Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

Читаємо онлайн Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
були дуже добрі, бо коли Джоз знов умостився в карету й поїхав до свого готелю, Еммі, на виду в якої світився тріумф, ласкаво обняла батька й спитала, чи не казала вона завпеда, що в брата добре серце. І справді, Седлі, великодушно пообіцяв, ще відтепер вени вже не бідуватимуть і не знатимуть горя, що він залишиться в Англії.

Вона сумно похитала ходовою і, як завжди, залилася слізьми. Вона зрозуміла, що брат має на думці. Емілія вдосталь набалакалася про це зі своєю юною повірницею, міс Мері, того ж таки вечора, коли нриходив майор, — довше нетерпляча Мері не могла витримати й розповіла про своє відкриття, змалювала радісний подив і тремтіння, яким зрадив себе Доббін, коли містер Бінні пройшов повз них з дружиною і майор дізнався, що суперника вже можна не боятися.

Хіба ви не помітили, як майор стрепенувся, коли ви запитали, чи він не одружений, і як сердито він спитав: «Хто вам сказав таку дурницю?» О мем, — вела далі Мері,— він не зводив з вас очей, я певна, що він і посивів тому, що думав про вас.

Та Емілія глянула на ліжко, над яким висіли портрети її чоловіка й сина, і попросила свою молоду протеже ніколи, ніколи не заводити про це мови. Майор Доббін був найближчим приятелем її чоловіка. Як добрий, відданий опікун, він дбав про неї саму і про Джорджі. „Вона любить його, як брата, але жінка, що була одружена з таким ангелом, — вона показала на стіну, — ніколи не зможе навіть подумати про якийсь інший шлюб. Бідолашна Мері зітхнула: що вона робитиме, коли молодий Томкінс із хірургічної лікарні, який завжди дивився на неї в церкві й своїми просто-таки настирливими поглядами так бентежив її несміливе серце, що вона ладна була вже здатися, — що вона робитиме, коли він помре? Вона знала, що він хворий на сухоти, в нього такі рум’яні щоки, а сам худий, як скіпка.

Не те щоб Еммі, знаючи про почуття чесного майора, якось його відштовхнула чи була ним невдоволена. Відданість такого вірного й порядного джентльмена не може дратувати жінку. Дездемона не сердилась на Кассіо, хоч навряд чи вона не помічала лейтенантової закоханості в неї (сам я вважаю, що в цій сумній історії були окремі подробиці, про які достойний мавр не здогадувався); та й Міранда була дуже ласкава з Калібаном, і, мабуть, з тієї самої причини. Щоправда, вона його, бідолашного, потворного незграбу, нітрохи не заохочувала, певне, що ні! Так само й Еммі і гадки не мала заохочувати свого обожнювача-майора. Вона виявлятиме йому дружню пошану, як і заслуговують такі високі чесноти й така вірність, ставитиметься до нього приязно й щиро, поки він не освідчиться. А тоді ще буде час поговорити з ним і поклясти край його нездійсненним надіям.

Тому тієї ночі, після розмови з міс Мері, вона дуже добре спала і вранці була веселіша, ніж завжди, хоч Джоз запізнювався. «Я рада, що він не Думає одружуватися з тією О’Дауд, — міркувала Емілія. — В полковника О’Дауда не може бути сестри, вартої такого достойного чоловіка, як майор Вільям». Хто серед невеличкого кола її знайомих міг бути для нього парою? Міс Бінні? Ні, вона надто стара й поганої вдачі. Міс Осборн? Теж стара. Мері Клеп надто молода. Місіс Осборн так і заснула, не знайшовши для майора гідної дружини.

Та ось з’явився листоноша, і наші друзі перестали хвилюватися; Джоз прислав сестрі листа, в якому повідомляв її, що після плавання почуває себе трохи втомленим і не може виїхати того ж таки дня, а вирушить із Саутгемптона завтра вранці і ввечері буде в батька з матір’ю. Читаючи батькові листа, Емілія на останньому слові затнулася. Брат, видно, не знав, що сталося в їхній родині. Та й не міг знати. Бо хоч майор цілком слушно підозрював, що його супутник не зрушить з місця за такий короткий час, як доба, і знайде привід затриматися, він усе ж таки не написав Джозові й не повідомив його про лихо, яке спіткало родину Седлі: він так забалакався з Емілією, що пошту давно вже відправили.

Того самого ранку майорові Доббіну прийшов лист до готелю «Слотер» від приятеля з Саутгемптона, який перепрошував любого Доба за те, що він так розсердився, коли його вчора будили (в нього дуже боліла голова, і він щойно заснув), і благав його замовити зручні покої в «Слотері» для містера Седлі та його служників. За дорогу Доббін став Джозові просто необхідний. Джоз прихилився до майора і не відступав від нього ні на крок. Решта пасажирів поїхали до Лондона.

Юний Рахіте і малий Чефферс вирушили поштовою каретою того ж таки дня. — Рахіте сів на передок і взяв у руки віжки, тільки-но вони минули Ботлі; лікар подався до своєї родини в Портсі; Брег поїхав у столицю до своїх компаньйонів, а перший помічник почав розвантаження «Ремчандера». Джоз відчув себе в Саутгемптоні дуже самітним і запросив господаря готелю) випити з ним келих вина. В той самий час майор Доббін сидів за столом у свого батька, сера Вільяма, і його сестра встигла вивідати в нього (майор зовсім не вмів брехати), що він уже бачився з місіс Осборн.

Джоз так зручно влаштувався на Сент-Мартінс-лейн, так спокійно втішався своїм кальяном і, коли йому хотілося, так безтурботно вирушав виставляти напоказ свою особу до театру, що він, мабуть, залишився б у «Слотері» на весь час, якби поряд не було його приятеля майора. Той джентльмен заповзявся не давати бенгальцеві спокою, поки вій не виконає своєї обіцянки створити затишну домівку для Емілії і свого батька. Джоз був податливий у чужих руках, а Доббін — дуже наполегливий, якщо йшлося про справи когось іншого, а не про його власні.

Тому наш урядовець легко здавався на нехитрі підступи цього добродушного дипломата і ладен був робити все, що той вважав за потрібне: купувати щось, звільняти когось. Лола Джеваба, з якого хлопчаки жорстоко глумилися, коли його смаглява фізіономія показувалась на Сент-Мартінс-лейн, відправлено назад у Калькутту на судні Ост-Індської компанії «Леді Кіклбері», співвласником якого був сер Доббін, але перед від’їздом тубілець навчив Джозового європейського служника мистецтва готувати каррі, плов і кальян. Джоз з великою втіхою і цікавістю стежив, як майстрували вишуканий екіпаж,

Відгуки про книгу Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: