Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

А в пана в жмені був жук. Пан подумав, що дід угадав і випустив.

Так усі довідалися, що прізвище в'язня - Жук. А далі балакучий Жук розповів і про причину свого арешту. До нього в хату добивався вночі місцевий розбишака, колишній червоний партизан, і він вистрілив на нього в вікно з "дробовика". Тепер його обвинувачували в замахові на вбивство червоного партизана. Отже справа його була не така весела, як він сам.

Куркуль.

З якогось часу до камери почали вкидати арештантів нового типу - "розкуркулених" селян. Ось я* появився перший із них.

Якось удень відчинилися двері, і до камери вскочив дядько ще молодого віку, в Ополистому линтваре-вому кожусі. На виду був свіжий, червоний з морозу. Ускочив - і став серед камери, оторопівши, не знаючи, видимо, що робити далі. Він, здавалось, дивився - і нічого перед собою не бачив, як осліплений у шаленому гоні кінь. Навіть ніздрі в нього ходили ходо-ром, як у зігрітого гоном коня. Це був яскравий селя-нин-степовик.

- Куркуль? - кинув один із "міських". Дядько злякано зблід.

- Та який там куркуль!

104

І він розповів, як його "розкуркулювано". А що всім це було в новину, то всі й прослухали його уважно.

У нього був один кінь ("правда, добрий"), корова, свиня й чимало курей. У жінки було багато ("повна скриня, та й на жердках") ще дівоцької одяги. Був і хліб ... А все це він придбав уже після революції, як

одержав землю.

Слухачів особливо зацікавила "техніка" "розкур-кулювання", техніка цього нового, нечуваного ще в історії людства явища. Селянин розказав і про

"техніку".

Приїхала на гарбі "бригада активістів", і стали забирати все, що побачили у дворі та в хаті. Вивели з стайні коня ("чистого, як вимитого"), із загороди - корову, з сажа вигнали свиню, почали ловити по двору курей. Потім звеліли його жінці відімкнути скриню й попереносили на гарбу сувої полотна, спідниці. Постягали з жердки в коморі кожухи та кожушини. На голові в жінки був теплий платок, а на ногах добрі чоботи, - так Панас Миленко (один із "бригади") зірвав з голови той платок і примусив роззутись.

- Брешеш ти! - гукнув той "міський", що обізвав був його "куркулем" з самого початку: це все показалось йому неймовірним. - Щоб сама влада ... та, що дала еемлю, грабувала! .. .

- Ні, не брешу . . .

Наостанку вигнали всіх із хати - жінку й дітей, хай куди хочуть ідуть. А його заарештували ... Де тепер його сім'я, він не знає.

Коли він розповів, усім стало ясно, що в "техніці" розкуркулювання нічого нового не було: так звичайно "грабувала" царська влада селян за несплату иодат-

105

ку тощо. Тільки ж тоді це були поодинокі випадки, а тепер - доходили чутки до в'язниці - тисячі, а може й мільйони: починалася ж "ліквідація куркульства як кляси на базі суцільної колективізації", що ЇЇ заповів "проводир народів" Сталін.

Погана вівця всю отару непутить.

Ще один новак того дня, тільки вже над вечір, ускочив до камери, як розгарячений кінь. Тільки ж від першого (селянина) цей відрізнявся тим, що -пер поперед себе більший за себе вузол з 'постіллю та одягом. Це був рідкісний, як на українську в'язничну дійсність гість - жид. Але й для жидівського типу з нього був не зовсім звичайний "примірник": у нього був кирпатий, з п'ятачком, як у поросяти, ніс, що ніби нюшив у повітрі, біляве волосся, крізь яке просвічувалось рожеве, як у -поросяти ж таки, тіло.

Зопалу він проскочив був зразу аж до вікна.

- Ей куди? Назад! - гукнув Жук. - Од тіараші треба починати - такий тут закон.

- їм це не минеться! - гукнув і собі голосно новоприбулий, удавши заразом, що не почув отих Жу-кових слів. - Ось побачите! Не я буду...

Його вгодоване обличчя палахкотіло обуренням, а ніс загрозливо нюшив.

- Кому не минеться? За віщо? - зацікавились декотрі.

- Гепеушникам ... за те, що мене посадили ... Це ще дужче зацікавило всіх: так сміливо про "ге-

пеушників" ніхто не відважувався говорити. А новак, скористувавшись цим зацікавленням і деяким співчут-106

тям, примостив свій вузол на нари, закотивши чиюсь

постіль.

- От бач, - обізвався Жук. - Хтось тут казав, що заарештовують самих українців, а явреїв - ні. Аж воно й їх, сердешних, хапають ...

І розправив обіруч, покручуючи пучками, свої довгі та цупкі вуса, розчепірені над голеним підборіддям та щоками. Зробив це, либонь, для того, щоб приховати усмішку. А як та усмішка таки зринула в його блакитних очах, то він ще й кихикнув з цією ж метою.

- Та ще й безневинних, - прикинув іще хтось.

- Еге, як голубів .. .

- Авжеж, невинний, - сказав він, хоч і не так

уже твердо.

- Хоч і невинний, а бач, тюпався, - сказав Жук. І

проказав слова з пісні:

Вони ж його ізв'язали, В кайдани кували І до темної темниці Бідного вкидали . . .

- Так ти кажеш, невинний? - звернувся безпосередньо до новака.

- Ні.

- Ну, хоч ти й невинуватий, - сказав уже без усмішки Жук, - але забирай своє манаття: це моє

місце.

І скинув вузол додолу - на брудний цемент

долівки.

Жид гедзнувся, аж підскочив, справді, як роздратований підсвинок, підбіг до дверей і став гатити кулаком з криком:

- Тут антисеміт . . . Черговий!