Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Ох, міс Енн, невже вам не спадало на думку, що майор не з вами мріяв одружитися? — Отже, Джозеф Седлі провадив життя в сповненому гідності неробстві, як і личило людині з його становищем. Звичайно, найперше він постарався стати членом «Східного клубу», де просиджував передобідній час у товаристві своїх індійських колег, де обідав і звідки приводив гостей на обід додому.
Емілія повинна була зустрічати й розважати тих джентльменів та їхніх дам. Від них вона довідувалася, коли Сміт стане радником; скільки сотень тисяч рупій привіз з собою до Англії Джонс; як фірма «Томпсон» у Лондоні відмовилась оплачувати векселі, видані на неї бомбейською фірмою «Томпсон, Кебаб і К°», і як усі вважають, що калькуттське відділення фірми теж має зазнати краху; як нерозважно — щоб не сказати більше— поводилась місіс Браун (дружина Брауна з нерегулярного Ахмеднагарського полку), що просиджувала з юним лейб-гвардійцем Суонкі до пізньої ночі на палубі й заблукала з ним, «коли вони каталися верхи під час зупинки на мисі Доброї Надії; як місіс Гардімен вивезла в Індію тринадцять своїх сестер, дочок сільського пастора, велебного Фелікса Крола, і видала заміж одинадцять з них, до того ж сімом знайшла дуже добру пару; як.
Горнбі лютує, що його дружина захотіла лишитись у Європі, і як Троттера призначено збирачем податків у Амерапурі. Ось такі або схожі на них розмови точилися на всіх проханих обідах. Усі говорили про те саме, в усіх був однаковий срібний посуд, скрізь подавали на стіл баранячі лопатки, варене індиче м’ясо і ео-trées. Про політику заходила мова після десерту, коли дами йшли нагору й балакали там про свої недуги та про своїх дітей.
І всюди бачимо те саме. Хіба дружини адвокатів не гуторять про виїзні сесії суду? Хіба військові дами не пліткують про полкові справи? Хіба дружини священиків же балакають про недільні ніколи і про те, хто кого заміняв? Хіба великосвітські леді не розмовляють про те вузьке коле осіб, до якого вони належать? То чому ж нашим індійським приятелям не провадити своїх розмов? Хоч я визнаю, що вони зовсім нецікаві для випадкових осіб, яки» інколи доводиться слухати їх.
Невдовзі Еммі завела візитну книжку й сама почала регулярно виїздити в кареті, відвідуючи леді Бладаєр, дружину генерал-майора бенгальської армії сера Роджера Бладаєра, кавалера ордена Лазні; леді Гаф, дружину сера Дж. Гафа, генерал-майора бомбейської армії; місіс Пайс, дружину директора Пайса, і т. д. Ми швидко звикаємо до змін у житті. Згадувану карету щодня подавали на Гілспай-стріт; згадуваний служник у ґудзиках вилазив на передок і зіскакував з нього, розносячи Еміліїні та Джозові візитні картки; у визначений час Еммі й карета вирушали до клубу, щоб забрати Джоза й вивезти його на свіже повітря, або ж у неї вмощували старого Седлі, й Еммі возила його на прогулянку в Ріджентс-парк.
Покоївка, карета, візитна книжка й паж у ґудзиках скоро стали для Емілії такими звичними, як раніше— скромні щоденні обов’язки в Бромитені. Вона пристосувалася до всього цього так само, як колись — до того, що тепер залишила. Якби доля призначила Емілії бути герцогинею, вона б і тоді виявилася на своєму місці.
Дами з Джозового кола одноголосно визнали, що вона досить приємна молода особа, — нічого особливого в ній нема, вона мила й таке інше.
Чоловікам, як завжди, подобалася щира привітність Емілії та її прості, але делікатні манери. Галантні чепуруни з Індії, які приїхали додому у відпустку, — вусаті, неймовірно видженджурені й обвішані ланцюжками молодики, що їздили в елегантних бричках, постійні відвідувачі театрів і пожильці вест-ендських готелів, — обожнювали місіс Осборн, радо кланялися їй, коли вона їхала Парком у кареті, і були потішені, коли їм випадала честь відвідати вранці Емілію. А одного разу майор Доббін застав tête-à-tête з Емілією самого лейб-гвардійця Суонкі, небезпечного юнака, найбільшого дженджика в цілій індійській армії, що перебував у відпустці: він дуже дотепно й красномовно змальовував їй полювання на кабанів. Після того він довго розповідав про одного проклятущого офіцера, що вічно товчеться в домі Джоза Седлі,— такого довготелесого, худого, підстаркуватого дивака, черствого сухаря, присутність якого просто дратує, коли людині хочеться поговорити з господинею.
Якби в Доббіна було більше шанолюбства, він неодмінно приревнував би Емілію до такого небезпечного молодого чепуруна, як цей чарівний бенгальський капітан. Та Доббін був надто простодушний і благородний, щоб підозрівати Емілію. Він радів, що інші чоловіки уважні до неї і що всі нею захоплюються. Адже майже від самого її одруження люди кривдили її і не вміли цінувати. Йому було приємно бачити, як ласкаве ставлення виявляло все найкраще, що було в натурі Емілії, і як вона розцвіла, відколи їй стало краще жити. Кожен, хто цінував Емілію, хвалив Доббіна за його розважливість — якщо тільки про закоханого можна сказати, що він взагалі буває розважливий.
Після того як Джоза відрекомендували при дворі — будьте певні, що він з’явився туди як вірний підданець свого володаря (спершу показавшись у повному придворному костюмі в своєму клубі, куди майор Доббін заїхав за ним у досить приношеному мундирі), — він, хто й так завжди був монархістом і прихильником Георга IV, став таким ревним торі і підпорою держави, що вирішив, неодмінно взяти й Емілію на один з королівських прийомів. Йому навіть почало здаватися, що його обов’язок — підтримувати суспільний добробут і що монарх не буде щасливий, поки Джоз Седлі та його родина не зберуться біля нього в Сент-Джеймському палаці.
Еммі засміялася й спитала:-Може, мені надіти родинні діаманти, Джозе? — «Як було б добре, коли б ви дозволили мені купити вам діаманти, — подумав майор. — Аби тільки знайшлися такі, що були б гідні вас».
Розділ LXI У ЯКОМУ ГАСНУТЬ ДВІ СВІЧКИ
Настав день, коли пристойним, пишним розвагам, яким віддавалася родина містера Джоза Седлі, стала на заваді подія, що трапляється в багатьох домах.
Підіймаючись з вітальні у своєму будинку сходами нагору, ви, певне, помічали невелике склеписте вікно в стіні просто перед вами: воно пропускає світло на сходи між третім поверхом і четвертим (де звичайно містяться дитяча кімната й комірчини для челяді), а крім того, має ще й інше корисне призначення,
