Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

- "Яке вона має право мене тероризувати? Я ж вільна людина ..."

Але насправді він не такий уже був вільний: на ньому тяжіло його крамарське, приховане на "чистці", ?походження. А жінка ж, у разі розриву, могла все це виявити і тим звести нанівець до<брі наслідки "чистки".-Тим то він мусив коритись, ба й догоджати своїй жінці. А водночас це збільшувало його почуття ненависти

до огрядної, вгодованої понад міру жінки-свині, що її просто випирало з одягу, як тісто з діжі.

І це в той час, як його директорство збільшило її ніжність до нього! Вона тепер уже носилася з ним справді так, як той дурень із писаною торбою. Неприємно йому було, що вона прилюдно його раз-у-раз хвалила...

Вслухавшись у жінчину мову, він почув, що вона й тепер його вихваляла. Власне, вона говорила про те, що чоловіки-жиди багато кращі за українців чи росіян, ніжніше поводяться з жінками, не б'ють.

- От хоч би й мій, - долетіло до його вух: - ніколи тобі й слова накриво не скаже ... особливо останнім часом . . .

- Як це останнім часом? - поцікавилась справ-ничка з яьним наміром поглузувати.

- Ну, от тепер ... як була чистка, коли став директором ...

Самсон стиснув з ненависти кулаки в кишені, люто зціпив зуби.

- "Не розуміє того, що з неї глузують ... і з мене разом з нею ..."

- Він мене інакше й не називає, - казала "Ксюша" далі, - як "Ксюша" "Ксюшуня" .. .

- "Га-а-дюка! ... - Знала б ти у мене, якби не..." ?- Швидше я коли нагримаю на нього, а він ні...

- характеризувала його жінка.

Самсон одвернувся, щоб не чути ... А потім сталося те, що його він найбільше бояв-ї: до нього підійшла своєю ритмічною, вигинистою ?одою студентка-красуня "Олеся" Вільчек. Розмова цією студенткою була для нього особливо небезпеч-

89

на: "Ксюша" звернула увагу на надзвичайну вроду цієї дівчини і тепер уже більше, ніж до кого іншого, до неї ревнувала. Навіть "Хая" тепер відійшла на другий плян.

- Добридень, Самсоне Абрамовичу, - загомоніла Вільчек своїм чарівним голосом, явно з ним кокетуючи. - Я, мабуть, спізнилась?

- Спізнюватись не можна, - умисне суворо, щоб не заохочувати ЇЇ до дальшого кокетування, сказав Ліпшиць.

- Та я прямо бігла. Бачте, як захекалась . . .

І вона відгорнула борт свого зеленого жакетика, щоб показати, як рухаються груди.

- Все одно спізнюватись не можна, - тим же ?суворим тоном проказав директор і стурбовано оглянувся на жінку.

- Ну, я більше не буду ...

Але кажучи й це, вона більше кокетувала, ніж просила вибачення, і музика її мови була невідбивно-чарівна. Потім вона ніби трохи зам'ялась. Далі зробила раптом серйозний вираз на обличчі й рішуче загомоніла:

- Я давно вас, Самсоне Абрамовичу, хотіла спитати: невже Гнат Пилипович справді пішов на контрреволюцію? Адже він був такий добрий ...

Заскочений так несподівано, Ліпшиць не здобувся зразу на слово.

- Це ви ... той ... про кого?

Перепитав, щоб тим часом подумати, як відповісти.

- Та про товариша Кутька. Я сама думаю, що його даремно заарештовано. Ми ж усі його знаємо: він був такий добрий і... боязкий ...

90

- Тим, що його заарештували, видніше, - відхилив цю розмову Ліпшиць.

Та Вільчек не вгавала, маючи, очевидячки, на меті з'ясувати щось важливе для себе. Вона спитала далі, чи буде Кутько, як його випустять, знову працювати.

- Навряд, - відповів на це директор. - У всякому разі до інституту вже не візьмемо ...

- Не візьмете? А з чого ж він житиме?

Це, здавалося, ЇЇ засмутило. На мить замовкла. А як потім хотіла знов щось спитати, її перебив голосний на все подвір'я "Ксюшин" окрик:

- Самсоне!

Так могла гукати обурена гувернантка на неслу-х'яного вихованця. А що Самсон зразу не відгукнувся, вона гукнула вдруге і швиденько, неоковирно коливаючись своїм важким тілом, підійшла до чоловіка. Не встигли присутні й зглянутись, як вона без усякого сорому визвірилась на Вільчек:

- Ти чого в'язнеш до чужого чоловіка, хвойдо? Самсон ухопив її за руку, бо йому показалось, що

вона може дівчину вдарити.

- Геть! - несамовито галаснула посатаніла жінка, вириваючи руку. - Я покажу цій хвойді. ..

- Ти сама така! - не зменшилась горда і... зубата, як уже можна було здогадуватись, Вільчек. - А вам, Самсоне Абрамовичу, треба краще свою жінку в руках держати ... Бо я можу й міліцію покликати ...

І гордо, з піднесеною головою відійшла геть. А навколо на це видовище зачмихали студенти, | загомоніли з гострою цікавістю.

Засоромлений, знищений усім тим, що сталось,

91

Ліпшиць накинувся на студентів, наказав їм ставати до лави.

А на вулиці вже йшли (це видно було в розчинені ворота) оздоблені червоними прапорами, портретами проводирів партії й уряду та транспарантами потужні лави демонстрантів.

На червоних полотнищах, розіп'ятих на стеблах над головами людей майоріли написи з вимогами до уряду (цікава деталь демократичного ладу), що через директорів, партійних секретарів сам же ці написи й писав, покарати злочинців з СВУ найвищою карою - розстрілом.

По якомусь часі металюрґійний інститут вийшов із свого двору і влився в суцільний потік людей, що заповнювали головну вулицю так, як заповнюють води береги річки.

По закінченні слідства Кутька перевезено до БУПР'у.

БУПР - це скорочена назва, а повна - "Будинок примусової праці". Проте ця назва не зовсім відповідала характерові