Книги Якова - Ольга Токарчук
Тому прокидається вона цілком невинною. Розплющує очі й бачить свою кімнату, світло-кремову, бачить туалетний столик із порцеляновим дзбанком і мискою, і ляльковий будиночок, виготовлений у Бюрґелі спеціально для неї. Вона кліпає і, лежачи на животі, все ще має доступ до сну й тієї невимовної приємності. Але коли перевертається на спину і поправляє чепчик, у якому спить, щоб не зіпсувати зачіску, сон минає і тіло наче стискається, в’яне. Перша думка, яка з’являється в її голові, — батько помер. І невідомо чому ця думка викликає в неї два геть протилежні почуття: нестерпний розпач і дивну, колихку, як вода, радість.
Плітки, листи, доноси, укази, рапорти
Ось що писала з приводу похорону Якова Франка оффенбаська «Gazeta Vossa»:
Тіло барона Франка врочисто поховали 12 дня місяця грудня 1791 року в Оффенбаху.
Був то патріарх польської релігійної секти, що пішла за ним до Німеччини і якою він керував із великим розмахом. Його шанували, наче другого Далай-ламу. На чолі походу йшли жінки та діти числом близько двохсот осіб, усі одягнені в біле, із запаленими свічками в руках. За ними — чоловіки в барвистих польських строях, із шовковими перев’язями через плече. Далі крокував духовий оркестр, а за ним на пишних марах несли тіло померлого. Праворуч від домовини йшли діти небіжчика: донька та двоє синів, а ліворуч — граф Марцін Любомирський, польський магнат, із орденом святої Анни на шиї, а також багато достойників. Померлий лежав у червоному східному строї, прикрашеному горностаями. Його обличчя було повернуте ліворуч, він наче спав. Оточувала його труну гвардія, що складалася з уланів, гусарів та інших полякен у пишних строях. За життя небіжчик велів не оплакувати його і не носити по ньому жалоби.
Після похорону, на який прийшов увесь Оффенбах та пів Франкфурта, товариство ще ненадовго зібралося у Софії фон Ля Рош. Першим усе прокоментував завжди добре поінформований пан Бернар:
— Кажуть, ці неофіти намагаються створити таку собі конфедерацію всередині єврейства. Під гаслами боротьби проти Талмуду, єврейської Біблії, вони бунтують проти влади і керуються якимись турецькими правами й віруваннями.
— А я вважаю, — додає доктор Райхельт, який був біля недужого Якова Франка, — що весь той месіанський рух є такою собі складною і хитрою системою видурювання грошей у наївних євреїв.
Потім слово бере приятель дому фон Альбрехт, колишній прусський резидент у Варшаві, який чудово знається на справах Сходу:
— Я, дорогі пані й панове, дивуюся вашій наївності. Я завжди застерігав, що та нова секта є спробою заволодіти синагогами в цілій Польщі та контролювати їх. Треба було пильно за ними стежити й інформувати кабінет Його Цісарської Величності про все, що тут діється. Я це пропонував ще багато років тому, коли вони тут з’явилися. А тепер, кажуть, у їхньому дворі нагромаджено неймовірну кількість зброї. Аж надто регулярно вони проводили там муштру, готуючи до війни молодих чоловіків…
— Та й жінок наче теж! — вигукує пані фон Ля Рош.
— Це все викликає підозру, — продовжує відставний резидент, — що ці неофіти готували в Польщі повстання, скероване головним чином проти Пруссії. Тож я дивуюся вашому ландграфові, що він так великодушно погодився їх прийняти. Ця секта створила тут щось на зразок держави в державі, яка керується своїми законами, має власну гвардію, а розрахунки здійснює поза будь-якою банківською системою.
— Вони жили спокійно й чесно, — намагається боронити «комашиний народ» Софія фон Ля Рош, але її перебиває доктор:
— У них величезні борги…
— У кого сьогодні їх нема, дорогий докторе? — риторично питає Софія фон Ля Рош. — Мені хочеться вірити, що панна Ева та її брати — то позашлюбні діти цариці Єлизавети та князя Розумовського. Так ми тут вважаємо. Це романтичніше.
Всі ввічливо сміються і змінюють тему.
— Хоми невірні ви, — докидає пані фон Ля Рош удавано ображеним тоном.
Але справа Якова та його послідовників усе ніяк не вщухає, і тепер листи та доноси над Європою носить дедалі скаженіший вітер, спричиняючи нові острахи та домисли.
Листи, що їх розіслано до єврейських та інших громад, закликають до об’єднання всіх євреїв та християн під прапором їхньої секти, званої Едомом. їхня ціль — подолання суперечностей між цими двома релігіями та об’єднання їх у братство…
Невідомо напевне, яка остаточна мета в цих сектантів. Знаємо зате, що деякі з них підтримують тісні зв’язки з масонами, ілюмінатами, розенкройцерами та якобінцями, хоч це важко довести на підставі кореспонденції чи інших документів…
У розпорядженні короля Фрідріха Вільгельма ясно сказано:
…той чоловік, Яків Франк, був провідником секти, а водночас — таємним агентом поки невідомої нам сили. Нещодавно спливли на поверхню листи, в яких він закликає різні синагоги об’єднатися під його крилом. Відсьогодні на все, що пов’язане з таємними товариствами, які діють під невідомим чи не зрозумілим нам покровительством, а також на будь-який політичний ентузіазм має бути звернена особлива увага, зокрема, з огляду на те, що секти завжди діють мовчки й у затінку, використовуючи таємність як засіб якобінської пропаганди своїх жахливих злочинних ідей…
Проте з часом — оскільки час має неймовірну здатність позбавляти сумнівів і непевності, латати всілякі дірки, — всі дружно почали писати:
…що ж стосується секти франкістів, яку сьогодні називають Едомом, то її — хоч іще недавно вона мала серед багатьох наших аристократів славу екзотичної цікавинки — сьогодні, після жахливих подій революції у Франції, слід трактувати як таку, що містичними ритуалами прикриває справжні політичні та революційні наміри (особливо якщо зважити на її зв’язки з якобінцями).
30
Смерть польської принцеси, крок за кроком
Все відбувається у правильному, логічному порядку. Це не надто помітно, якщо дивитися зі сцени, на якій
