Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю - Еріх Марія Ремарк

Я думав, Кан кине ці купюри йому в обличчя, але він узяв їх і поклав собі в кишеню.

— Добре, містере Гірш, — сказав він. — А тепер ви дасте нам іще дев’ятсот вісімдесят доларів. Саме стільки потрібно доктору Ґре-фенгайму на подальше скромне життя без цигарок та алкоголю.

— Ви, певно, жартуєте. У мене більше немає часу, щоб…

— Та ні, у вас є час, містере Гірш. І не розказуйте мені, що ваш адвокат сидить у сусідній кімнаті. Його там нема. А ось я розповім дещо, що вас справді зацікавить. Ви ще не американець і тільки сподіваєтеся наступного року отримати громадянство. Якщо про вас поширяться погані плітки, матимете проблеми — Сполучені Штати в таких справах досить запопадливі. Мій друг Росс, відомий журналіст, та я хочемо застерегти вас від цього.

— Ви не заперечуєте, якщо я зателефоную в поліцію? — запитав Гірш, який, очевидно, таки на щось наважився.

— Анітрохи. Ми відразу зможемо передати їй і наші дані.

— Які ще дані! Шантаж в Америці суворо карається законом, Забирайтеся геть!

Кан вмостився на один із позолочених стільців.

— Ви думаєте, — сказав він уже іншим тоном, — що вчинили мудро. Але це не так. Треба було віддати Грефенгайму його гроші. Тут, у моїй сумці, лежить заява у відділ імміграції з проханням відмовити вам у американському громадянстві. Її підписали сто емігрантів. А ще у мене є інша заява з вимогою не давати вам громадянства через махінації з німецьким гестапо, її підписали шість емігрантів. Іще там докладно описано, чому вам вдалося вивезти з Німеччини більше грошей, ніж решті емігрантів, а також вказано ім’я нациста, який привіз вам ці гроші до Швейцарії. Крім того, в мене є ще й вирізка з ліонської газети про єврея на ім’я Гірш, який під час допиту в гестапо видав місце перебування двох утікачів, після чого їх розстріляли. Не протестуйте, містере Гірш. Можливо, це були й не ви, але я наполегливо переконуватиму всіх і кожного, що то були саме ви.

— Що?

— Я свідчитиму в суді, що це були ви. Тут усі знають про мої славні вчинки у Франції. Мені повірять значно швидше, ніж вам.

Гірш і далі не зводив із Кана очей:

— Тобто ви збираєтеся лжесвідчити?

— Я лжесвідчитиму тільки з погляду примітивного правосуддя, а не за законом «око за око, зуб за зуб». До речі, за старозавітним законом, містере Гірш. Ви погубили Ґрефенгайма, ми погубимо вас. І нам цілком байдуже, де правда, а де брехня. Я вже вам казав, що багато чого навчився, живучи серед нацистів.

— І ви — єврей?

— Так, як і ви, на жаль!

— І ви переслідуєте єврея?

На мить Кан збентежився.

— Так, — промовив він перегодом, — я вже казав: моїми наставниками були гестапівці. А ще я вивчав методи американських гангстерів. Крім того, містере Гірш, у мене ще й серйозні задатки єврейської інтелігенції.

— Поліція в Америці…

— Американську поліцію я теж знаю, — перебив його Кан. — І непогано! Нам вона не потрібна. Щоб упоратися з вами, досить буде документів у моїй сумці. І мені геть не залежить на тому, щоб ви опинилися у в’язниці. Мені вистачить, якщо вас просто відправлять у табір для інтернованих.

Гірш підняв руку.

— Це вже за межами вашого впливу, містере Кан. І для цього потрібні інші докази, ніж ваші фальшиві обвинувачення.

— Думаєте? — відповів Кан. — Підчас війни? Для німецького емігранта? Та й що з вами станеться у таборі для інтернованих? Вас просто гуманно посадять до в’язниці. Щоб туди потрапити, не треба аж так багато причин. А якщо і вдасться уникнути табору, то які у вас шанси отримати громадянство? Будь-які сумніви та плітки зможуть відіграти тут вирішальну роль.

Гірш судомно вп’явся у собачий ошийник.

— А як щодо вас? — запитав він тихо. — Що буде з вами, якщо випливе правда? Що станеться з вами? Шантаж, лжесвідчення…

— Я прекрасно знаю, що на кону, — відповів Кан. — І мені байдуже. Чхав я на це і на все, що важливо таким шахраям, як ви, з вашими захмарними планами на майбутнє. Мені все це байдуже, хоч ви цього й не зрозумієте. Бо ви просто нікчемний хробак. Мені ще у Франції на все було наплювати. Інакше я просто не зміг би через усе пройти. Я вам не якийсь простачок-філантроп. І мені байдужісінько, що буде далі. Якщо ви щось проти мене замислите, я не побіжу до судді! Я власноруч прикінчу вас. Мені не вперше. Що ви взагалі знаєте про стан чистого абсолютного розпачу? Ви й досі не зрозуміли, яке дешеве тепер людське життя і як легко когось убити? — Канове обличчя спотворила гримаса відрази. — І нащо вам усе це треба? Я не збираюся знищувати вас. Просто заплатіть невелику частину боргу, от і все.

Здавалося, що Гірш знову ремиґає.

— Я-не маю вдома готівки, — сказав він урешті-решт.

— Випишіть чек.

Раптом Гірш відпустив собаку.

— Геть, Гарро!

Він відчинив двері, собака вибіг, і Гірш знову їх зачинив.

— Нарешті, — прокоментував Кан.

— Я не випишу вам чек, — оголосив Гірш. — Ви ж розумієте — чому?

Я зацікавлено глянув на нього. Не думав, що він так швидко здасться. Можливо, Кан мав рацію — невідомий страх змішався зі справжнім почуттям провини і позбавив Гірша впевненості. Він мав вигляд людини, яка швидко думає і так само швидко діє, — якщо це, звісно, не був хитрий трюк.

— Завтра я знову прийду до вас, — мовив Кан.

— А документи?

— Знишу їх завтра на ваших очах.

— Я дам вам гроші тільки в обмін на документи.

Кан похитав головою:

— Щоб ви взнали, хто готовий проти вас свідчити? Виключено!

— А хто підтвердить, що ви знищили справжні документи?

— Я, — відповів Кан. — Вам має цього вистачити.

Гірш знову беззвучно зажував.

— Добре, — мовив стиха. — Завтра о цій же порі.

Кан підвівся з позолоченого стільця.

Гірш кивнув. Аж раптом він увесь покрився потом.

— Мій син — хворий, — прошепотів він. — Мій єдиний син! А ви — посоромилися б! — сказав він раптово. — Я в розпачі — а ви!..

— Сподіваюся, ваш син скоро одужає, — спокійно відповів Кан. — : Доктор Ґрефенгайм точно порадить вам найкращого тутешнього лікар.

Гірш не відповів нічого. У нього на обличчі відбилося дивне поєднання ненависті та болю, ненависть палахкотіла і в його очах. Мені здалося, він навіть більше згорбився,