився стримано, а містер Корбек страшенно зацікавився тим експериментом.
Тільки-но доктор Вінчестер увійшов до кімнати, Сильвіо почав нявкати, а тоді вислизнув із рук, підбіг до старої мумії кота і почав шматувати її пазурами. Міс Трелоні насилу вдалося забрати його; опинившись за межами кімнати, він одразу заспокоївся. Коли вона повернулася, посунула ціла лавина коментарів.
— Так я і думав! — від лікаря.
— Що це може означати? — від міс Трелоні.
— Дуже дивна річ! — від містера Корбека.
— Дивно, але це нічого не доводить! — від детектива.
— Я утримаюсь від коментарів! — від мене, бо мені здалося, що варто було щось сказати.
І за спільною згодою ми відклали цю тему на потім.
Увечері я занотовував події минулого дня, аж почувся тихий стукіт у двері. То був сержант Доу.
— Присядьте, сержанте, — сказав я. — В чому справа?
— Сер, я хотів поговорити з вами про ті світильники… Ви знаєте, що з тієї кімнати, де вони були знайдені, двері ведуть прямісінько до покою, де минулої ночі спала міс Трелоні?
— Так.
— Вночі десь у цій частині будинку відчиняли і зачиняли вікно. Я це чув і зробив обхід, але нічого не зауважив.
— Так, я знаю! — сказав я. — Я й сам чув, як вікно відчинялось.
— Вам