Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

видавав передруки з Інтернету за власні тексти, а по-друге, його підозрювали у дрібних кишенькових крадіжках.

В «Аргументах і подробицях» Олежик друкував огляди нових комп’ютерних ігор під псевдонімом Сєня. Написано це було, за визначенням самого автора, «маршрутковим сленгом»: «Ну, чувакі, значіться, так. На коксі тіпа ця фігня не канає, бля. Тута тіпа лучче кіслата тіпа. Дозняк мінімальний дета до пятого уровня, а там можна і ширку, на хуй. Ну кокс тіпа тоже, но менше…» Деякі особливо сміливі запозичення із живого розмовного мовлення редакційна цензура вилучала, але рубрика була доволі популярною, аж поки хтось не написав до редакції, з якого сайта передирає свої огляди Сєня.

У «Документах і аргументах» Олежик писав про плітки із життя голлівудських зірок, супроводжуючи їх коментарями у стилі: «май харт вил ґо он!!!!», «брак відповідних слів», «но камєнтарь, тіпа». У «Подробицях» уже піднявся до кінорецензій: «Тьолкі-падружки у новому фільмі Лінча „Малхоланд драйв“ на початку тіпа нєзнакомі, зато потім їх не одрізнить од лесбіянок». Або «Наша любіма Софочка Лорен, якій цього року бамкнуло вже ого-го років, на екрані тіпа як новенька».

У КРІСі-2 Олежик вів рубрику «Антисуржик від Франя», у статтях якої дописував на різноманітні теми українізованим та ошляхетненим варіантом «маршруткового сленгу». Ідея цієї рубрики належала Соломонові Айвазовські, він же особисто затверджував кожну публікацію Олежика. Метою публікацій було не стільки відображення того, як насправді говорять підлітки на тигиринських вулицях, як створення мови, що нею вони мали б говорити, на думку Олежика та пана Айвазовські. Наприклад, коли йшлося про алкоголь, то замість запозиченого з російської «бухло», «водяра», «вінчик» чи «закусон» (варіант «хавка») пропонувалося казати: «випивон» (менш вульгарне), «сивуха» (за Котляревським), «vіno» (поближче до Європи) та «їдження» (діалектне). Замість розповсюдженого «по кайфу» пан Айвазовські наполягав на конструкції «за кайфом», бо так звучить більш по-українськи. Аби уникнути кальок із російської, пан Соломон спонукав Олежика вживати латинізовану лексику, в результаті «Антисуржик від Франя» був багатий на різноманітні: «інстракшн», «доксторідж», «хедофіс», «лінканути», «крекнути» і «вестибулярніше». З часом пан Айвазовські став довіряти Олежику й пускав його дописи в друк без перечитування. Деякі із цих невідредагованих статей Франя залишали враження, ніби автор не до кінця розуміє значення тих чи інших слів латинського походження. Наприклад, «посполитіший» часто в контексті можна було зрозуміти, як аристократичний, «стокротка» чомусь ставала «квіткою з вазонка фіолетового кольору з шорсткими листками», а «дереворити» виявлялися «малюнками на міді». Хоча, можливо, це був «свідомий пришпил», і Франьо розраховував на ерудицію читача, який побачить у такій зміні семантики тонку гру.

Лексичне новаторство Олежика та пана Айвазовські не обійшло стороною і матюків. Замість виразу «бля буду» Франьо пропонував говорити «Ой лишенько!» (як варіант «Ой лишенько ж моє!», наголос на «о»), паразитне «сука» заміняти на «джура», а немилозвучне «іди на хуй» усунути значно більш автентичним «звійся геть!». Не знаю, чи прижилися його пропозиції серед читачів КРІСа-2, але в редакції антисуржиком від Франя активно послуговувалися.

Минуло більше року після того, як Олежик почав працювати у КРІСі-2, коли в редакції вперше сталася крадіжка. У Сніжани Терпужко вкрали гаманець із останніми 10 гривнями. Проведене внутрішнє слідство не дало результатів. Сніжана підозрювала Олежика, але пан Айвазовські категорично відмовився розділити ці підозри. Сніжані компенсували втрати і звільнили охоронця, який у той день чергував на вході до редакції.

За кілька місяців крадіжка повторилася. Жертвою знову стала Сніжана. Їй знову не повірили.

Другий труп невідомого

Під такими заголовками вийшли через тиждень після зникнення містера Арнольда три найпопулярніші газети нашого міста — «Подробиці», «Документи і аргументи», «Аргументи і подробиці». Усі вони розповідали про понівечений труп повнуватого чоловіка середнього віку, знайдений вночі біля смітника однієї з новобудов. Біля тіла не виявили жодних документів, а відрізана голова щезла. «Ведеться робота із встановлення особи потерпілого, — писали газети. — Слідство розробляє дві робочі версії. Версія перша: цією особою може бути зниклий кілька днів тому за дивних обставин громадянин Голландії, який проходив двотижневе стажування у газеті КРІС-2. Версія друга: у місті з’явився серійний убивця».

Нижче цієї статті у «Подробицях» була розміщена реклама однієї туристичної фірми: «Суперпропозиція! Зимовий відпочинок у Карпатах! Незабутні враження — 15 днів без ночівлі всього за 200 у. о.».

Сніжана Терпужко

Ця тендітна жіночка, безумовно, належить до найколоритніших особистостей КРІСа-2. Легенди про неї настільки тісно переплелись із епізодами з реального життя, що відрізнити перші від других сьогодні вже практично неможливо, і доводиться сприймати Сніжану Терпужко як живе втілення легенди, а легенду про неї — як логічне продовження прототипа.

Важить вона не більше 45 кілограмів. Ніхто ніколи не бачив, щоб Сніжана щось їла, хоча приходить вона в редакцію першою, а йде останньою. Носить перуку із довгим волоссям яскравої блондинки, перука закриває більшу частину обличчя, і з-під волосся видно лише вухо, кінчик носа або намальовані яскраво-червоною помадою губи. Сніжана не курить (чи не єдина в редакції), віддає очевидну перевагу червоному кольору, носить екстремально короткі міні-спідниці і взуття на дуже високих та тонких обцасах. Узимку, навесні й восени кутається в коміри зі штучного хутра, знає напам’ять біографії не лише всіх кримінальних авторитетів Тигирина, а й високих посадових осіб, їхніх дружин, коханок, коханців їхніх дружин та повнолітніх дітей. Неначе досвідчений лікар, Сніжана протягом кількох секунд може видати достовірну інформацію про те, за якою статтею Кримінального кодексу і на скільки можна посадити до в’язниці будь-кого із мешканців нашого міста.

Більшість своїх статей Сніжана вперто починає реченням: «Яскраво світило сонечко, і ніщо не передвіщало жахливої біди, яка от-от мала трапитися», попри те, що пан Незабудко завжди викидає це речення, як і більшість роздумів Сніжани про погоду, мораль чи інші філософські категорії.

Але найчастіше пан Незабудко викидає зі статей Сніжани прикметники, які вона дуже любить вживати: неймовірний, жахливий, душероздиральний (саме так Сніжана перекладає це слово з російської), холодящий серце. Пан Незабудко намагався колись пояснити