Мамелюк, Кіндратій Давидович Татарішвілі
— Якщо подолаєш його, тобі буде подарунок! — підбадьорив ага дитину, дістаючи з кишені срібну монету.
Хоча хлопчик-осман виявився зростом не вищим за Хвичу, він виглядав значно старшим за нього і був набагато міцнішим.
Підліток подивився на маленького бранця і насупився, а Хвича не відводив від нього свій соколиний погляд.
— Ну... змусимо боротися? — пожвавішав старий ага.
— Сили нерівні, Гусейне-аго! — вагався Алі-Юсуп. — Як малюкові, ослаблому в дорозі, змагатися з цим здорованем?
— Хлопчик не був проти. Мабуть, він упевнений у собі. Вирішуй! — наполягав Гусейн-ага.
Ефенді Алі неохоче погодився.
Суротивники зійшлися. Осман схопив Хвичу і на мить відірвав його від землі. Всім здавалося, що осман ось-ось кине дитину додолу й понiвечить.
— Я ж сказав, що боротьба нерівна, — розсердився ефенді Алі.
Як очікували глядачі, Хвича тільки трохи похитнувся, але не впав, а втримався на ногах. Осман не встиг отямитися, як Хвича кинувся на нього, обхопив руками, зробив підніжку і повалив.
Піднявся регіт. Ефенді Алі засяяв.
— Гаразд! Гаразд! — зі звичною повільністю вимовив Гусейн-ага і простягнув хлопчикові монету.
— Ну, а тепер як? — звернувся ага до Алі-Юсупа.
Ефенді Алі здвигнув плечима і пожував губами, ніби кажучи:
«Бачиш, який? Навіщо нам хитрувати? Обидва ми — одного поля ягоди. Все одно нічого в тебе не вийде, і нічого замилювати мені очі».
— Я ж доповів тобі, ага, які нині часи. Ціни на товар з дня на день ростуть. А Селек-ефенді...
— Годі розповідати казки, не гніви аллаха! — перебив його Гусейн-ага. — Ти купець — твій товар, я покупець — мої гроші! Кажи свою ціну!
— Ось остання ціна, — і Алі показав йому руку з розчепіреними пальцями.
— Аллах! Аллах! Та що з тобою, ефенді? — здивувався ага. — За такі гроші я куплю цілий десяток!
— Кращого, вір, не знайдеш!
«Що зі мною? Навіщо я затіяв цю дурну боротьбу? — думав Гусейн-ага. — Та врешті-решт від неї є й користь: переконався, який товар. Ну, а сто-двісті курушів... чорт з ними!» — заспокоював себе ага.
— Ефенді Алі! — звернувся він до работоргівця і показав розчепіреними пальцями пропоновану суму.
— Ні, не згоден! Я чимало заплатив і власнику корабля! — заперечив Алі-Юсуп.
— Хіба ти віз тільки його одного?
— У всякому разі...
— А все ж таки?
— Я не поступлюся ні на куруш.
— Ну, ось ще! — обурився покупець.
— Май совість, Гусейне-аго! Що ти пропонуєш! Сам поміркуй: тільки шматок парчі, піднесений потійському паші, коштував мені принаймні п’ятдесят золотих!
Гусейн-ага знову оглянув дитину, змусив пройтися по площі, побігати і пострибати.
— Гарний, гарний! З нього вийде справжній мамелюк! — вирішив купець, стукнувши ціпком по землі. Потім Гусейн-ага відкликав в сторону Алі-Юсупа, дав йому гаманець з золотом і забрав Хвичу. Хлопчик з радістю пішов за ним.
ХІІІ
Алі-бей, прославлений воєначальник мамелюків, покурюючи кальян, сидів у позолоченому паланкіні, прикрашеному бірюзою і рубінами. Він був занурений у глибокі роздуми. По правді кажучи, як перед Богом, йому справді було чим перейматися: адже він був тепер правителем усього Єгипту. Алі-бей підкорив собі інших беїв, які керували різними частинами країни, і, користуючись підтримкою єгипетського паші — ставленика султана, оголосив себе незалежним, унаслідок чого влада султана і єгипетського паші звелася до нуля. Та ні той, ні інший не наважувалися що-небудь зробити, бо сила була в руках мамелюків, а сила може зорати і гору!
Число мамелюків у ті роки досягло десяти-дванадцяти тисяч осіб. Вони були розсіяні по всьому Єгипту. Мамелюки командували полками і займали високі цивільні посади; одним словом, вони були необмеженими господарями країни.
Слово «мамелюк» арабською означає «невільник». У тринадцятому столітті єгипетський султан Малек-Салех купив у монголів кілька тисяч полонених — туранців і кавказців і так посилив ними свою гвардію, що вона стала небезпечною навіть для нього самого. Коли 1250 року єгипетський султан Туран-шах уклав без згоди мамелюків мир з ватажком хрестоносців Людовиком IX, обурені мамелюки вбили Туран-Шаха, обрали з-поміж своїх Ейбека і проголосили його султаном. Звідтоді почалося панування мамелюків в Єгипті. Хоча 1517 року турецький султан Селім I підкорив Єгипет і посадив там свого пашу, проте правителями провінцій він змушений був призначити двадцять чотирьох беїв, обраних мамелюками; і незабаром ті стали розпоряджатися всією країною. Очолювані Алі-беєм мамелюки оголосили себе повністю незалежними і відділилися від Туреччини. Вони стали настільки сильними, що не рахувалися майже ні з ким.
Для поповнення своїх лав мамелюки охоче купували молодих, міцних юнаків, належним чином виховували їх і загартовували, як майбутніх воїнів. Перевагу вони віддавали кавказцям.
Увійшов придворний і низько вклонився Алі-бею.
— Повелителю, — шанобливо доповів придворний, — до вас завітав купець.
Алі-бей вийняв з рота чубук.
— Гусейн-ага? Клич його швидше, — наказав Алі-бей, — він, мабуть, зі Стамбула. Цікаво, з якими новинами? — Алі-бей посміхнувся.
Тільки-но він відсунув кальян, як з’явився Гусейн-ага.
— Салям алейкум, великий повелителю! — привітався купець, шанобливо вклонившись, і торкнувся рукою спочатку грудей, а потім чола.
— О-о! Радий тебе бачити, Гусейне, мій старий друже. Останнім часом твої відвідини стали вельми нечастими, хоча вони для нас завжди бажані. Сюди, дорогий ага, влаштовуйся тут, — продовжував Алі-бей, вказавши на парчову подушку, що лежала на килимі.
Гусейн-ага сів.
— Ну, що? Ти був у Стамбулі?
— Тільки-но прибув звідти, повелителю!
Алі-бей злегка насупився.
— Які новини, мій Гусейне? Як зволить себе почувати падишах? Він дуже злий на мене?
Гусейн похитав головою і посміхнувся.
— Хіба дивно, що він не дуже до тебе прихильний? Приховувати тут нічого: весь світ від краю до краю знає про це.
— Як же нам бути, ага, що робити? — статечно продовжував Алі-бей. — Як кажуть, час бере своє. Ми всі — тимчасові гості на землі. Я думаю так: або ми повинні жити, як личить, або зовсім не жити! Якщо ми справді пани і господарі Єгипту, то нам не потрібні няньки і дядьки. Дяка аллаху, ми в зрілому віці! Якщо ж влада належить падишаху і його паші, нехай вони самі і розпоряджаються. Для чого тоді мамелюки? Ти добре знаєш, Гусейне, що у мамелюків немає потреби підлещуватися перед ким-небудь або лестити кому-небудь. Вірний друг мамелюка — його гостра шабля, з якою він ніколи не розлучається. Справжній мамелюк тільки той, хто віддає аллаху душу, тримаючи в руці шаблю, покриту кров’ю ворога. Тому нам не личить принижуватися перед будь-ким, навіть перед падишахом. Поки ми живемо — живі,
