Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей

Не думаю, що Джоз захоче переглядати ці папери, тату, — мовила вона.

Ти нічого не тямиш у торгових справах, голубко, — відповів старий, поважно хитаючи головою.

Треба визнати, що тут Еммі була цілковитою невіглас-кою, — шкода тільки, що деякі люди аж надто добре на них розуміються.

Розіклавши свої нікому не потрібні папірці на столику, старий Седлі дбайливо накрив їх чистою строкатою хусткою (з тих, що їх подарував майор Доббін) і суворо наказав служниці й господині не чіпати тих документів, бо вони приготовані до завтрашнього приїзду містера Джозефа Седлі.

Містера Джозефа Седлі, урядовця бенгальського від-ділу достойної Ост-Індської компанії.

Другого ранку Емілія застала батька на ногах мало не з досвітку: він був ще схвильованіший, ще кволіший, руки й ноги в нього трусилися ще дужче.

Я майже не спав, Еммі,— сказав він. — Усе думав про свою бідолашну Бетсі. Якби вона була жива, то знов-покаталася б у Джозовій кареті. Колись вона мала свій власний екіпаж, і він їй дуже личив! — На очах у нього виступили сльози й покотилися по зморщених щоках. Емілія витерла їх, поцілувала батька, зав’язала йому гарним бантом хустку на шиї і приколола шпилькою, найкраще його жабо. В ньому і в святковому чорному костюмі старий і сидів з шостої години ранку, чекаючи на приїзд свого сина.

На головній вулиці в Саутгемптоні є кілька розкішних кравецьких майстерень, де в чудових дзеркальних вітринах висять пишні жилети на кожен смак — шовкові, оксамитові, золоті й червоні, а також виставлені малюнки наймодніших фасонів, на яких блискучі джентльмени з моноклями тримають за руку маленьких кучерявих хлопчиків з непомірно великими очима й пускають бісики жінкам в амазонках, що гарцюють на конях під статуєю Ахілла біля Епслі-гауса. Хоч Джоз і призапасив собі кілька чудових жилетів — найкращих з усіх, які можна було знайти в Калькутті,— він вважав, що цього для столиці замало, а тому вибрав на тих вітринах ще два таких убори: малиновий атласний, вишитий золотими метеликами, і чорно-червоний з оксамитової шотландки з білою облямівкою і виложистим коміром.

Додавши до них розкішний синій атласний шарф і золоту брошку у формі ворітець з п’яти поперечок, через які перестрибує вершник з рожевої емалі, Джоз вирішив, що тепер може гідно в’їхати до Лондона. Колишній сором’язливий Джоз, що вічно червонів і бентежився, тепер уже відвертіше й сміливіше утверджував свою непересічну особистість.

Я не боюся визнати, — казав Седлі Ватерлооський своїм друзям, — що люблю гарно вдягтися.

І хоч Джоз трохи ніяковів, коли дами дивилися на нього на бенкетах у губернаторському будинку, хоч він червонів і засоромлено відвертався під їхніми поглядами, але він уникав жінок головним чином тому, що боявся, як би вони часом не почали освідчуватися йому в коханні, бо відчував відразу до шлюбу. Проте мені казали, що в цілій Калькутті не було другого такого чепуруна, як Седлі Ватерлооський: він влаштовував найбучніші парубоцькі обіди, мав найрозкішніше в місті срібло і найкращий виїзд.

Щоб пошити жилети на чоловіка такої статури й такого рангу, потрібен був принаймні один день, і частину того часу Джоз використав на те, щоб найняти служника для себе й свого тубільця та дати відповідні вказівки своєму агентові, який вивантажував його речі: скрині, книжки, яких він ніколи не читав, ящики з манго, індійськими приправами й молотим перцем, шалі на подарунки особам, з якими він ще мав познайомитися, та решту його persicos apparatus / Перських розкошів (лат.)/.

І ось третього дня він неквапом вирушив до Лондона в новому жилеті. Тубілець, клацаючи зубами й тремтячи з холоду, сидів, загорнутий у шаль, на передку поряд з новим служником-європейцем, а сам Джоз попахкував люлькою в кареті і мав такий величний вигляд, що хлопчаки на вулиці вигукували йому «ура». Багато людей вважало, що це, мабуть, їде якийсь генерал-губернатор. Дорогою він, запевняю вас, не відхиляв облесливих запрошень господарів чистих провінційних заїздів вийти з карети й підживитися. Добряче поснідавши в Саутгемптоні рибою, рисом і твердо звареними яйцями, він так утрусився до Вінчестера, що вже подумував, чи не випити йому келих вишнівки. В Олтоні, послухавшись поради свого служника, він вибрався з карети й спожив чималенько еля, яким славиться те містечко. У Фаргемі він зупинився, щоб оглянути єпископський замок і легенько перекусити тушкованими вуграми, телячими котлетами із зеленим горошком та пляшкою червоного вина. Він змерз, поки переїхав болотистий Бегшот, де його тубілець ще дужче тремтів з холоду, тому Джоз-сагіб випив трохи грогу. Отож коли він досяг Лондона, то був такий наповнений вином, пивом, м’ясом, приправами, вишнівкою і тютюном, як каюта стюарда на поштово-пасажирському пароплаві. Вже смеркало, коли його карета, гуркочучи, під’їхала до скромних дверей у Бромптоні, куди цей добрий син і брат завітав найперше, навіть не заглянувши в номер, який майор Доббін найняв для нього в «Слотері».

В усіх вікнах на вулиці з’явилися обличчя, дівчина-служниця вибігла до хвіртки, мадам Клеп визирнула з віконця чистенької кухні. Еммі схвильовано заметушилася в сінях серед капелюхів і пальт, а старий Седді у вітальні весь затремтів. Джоз зійшов з карети, велично ступаючи рипучою відкидною драбиною. Його підтримували попід руки новий служник із Саутгемптона і тубілець, смагляве обличчя якого посиніло з холоду й набуло кольору індичого вола. Той тубілець мало не До смерті налякав місіс Клеп з дочкою, які вийшли до сіней, мабуть, щоб підслухати під дверима вітальні розмову своїх пожильців, і побачили на лавці під вішалкою з одягом бідолашного Лола Джеваба, що весь трусився, жалісливо стогнав і дивно кривився, світячи жовтими білками й білими зубами.

Як бачите, ми спритно зачинили двері за Джозом, його старим батьком і бідолашною, ласкавою сестрою, щоб ніхто не бачив їхньої зустрічі. Старий був дуже схвильований, його дочка, звичайно, також, та й сам Джоз не залишився байдужим. За довгу десятирічну відсутність навіть найбільший самолюб згадає колись про свою домівку й родинні зв’язки. їх освячує відстань. Довгі роздуми про ці втрачені радощі додають їм чару. Джоз справді був радий побачити батька й потиснути йому руку — хоч раніше вони ставились один до одного досить холодно, — радий був побачити сестру, яку пам’ятав такою гарненькою й усміхненою.

Наслідки зустрічі, певне,